про закриття провадження в справі
м. Вінниця
02 квітня 2025 р. Справа № 640/22792/20
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в якому просила визнати протиправними та скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Максименка Федора (Червонофлотська), 88Б у Оболонському районі м. Києва від 23.08.2013 №14886/0/12/009-13, видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Ухвалою від 28.09.2021 Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16 вересня 2024 року № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, згідно якого вказану справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 року, вказану справу передано для розгляду судді Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк А.Ю.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 07.03.2025 року дану справу прийнято до свого провадження та надано учасникам справи строк для надання письмових пояснень.
Ухвалою суду від 01.04.2025 року відкрито спрощене провадження у адміністративній справі за вищевказаним позовом
В той же час, відповідачем було подано додаткові пояснення, в яких він просив закрити провадження в справі, оскільки її не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.
Визначаючись щодо вказаного клопотання відповідача, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є власником будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0982 га за цією ж адресою з кадастровим номером 8000000000:85:039:0023, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності.
23.08.2013 відповідачем було видано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №14886/0/12/009-13 на об'єкт будівництва «Будівництво житлового будинку на вул. Червонофлотська, 88-Б у Оболонському районі м. Києва», який знаходиться поряд з домоволодінням позивача.
На підставі вищевказаних містобудівних умов та обмежень було зареєструвано повідомлення про початок виконання будівельних робіт «Будівництво житлового будинку» за адресою: АДРЕСА_2 -
Позивач, вважаючи, що поруч із її земельною ділянкою здійснюється будівництво з порушенням державних будівельних норм і правил та з порушенням містобудівної документації, що створює несприятливі наслідки, загрозу її життю та здоров'ю, життю і здоров'ю інших людей, порушує її права та інтереси як власника суміжного домоволодіння, звернулася до суду з даним адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними і скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки на вул. Максименка Федора (Червонофлотська), 88Б у Оболонському районі м. Києва від 23.08.2013 №14886/0/12/009-13, видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе у тому числі таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні.
За логікою законодавця, адміністративне судочинство за своєю сутністю покликане надавати можливість фізичній чи юридичній особі ефективно захищати свої права чи інтереси, з урахуванням того, що протилежна сторона є суб'єктом владних повноважень, який апріорі має у своєму розпорядженні значно більше ресурсів як для утвердження своєї позиції у правовідносинах, так і щодо представництва та відстоювання власних інтересів у судовому розгляді.
Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судчинства України справа адміністративної юрисдикції -переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
У свою чергу пунктом 2 частини першої цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи;
- це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
З огляду на положення частини першої статті 4 та статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відносяться ті справи, які виникають зі спорів в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Публічно-правовий спір має свою особливість суб'єктного складу - участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб'єкта владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поміж іншого, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, і це правило є загальним,
При цьому, як зазначено вище, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, поміж іншого, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тобто суб'єктів владних повноважень.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про основи містобудування» містобудування (містобудівна діяльність) - це цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об'єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об'єктів містобудування, спорудження інших об'єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об'єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.
Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі. Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
У даній справі відповідач, який є суб'єктом владних повноважень надав власнику земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 з кадастровим номером 8000000000:85:039:0026), яка знаходиться по сусідству із земельною ділянкою позивачки, містобудівні умови та обмеження від 23.08.2013 №14886/12/009-13, які, згідно з доводами останньої, порушують вимоги пункту 3.19* ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільськи поселень» та не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, і на підставі цих містобудівних умов та обмежень здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з порушенням законодавства, будівельних норм та вимог містобудівної документації на місцевому рівні. З наведеного вбачається, що як видані відповідачем містобудівні умови та обмеження, такі і дії власника земельної ділянки, який зводить житловий будинок, взаємопов'язані і, на думку позивачки, порушують її права як власника суміжного домоволодіння, тобто її цивільні права.
Однак, захист цивільних прав належить здійснювати в порядку цивільного судочинства шляхом звернення з відповідним позовом до загального суду.
Отже, позивачка помилково звернулася з даним позовом до адміністративного суду.
Така позиція суду наразі узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.10.2018 у справі №725/5630/15-ц та постановою Верховного Суду від 22.04.2020 у цій же ж цивільній справі, зі змісту яких убачається, що саме в порядку цивільного судочинства належить вирішувати спір за позовом особи про визнання протиправними і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, виданих третій особі, у разі, якщо такі містобудівні умови та обмеження порушують цивільні права та інтереси позивача, що звернувся із позовом.
Вказана правова позиція також відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 815/1568/16, від 05.12.2018 у справі № 804/3091/18 та Верховним Судом у постановах від 15.07.2020 у справі № 809/78/16, від 11.11.2020 у справі № 826/14406/18, від 29.08.2022 у справі № 560/4501/20, від 13.02.2023 у справі №461/3634/17, від 30.03.2023 у справі №640/13008/20.
При цьому суд також уважає за доцільне звернути увагу на відсутності публічно-правових відносин між позивачкою та відповідачем внаслідок надання оскаржуваних містобудівних умов та обмежень, оскільки внаслідок надання вищевказаних містобудівних умов та обмежень третій особі, а тому, публічно-правові виникли саме між нею та Департаментом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відтак, провадження у даній справі підлягає закриттю.
Відповідно до частини другої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Згідно з частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Ураховуючи, що позивачкою при зверненні до адміністративного суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 21.09.2020 №59791, суд уважає за необхідне повернути їй з бюджету зазначену суму.
Керуючись ст.ст. 238, 248, 256, 294 КАС України, -
Закрити провадження у справі №640/22792/20.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір за подання адміністративного позову до суду у розмірі 840,00 грн. (вісімсот сорок гривень 00 коп.), сплачений згідно квитанції від 21.09.2020 №59791.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Чернюк Алла Юріївна