01 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/258/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом громадянина Німеччини ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Громадянин Німеччини ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - НОМЕР_1 прикордонний загін, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 19.12.2024 № 4115 про відмову в перетинанні державного кордону та зобов'язання надати дозвіл ОСОБА_1 на перетин державного кордону України для прибуття до Республіки Німеччина за своїм місцем проживання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є етнічним німцем, народився в Україні у м. Луцьку. З 09.02.1996 зареєстрований в Федеративній республіці Німеччина у зв'язку з чим був знятий з реєстраційного обліку в Україні.
19.12.2024 позивач при спробі перетину державного кордону України в пункті пропуску для автомобільного сполучення “Устилуг» отримав відмову у виїзді з України, про що прийнято спірне рішення №4115. У рішенні вказано, що ОСОБА_2 значиться громадянином України з місцем проживання у м. Луцьк, а тому останній тимчасово обмежений у праві виїзду з України у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордон.
Позивач вважає таке рішення протиправним та безпідставним, оскільки в ньому не зазначено жодних конкретних фактів та обставин, що забороняють позивачу в перетинанні державного кордону України за поданими документами, а саме: паспортом громадянина ФРН.
З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (а.с. 21).
Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав та у їх задоволенні просив відмовити повністю (а.с. 23-29). В обґрунтування цієї позиції вказав, що станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавчо. Позивач є громадянином України чоловічої статі, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років.
19.12.2024 на виїзд з України прибув громадянин Німеччини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Під час проведення співбесіди встановлено, що позивач відповідно до бази даних ЄДДР є громадянином України. Під час перевірки бази даних ПК «Ризик» було виявлено що громадянин перетинав державний кордон 13.05.2024 по паспортному документу громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 , виданий на ім'я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином останній порушив вимог ст. ст.2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і виїзду в Україну громадян України», тобто здійснив спробу незаконного перетину державного кордону без відповідних документів, а саме вчинив правопорушення відповідальність за яке передбачене ч.1 ст.204-1 КУпАП.
Вказує на те, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи. На момент виникнення спірних правовідносин, 19.12.2024 позивач не представив на паспортний контроль документ (довідку), який підтверджує факт зняття його з військового обліку у зв'язку із вибуттям за межі України на постійне місце проживання або на строк більше трьох місяців та вилучення його військово-облікового документу в передбаченому законом порядку. У зв'язку із не наданням позивачем необхідних документів на прикордонний контроль уповноваженими службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 було прийняте правомірне рішення про відмову у перетиранні державного кордону № 4115 від 19.12.2024.
Відтак вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З врахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
У відповіді на відзив представник позивача підтримав доводи позову (а.с. 38-39) та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився в Україні у м. Луцьк; за національністю українець, німець; з 04.01.1996 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про місце проживання, виданою Громадою 72222 Ебхаузен (а.с. 10, 11 з перекладом).
У вересні 1996 року ОСОБА_2 отримав громадянство Федеративної Республіки Німеччина як пізній репатріант відповідно до пункту 4 параграфу 1 BVFG, що підтверджується довідкою Управління у справах молоді та соціальної допомоги міста Пфорцгайм від 28.11.2024 (а.с. 12, 12 зворот з перекладом) та копією паспорта Федеративної Республіки Німеччина № С1RGPNRPY від 02.05.2022 (а.с. 8)
Згідно з витягом з бази даних Державної міграційної служби України Шуппе Едуарду 18.03.2019 видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , термін дії до 18.03.2029 (а.с. 31).
19.12.2024 з метою перетину державного кордону України на виїзд з України позивач ОСОБА_2 прибув до пункту пропуску автомобільного сполучення через державний кордон України “Устилуг». Рішенням начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_4 », відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_5 » лейтенантом ОСОБА_3 від 19.12.2024 № 4115 ОСОБА_1 відмовлено в перетинанні державного кордону України з тієї причини, що він тимчасово обмежений у праві виїзду з України на підставі Закону України від 12.05.2015 №389-VІІІ “Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VІІІ), Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану України від 24 лютого 2022 року», а також Правил №57 (зі змінами) у зв'язку з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону (а.с. 7).
При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України від 05.11.2009 №1710-VI “Про прикордонний контроль» (далі - Закон №1710-VI).
Прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів (частина перша статті 2 Закону №1710-VI).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України “Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 №457.
Так у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, підстави для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон.
Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 19.12.2024 № 4115 вказав Закон №389-VІІІ, Указ Президента України №64/2022, а також Правила №57.
Статтею 1 Закону №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 2 Закону №389-VІІІ визначено, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Основного Закону.
Пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) в Україні було введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Відповідно до пункту 3 цього Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону №389-VІІІ.
Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до цього часу.
Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону №389-VІІІ передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 затверджено Правила №57, які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідач, покликаючись на Правила №57 (зі змінами), вказував на ненадання позивачем для паспортного контролю документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Пунктом 2 Правил №57 установлено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Натомість пунктами 2-1 - 2-19 Правил №57 визначено коло осіб, які мають право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, умови та перелік підтвердних документів для перетинання громадянами України державного кордону.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, позивач ОСОБА_2 під час здійснення прикордонного контролю пред'явив паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .
Також судом встановлено, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_6 від 23.01.2025 № 705 ОСОБА_4 на військовому обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_7 не перебуває (а.с. 40).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що постановою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 31.01.2025 у справі № 154/79/25, яка набрала законної сили 11.02.2025, закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст.204-1 ч.1 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 41-42).
У той же час оскаржуване рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої можливим є реалізація права виїзду за кордон. Рішення відповідача не містить правової оцінки поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон, як того вимагає частина перша статті 14 Закону №1710-VI.
У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень “суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Суд також зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про обов'язок уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України приймати обґрунтоване рішення про відмову у перетинанні державного кордону вказано і в частині першій статті 14 Закону України №1710-VI.
Повертаючись до обставин у цій справі, в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише узагальнено покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, Правила №57, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
У даному випадку відсутність в оскаржуваному рішенні також посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону, безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України.
До того ж використане відповідачем формулювання “відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи статті 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов'язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.
Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постанові від 12.11.2024 у справі №380/11916/22.
Суд наголошує, що Держприкордонслужба та її посадові особи здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування. Тобто, при виконанні своїх функціональних обов'язків посадовим особам Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що було допущено у спірних правовідносинах.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд зазначає, що рішення відповідача від 19.12.2024 № 4115, яке всупереч затвердженій формі не містить чітких та обґрунтованих підстав відмови в перетині державного кордону України, не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, тому є протиправним.
Частиною другою статті 245 КАС України установлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2).
Таким чином, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_3 ) від 19.12.2024 № 4115 про відмову в перетинанні державного кордону України.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на перетин державного кордону України для прибуття до Республіки Німеччина за своїм місцем проживання, то суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
Паспортні та інші документи осіб перевіряються в кабінах паспортного контролю, на смугах руху транспорту, у контрольних павільйонах, службових приміщеннях пунктів пропуску через державний кордон чи безпосередньо в транспортних засобах.
Відповідно до пункту 12 Правил № 57 для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред'являє.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Відповідно до пункту 13 Правил № 57 під час здійснення прикордонного контролю уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону використовують бази даних Держприкордонслужби про осіб, які перетнули державний кордон, вчинили правопорушення, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Держприкордонслужби, яким тимчасово обмежено право виїзду з України, про недійсні, викрадені та втрачені паспортні документи, а також інші передбачені законом бази даних. Інформація про громадян, яким уповноваженою службовою особою Держприкордонслужби або Головою Державної прикордонної служби надано дозвіл на перетинання державного кордону, вноситься до відповідної бази даних.
Таким чином, перевірку документів та встановлення їх достатності, дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України є компетенцією Держприкордонслужби чи відповідного уповноваженого органу на період оголошення воєнного стану в державі.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив.
Суд враховує, що прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин державного кордону належить до виключної компетенції органів Державної прикордонної служби України та приймається в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на перетин Державного кордону України без перевірки документів та встановлення їх достатності, їх дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
З огляду на викладене, суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів для перетинання кордону, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_8 (Військова частина НОМЕР_3 ) від 19 грудня 2024 року № 4115 про відмову в перетинанні державного кордону України.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_9 (Військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Р.С. Денисюк