Номер провадження: 22-ц/813/3258/25
Справа № 522/18199/24
Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.
Доповідач Драгомерецький М. М.
27.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Вадовської Л.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою лікаря-психіатра ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року по справі за заявою лікаря-психіатра Комунального некомерційного підприємства «Міський психіатричний диспансер» ОМР ОСОБА_1 про надання дозволу на примусовий психіатричний огляд громадянки ОСОБА_2 без її згоди чи згоди її законного представника, -
17 жовтня 2024 року лікар-психіатр Комунального некомерційного підприємства «Міський психіатричний диспансер» ОМР (далі КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР) Кондратей Олексій Вікторович звернувся до суду із заявою в якій просить надати дозвіл на примусовий психіатричний огляд громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без її згоди чи згоди її законного представника.
Заява обґрунтована тим, що по відомостях, що одержані стосовно громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 є достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у неї тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє реальні наміри та дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї та оточуючих; що може задати значної шкоди своєму здоров'ю, у зв'язку з погіршенням психічного стану, у разі ненадання їй психіатричної допомоги. Припущення про наявність психічного розладу у ОСОБА_2 ґрунтуються на інформації про її психічний стан та поведінку, отриманої з письмової та усної заяви чоловіка та усних пояснень батька чоловіка, які відмічають про кардинальну негативну зміну рис характеру, маячних ідей її переслідування, втрату потреби у виконанні своїх батьківських обов'язків, відчуження від старших дітей, порушення сну, неадекватність афективно-вольової сфери у вигляді інсценування у себе слідів від фізичних побоїв з метою дискредитації чоловіка та імпульсивної агресії в бік чоловіка та старшої доньки, не здатності самокритично оцінювати свої дії та прогнозувати наслідки своєї неадекватної психічної та поведінкової діяльності. Наразі не є можливим отримати усвідомлену добровільну згоду громадянки ОСОБА_2 на проведення добровільного психіатричного огляду. У зв'язку з чим, виникла необхідність звернення до суду із вказаною заявою.
ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що відсутні підстави для задоволення заяви про примусовий огляд. Зазначила, що вона з чоловіком та дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_2 , жодних звернень з приводу її психіатричного огляду не було. Описані у заяві обставини не мають до неї жодного відношення. Вказала, що після звернення до суду про розірвання шлюбу, чоловік звертався до неї із проханням не розривати шлюб, маніпулює дітьми, постійно провокує сварку. Щоб діти не були свідками негативних відносин між батьками, після робочого дня намагається менше часу проводити вдома, гуляє з молодшою дитиною на майданчику. Також повідомила, що чоловік вчиняє відносно неї домашнє насилля, у зв'язку з чим вона вимушена була викликати поліцію, у зв'язку з чим чоловік розбив декілька її телефонів. Коли змогла викликати поліцію через планшет чоловік зламав їй палець. Зазначила, що після прийнятого рішення про закінчення стосунків з чоловіком, з боку його батьків на неї почався здійснюватися тиск.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Гузь Г.В., зазначив, що ОСОБА_2 , її чоловік та діти постійно проживають за адресою: АДРЕСА_3 . Провідний психолог встановив факт насилля в сім'ї, а саме, що ОСОБА_3 постійно здійснює насилля відносно ОСОБА_2 .. Зазначив, що підстави для примусового огляду відсутні. На обліку у психіатра ОСОБА_2 не перебуває, захворювань немає. Також вказав, що згідно довідок з місць навчання дітей, вихованням постійно займається мати, проте в останній час діти не відвідують школу із-за навмисних дій батька.
Прокурор в судовому засіданні зазначила, що всі документи і пояснення свідчать про те, що з боку особи, яка звернулася до відповідного закладу - чоловіка ОСОБА_2 вбачається домашнє насилля з його боку стосовно ОСОБА_2 і підстави для примусового її обстеження відсутні. Вважає, що заява задоволенню не підлягає.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року в задоволенні заяви лікаря-психіатра КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР ОСОБА_1 про надання дозволу на примусовий психіатричний огляд громадянки ОСОБА_2 без її згоди чи згоди її законного представника - відмовлено.
Не погодившись з вищезазначеним рішення суду першої інстанції, лікар-психіатр КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР Кондратей О.В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його заяви, посилаючись на порушення вимог судом норм матеріального та процесуального права.
Про судове засідання учасники справи повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендоване повідомлення пошти про отримання лікарем-психіатром ОСОБА_1 судової повістки, а також розписка ОСОБА_2 про повідомлення про розгляд справи апеляційним судом (а.с. 61, 63).
27 березня 2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Гузь Г.В. надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави
Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Закон України «Про психіатричну допомогу» визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
Згідно статті 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Зазначене положення закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 - «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року №46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов'язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд проводиться з метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.
Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або
неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або
завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених абзацами другим та третім частини третьої цієї статті, заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обґрунтовують необхідність проведення такого огляду. У разі встановлення обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.
Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов'язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду.
Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров'я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.
Умисне подання заяви про психіатричний огляд особи, що містить завідомо неправдиві або неточні відомості щодо стану психічного здоров'я цієї особи, тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно із частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до КНП «Міський психіатричний диспансер» із заявою про проведення психіатричного огляду, в якій зокрема зазначив, що з огляду на ті обставини, що його дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навмисно завдає шкоду своєму здоров'ю та здоров'ю своїх дітей, причиняючи собі та дітям тілесні ушкодження, враховуючи, що її стан постійно погіршується, оскільки самостійно ОСОБА_2 на огляд до психіатра прибути відмовляється, просить провести психіатричний огляд його дружини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без її згоди та направити її на лікування (а.с. 3-4).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування від 08.10.2024 за №01-11/1794/1вих, вважається можливим визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 6-8).
Листом Відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області №60.5/10304 від 09.08.2024 на адресу ОСОБА_5 повідомлено, що його звернення стосовно сварки з громадянкою ОСОБА_2 розглянуто. В даній ситуації вбачається цивільно-правові відносини, які вирішуються в судовому порядку, та врегулювання яких не відноситься до компетенції органів Національної поліції (а.с. 9).
У висновку лікаря-психіатра КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР ОСОБА_1 від 14.10.2024 зазначено, що ОСОБА_2 відмовляється від добровільного психіатричного огляду. Детально вивчивши анамнез можливого протікання тяжкого психічного розладу з явними ознаками агресивної поведінки, на який можливо страждає громадянка ОСОБА_2 , що може призвести до катастрофічних наслідків втрати її здорової соціально-сімейної адаптації, та нанеси значну морально-психічну та фізичну шкоду близьким родичам пацієнтки, вважає необхідним проведення примусового психіатричного огляду громадянки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без її згоди чи згоди її законного представника.
Відмовляючи в задоволені заяви лікаря-психіатра КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно виходив із того, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б у своїй достатності та взаємозв'язку свідчили або підтверджували, що стан ОСОБА_2 такий, який дозволяє дійти переконливого висновку про наявність безумовних підстав для проведення її психіатричного огляду у примусовому порядку.
Так, суд першої інстанції вірно вказав, що ОСОБА_2 на психіатричному обліку не перебуває. Дані стосовно того, що вона раніше примусово госпіталізувалась, вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї та оточуючих, що на час розгляду справи проявляє агресію, а також, що вона страждає на такий психічний розлад, вид і ступінь якого можуть бути підставою для проведення примусового психіатричного огляду, у матеріалах даної справи відсутні.
ОСОБА_2 в судовому засіданні суду першої інстанції логічно, послідовно, змістовно надавала пояснення, чітко відповідала на запитання, при цьому самостійно пояснила, чому не погоджується із доводами свого чоловіка, викладеними у заяві та висновком лікаря-психіатра, не виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.
Суд першої інстанції також вірно зауважив, що загальний опис про стан ОСОБА_2 , який сформований з письмової та усної заяви її чоловіка та усних пояснень батька чоловіка.
Ініціатором примусового психіатричного огляду ОСОБА_2 є саме її чоловік ОСОБА_3 , інформація про її поведінку наведена лише у його заяві, із яким, як установлено судом, вона має намір розлучитись, звернувшись до суду з позовом про розірвання шлюбу. Крім того, між подружжям наявний спір щодо місця проживання дітей.
Висновок лікаря-психіатра КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР ОСОБА_1 від 14.10.2024 обґрунтовується лише обставинами, наведеними в заяві чоловіка ОСОБА_3 та його батька за відсутності належних та переконливих доказів на підтвердження її поведінки, що являє собою небезпеку для неї та оточуючих, про які зазначає її чоловік у заяві. Також матеріали справи не містять доказів вчинення лікарем-психіатром дій з метою отримання додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд в повному обсязі встановив характер правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог заяви.
В апеляційній скарзі лікар-психіатр ОСОБА_1 вказує, що виключно до компетенції лікаря психіатра або комісії лікарів-психіатрів належить встановлення діагнозу психічного розладу, однак колегія суддів не приймає до уваги дані твердження, оскільки в даній справі не вирішувалось питання про наявність в ОСОБА_2 діагнозу психічного розладу, суд вирішував лише питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення заяви про надання дозволу на примусовий психіатричний огляд ОСОБА_2 , відповідність даної заяви вимогам закону та чи достатньо надано доказів на підтвердження вимог заяви.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апеляційний суд також зазначає, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, слід встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Така правова позиція викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі №2-1/07 (провадження №14-9свц18).
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, при розгляді справи вірно застосовав положення Конституції України, Закону України «Про психіатричну допомогу», Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, зокрема, підпункт «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, та дійшов законного та справедливого висновку про відмову в задоволенні заяви лікаря-психіатра КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР ОСОБА_1 про надання дозволу на примусовий психіатричний огляд громадянки ОСОБА_2 , у зв'язку з чим, на підставі положень ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 339-340, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу лікаря-психіатра ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 02 квітня 2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
Л.М. Вадовська