01 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 640/3133/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги від 03.01.2019 №Ф-492-17 про сплату недоїмки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із відповіді на адвокатський запит позивачу стало відомо про наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.01.2019 №Ф-492-17 в сумі 7 371,54 грн.
ОСОБА_1 зазначив, що є найманим працівником в Адвокатському об'єднанні «Юридична компанія «Капітал», в якому роботодавець сплачує за своїх найманих працівників, в тому числі і за ОСОБА_1 , єдиний соціальний внесок.
Відомості щодо сплати єдиного внеску підтверджуються довідкою (форма ОК-5) з Пенсійного фонду України, яка сформована автоматично на сайті Пенсійного фонду України та в якій зазначено, що страхувальником ОСОБА_1 (як застрахованої особи), який сплачував страхові внески в тому числі протягом 2018 року, було Адвокатське об'єднання «Юридична компанія «Капітал» (ідентифікаційний код 35196395). У вказаній довідці (на сторінці 5) відображено розмір заробітної плати, яку було нараховано ОСОБА_1 за 2018 рік, а також підтвердження сплати страхових внесків.
Позивач вважає, що Головним управлінням ДФС у м. Києві нараховано ЄСВ, який він не повинен сплачувати, оскільки роботодавцем Адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Капітал» сплачено за нього єдиний соціальний внесок.
З урахуванням викладеного, вважає зазначену вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
У відзиві від 12.06.2019 відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки відповідно до вимог Закону №406-VIІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи», Пенсійним фондом України станом на 01.10.2013 були передані дані по ФОП ОСОБА_1 з від'ємним сальдо в сумі 1248,06 грн.
Згідно електронної бази ІС «Податковий блок», в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб - підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність): 03.01.2019 були автоматично нараховані зобов'язання зі сплати єдиного внеску в сумі 34852,74 грн, а саме: за 2013 рік в сумі 2412,70 грн; за 2014 рік в сумі 5 071,80 грн; за 2015 рік в сумі 5 293,88 грн; за 2016 рік в сумі 3797,64 грн; за 2017 рік в сумі 8 448,00 грн; за 2018 рік в сумі 9 828,72 грн. Було сплачено єдиний внесок в сумі 26272,08 грн.
Представник відповідача вважає, що недоїмка в сумі 9 828,72 грн є правомірною та підлягає сплаті на загальних підставах.
Платниками єдиного внеску, як зазначено у п. 4 частини першої ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.
Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 частини першої ст. 7 цього Закону).
Представник відповідача зазначив, що фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи - підприємці.
У додаткових поясненнях від 24.01.2020 представник позивача вказав, що ОСОБА_1 2018 року сплачував страхові внески в межах мінімального та максимального значень єдиного соціального внеску, визначеного законодавством, а відтак, виконав свій обов'язок по сплаті ЄСВ, отримав право на отримання страхових виплат у разі настання страхового випадку. У зв'язку з вказаним донарахування відповідачем на користь позивача сум єдиного соціального внеску є безпідставним, оскільки позивач, виконавши свій обов'язок по сплаті єдиного соціального внеску за рахунок здійснення виплат із його заробітної плати, виконав вимоги п. 3 ч.1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо сплати суми єдиного внеску не менше розміру мінімального страхового внеску. Просив адміністративний позов задовольнити.
26.04.2021 представником позивача подано додаткові пояснення у яких він зазначив, що донарахування відповідачем на користь позивача сум єдиного соціального внеску є безпідставним, оскільки позивач, виконавши свій обов'язок по сплаті єдиного соціального внеску за рахунок здійснення виплат із його заробітної плати, виконав вимоги п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо сплати суми єдиного внеску не менше розміру мінімального страхового внеску. Представник позивача просив адміністративний позов задовольнити та врахувати правові висновки Верховного Суду.
09.11.2021 представником позивача було подано заяву про пришвидшення розгляду справи.
Суд зазначає, що Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Тому Окружний адміністративний суд міста Києва супровідним листом від 22.02.2024 №03-19/6348/24 «Про скерування за належністю справи» на виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2825-ІХ надіслав адміністративну справу №640/3133/19 до Київського окружного адміністративного суду. У подальшому Київський окружний адміністративний суд на виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передав судові справи Волинському окружному адміністративному суду.
Справа надіслана Київським окружним адміністративним судом до Волинського окружного адміністративного суду для розгляду та надійшла до суду 24.02.2025.
Відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України та за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, адміністративну справу №640/3133/19 передано на розгляд судді Волинського окружного адміністративного суду Дмитруку В.В.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/3133/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправною та скасування вимоги. Запропоновано учасникам справи у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали надати суду додаткові пояснення у справі щодо позовних вимог та заперечень на них.
17.03.2025 через систему «Електронний суд» подано додаткові пояснення у яких представник позивача в котре звертає увагу суду, що фізична особа-підприємець, яка одночасно є найманим працівником, за якого роботодавець сплачує єдиний соціальний внесок у розмірі не нижчому за мінімальний, не зобов'язана додатково сплачувати ЄСВ як ФОП. Ключовим є саме підтвердження факту сплати роботодавцем внеску за працівника, що гарантує виконання мети збору ЄСВ - забезпечення соціального захисту.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві. З 01.01.2012 платником обрано спрощену систему оподаткування.
Згідно з інтегрованою карткою платника щодо позивача нараховано: 19.04.2018 - 2 457,18 грн, 19.07.2018 - 2 457,18 грн; 19.10.2018 - 2 457,18 грн.
У зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати єдиного внеску, ФОП ОСОБА_1 було направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.01.2019 в сумі 7 371,54 грн №Ф-492-17.
Позивач не погодившись із вказаною вимогою звернувся до суду із даним позовом про її скасування.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В силу положень статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:
1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);
4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону №2464-VI).
Водночас згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.
Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до вимог Закону України №2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених в ч. 4 ст.4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас суд зауважує, що за змістом вищевказаних положень Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.
Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що Закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені ч. 4 ст.4 Закону №2464-VI.
Інакше кажучи, якби законодавець дійсно мав на меті звільнити від сплати єдиного внеску тих фізичних осіб-підприємців, які також виконують працю на умовах трудового договору і за яких роботодавець вже сплачує єдиний внесок, то, вочевидь, така мета знайшла б відображення у відповідних нормах Закону №2464-VI. Наприклад, шляхом виключення таких фізичних осіб-підприємців з числа платників єдиного внеску або шляхом звільнення таких осіб від сплати єдиного внеску, як це передбачено у ч.4 ст.4 Закону №2464-VI.
Відтак, суд вважає, той факт, що у спірний період (2018 рік) позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював найманим працівником в Адвокатському об'єднанні «Юридична компанія «Капітал», не звільняв його від обов'язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.
Доказів на підтвердження факту звернення із заявою про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону №2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
Водночас порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону №2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому до 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону №2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Крім того, відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 встановлено на рівні 3 723, 00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819, 06 грн. (3723х22%).
З матеріалів справи вбачається, що за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 7 371,54 грн.
В силу положень частин 2-5 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно з ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі - Інструкція № 449).
Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера «У» (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
Судом встановлено, що оскаржувану вимогу за №Ф-492-17 від 03.01.2019 було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.
Водночас у вимозі зазначено всю суму заборгованості позивача в розмірі 7 371,54 грн. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції №449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога була сформована відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.
При цьому, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від обов'язків платника єдиного внеску, в тому числі обов'язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.
Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.
До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.
Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою у розумінні положень Закону №2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.
Відтак та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та паралельно працював найманим працівником в Адвокатському об'єднанні «Юридична компанія «Капітал», не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов'язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.
При цьому, суд наголошує на тому, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.01.2019 №Ф-492-17, а відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Суддя В.В. Дмитрук