м. Вінниця
02 квітня 2025 р. Справа № 120/15949/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )
до: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (пр-т Коцюбинського, 78, м. Вінниця, 21009)
Відділу № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. І. Миколайчука, 19, м. Вінниця, 21000)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - законний представник) в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - відповідач 1) та Відділу № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (далі - відповідач 2) про:
- визнання протиправною відмову відповідача 2 в оформленні та видачі позивачеві паспорта у формі книжечки;
- зобов'язання відповідача 2 оформити та видати позивачеві паспорт у формі книжечки зразку 1994 року, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503;
- зобов'язання відповідача 1 вести облік позивача за прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що звернулась до відповідача 2 із заявою про отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, повідомивши про те, що не бажає отримувати паспорт нового зразка у формі ID-картки. Відповідач 2, за наслідками розгляду заяви позивача, листом від 13.11.2024 відмовив у видачі паспорта у формі книжечки у зв'язку з відсутністю правових підстав. Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 02.12.2024 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
16.12.2024 за вх.№72998/24 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 30.12.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06.01.2025 за вх.№702/25 до суду від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач вказує, що відповідно до чинного законодавства по досягненню 14-річного віку оформлюється паспорт громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. В той же час, право отримати паспорт у формі книжечки наявне в особи, яка досягла 16-річного віку та звернулась до уповноваженого органу із заявою, форма якої встановлена додатком 1 до Тимчасового положення. Як зауважує відповідач, законний представник звернулась в інтересах позивача із заявою про оформлення і видачу паспорта громадянина України у формі книжечки передчасно, оскільки на момент такого звернення позивача не досяг відповідного віку. З огляду на викладене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
13.01.2025 за вх.№1908/25 до суду від законного представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
02.11.2024 законний представник звернулась в інтересах позивача до відповідача 2 із заявою щодо оформлення та видачі позивачеві паспорта громадянина України зразка 1994 року. Вік позивач на момент звернення становив 14 років ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Аналогічна заява була подана позивачем 08.11.2024.
Відповідач 2, за наслідками розгляду вказаної заяви, листом від 13.11.2024 відмовив позивачеві у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з недосягненням позивачем 16-річного віку, а також відсутністю такого, що набрало законної сили рішення суду про зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Не погоджуючись з відмовою відповідача 2, законний представник звернулася в інтересах позивача до суду із цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Ст. 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 року №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі Конвенція) передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особи чи її спеціальний статус» (далі - Закон) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Ч. 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України, згідно ч. 1 ст. 21 Закону є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
У відповідності до ч. 3 ст. 13 Закону паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року (далі - Положення), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна»; нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт». На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України». На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Положенням;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
У відповідності до п. 3 Постанови № 302 до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
П. 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» (далі ЗУ «Про захист персональних даних») мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані, відповідно до ст. 2 ЗУ «Про захист персональних даних» - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних, як зазначено в ч. 5, 6 ст. 6 ЗУ «Про захист персональних даних», здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
З аналізу вищенаведених положень вбачається, що держава повинна гарантувати забезпечення прав та свобод усім без винятку громадянам. Таке гарантування є для усіх однаковим, не залежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану тощо. При чому, забороняється втручання в особисте та сімейне життя особи, а також збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, за винятком, якщо такі дії вчинюються в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Водночас, обробка персональних даних особи повинна ґрунтуватися на принципах відкритості і прозорості, відповідальності, адекватності та не надмірності їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних. Разом з тим, чинним законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неясність закону та порушення конституційних прав такої особи. Відтак, держава має, в першу чергу, дбати про потреби громадян, утримуючись, за можливості, від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Громадянство - юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок між особою і певною державою, що визначає їхні права та обов'язки. Громадянство передбачає певну сукупність взаємних політичних, соціальних та інших прав та обов'язків. Громадянство особи підтверджується паспортом громадянина певної держави. У разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства, що в свою чергу, є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
На сьогодні передбачена можливість отримання особою паспорта громадянина України у формі ID-картки. Водночас, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 806/3265/17.
Суд зазначає, що відсутність механізму виконання певних вимог Закону (ст. 14 Закону), не позбавляє суб'єкта владних повноважень від виконання таких вимог Закону, що також передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Більш того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Отже, відмова відповідача 2 в оформленні паспорта у вигляді книжечки фактично позбавляє позивача можливості отримати паспорт, оскільки паспорт у формі ID-картки суперечить її переконанням, так як містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними особи.
Суд не приймає до уваги посилання відповідачів як на підставу для відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у вигляді книжечки недосягнення останньою 16-річного віку, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд встановив, що з прийняттям Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України видається з 14 років та є обов'язком особи, яка досягла 14 років, отримати паспорт громадянина України.
Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.
З огляду на те, що Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" має найвищу юридичну силу на відміну від Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII, у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорту громадянина України мають бути застосовані саме приписи ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Застосування Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" в частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права вибору щодо того, у якому вигляді вона бажає отримати паспорт громадянина України, оскільки право на отримання паспорту громадянина України у вигляді книжечки передбачено з ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ та Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року № 456.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 по справі №420/5353/20.
З огляду на вкладене, судом відхиляються доводи відповідачів щодо видачі паспорту громадянина України у вигляду книжечки лише з 16 років.
Таким чином, відмова відповідача 2 щодо оформлення паспорта громадянина України позивачеві у формі паспортної книжечки є протиправною.
За таких обставин, зважаючи на пояснення та доводи сторін, беручи до уваги норми національного та міжнародного права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити у спосіб визнання протиправною відмови відповідача 2 у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ, суд зазначає наступне.
Кожна особа, відповідно до ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення, яким зобов'язати вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом.
У своїх рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі "Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини").
В п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).
Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:
- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", п. 59);
- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", п. 158; рішення від 16.08.201 у справі "Гарнага проти України", п. 29).
Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.
З огляду на викладене та з метою забезпечення ефективного поновлення порушених прав позивачки у спірних правовідносинах, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача 2 оформити та видати позивачеві паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки позивачеві також підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 вести облік позивача за прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, то суд зазначає, що Порядок видачі паспорта у формі паспортної книжечки, інформація, що вноситься до паспорта, порядок її внесення визначаються Положенням про паспорт № 2503-XII і суд своїм рішенням не може встановлювати щось інше, ніж те, що передбачено цим Положенням.
Крім того, оскільки процедура ведення паспортного обліку ще не відбулась, вимоги позивача до вчинення відповідачами дій у майбутньому, не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права в майбутньому.
Відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Також суд враховує, що при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням №2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру, що додатково вказує на безпідставність вищевказаних позовних вимог.
Зазначені висновки суду також підтверджуються постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
В межах даної справи судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області та Відділу № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов'язати вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Відділу № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в оформленні та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки.
Зобов'язати Відділ № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Законний представник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 )
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач 1: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (пр-т Коцюбинського, 78, м. Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 37836770)
Відповідач 2: Відділ № 1 у м. Вінниці Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (вул. І. Миколайчука, 19, м. Вінниця, 21000, код ЄДРПОУ 37836770)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.04.2025 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна