Справа № 749/1/25
Номер провадження 2/749/84/25
"31" березня 2025 р. м.Сновськ
Щорський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді Чигвінцева М.С.
за участю секретаря Михалевич М.В.
представника позивача Бабинця С.П.
представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сновськ в порядку загального позовного провадження цивільну справу №749/1/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, у якому просить:
- зменшити розмір аліментів, що стягуються на користь ОСОБА_4 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частини всіх видів заробітку до 1/6 частини всіх заробітків, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку;
-зменшити розмір аліментів, що стягуються на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1/4 частини всіх видів заробітку до 1/6 частини всіх заробітків, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Позовні вимоги мотивовано тим, що з позивача на користь відповідачів стягують аліменти у розмірі по частині його заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Тобто з позивача утримується частина його заробітку, що становить позивача в скрутне матеріальне становище. Дана обставина виникла внаслідок того, що звертаючись до суду відповідачка ОСОБА_1 , приховала той факт, що на утриманні позивача є донька, на яку він сплачує аліменти, а суд не мав змоги перевірити даний факт та врахувати його під час винесення судового наказу.
Ухвалою судді Щорського районного суду Чернігівської області Чигвінцева М.С. від 02.01.2025 р. позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою судді Щорського районного суду Чернігівської області Чигвінцева М.С. від 30.01.2025 р. прийнято до розгляду та відкрити провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено судове засідання на 24 лютого 2025 року.
19.02.2025 р. від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_1 заперечує проти позовних вимог ОСОБА_3 . Відповідач зазначає, що вимоги про те, що заявник зобов'язана знати/повідомляти чи про те, що боржник має/ чи не має на утриманні інших членів сім'ї, нормами ЦПК при зверненні до суду з судовим наказом не передбачено, а твердження позивача про те, що відповідач ОСОБА_1 приховала той факт, що на утриманні позивача є донька на яку він сплачує аліменти, не заслуговує на увагу.
Як зазначає відповідач, за інформацією, яку має відповідач ОСОБА_1 , ОСОБА_3 проживає у Київській області і працює на пилорамі ( можливо, зараз в іншому місці). Зазначає, що з часу стягнення аліментів ( з липня 2024 року) по грудень 2024 року позивач жодного разу не сплачував аліменти на спільну дитину, ігноруючи навіть її мінімальні потреби. Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом 06.02.2025 року, який зроблений головним державним виконавцем Гордійко А.В., сума аліментів, яка підлягає стягненню за один місяць - 3015,50 грн.; у грудні перед подачею позову до суду, він перерахував суму 2730 грн; у січні та лютому 2025 року ним сплачено 4099,00 грн та 4999,00 грн відповідно. Станом на 06.02.2025 року у позивача існує заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 10155,98 грн. Крім того, відповідач зауважує, що позивач постійно пише заяви та направляє представників органів опіки та піклування перевірити чи дійсно дитина все має і чи витрачаються гроші за призначенням.
Відповідач вважає, що позивач не обґрунтував належними доказами ту обставину, що сплата аліментів на малолітню дитину ОСОБА_7 у розмірі 1/4 частки від його доходу ( заробітку) ставить його у скрутне матеріальне становище. Обставини, що наводить позивач на підтвердження заявлених вимог ( він сплачує аліменти на іншу дитину), не є істотними та достатніми для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів, адже факт, що позивач не може забезпечити дитині належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку не може слугувати самостійною підставою для зменшення їх розміру. Крім того, позивач документально не обґрунтовує позовні вимоги про зменшення розміру аліментів: чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 24.02.2024 р. постановлено перейти від розгляду в спрощеному позовному провадженні до загального позовного провадження у цивільній справі №749/1/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів. Призначено підготовче засідання на 10 березня 2025 року.
Ухвалою Щорського районного суду Чернігівської області від 10.03.2025 р. закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до розгляду по суті на 31 березня 2025 року.
11.03.2025 р. від ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та визнання позову.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи позовної заяви з підстав, викладених у ній, позовні вимоги просив задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, зважає на таке.
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 12.10.2018 р. у справі № 755/5624/18 стягнуто з боржника ОСОБА_3 на користь стягувача ОСОБА_8 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 12 квітня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
18.05.2018 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56421715 з примусового виконання вказаного судового наказу.
Судовим наказом Щорського районного суду Чернігівської області від 16.09.2024 р. у справі № 749/1191/24 стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня звернення до суду 23.08.2024 року, і до досягнення дитиною повноліття.
16.10.2024 р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 76310989з примусового виконання вказаного судового наказу.
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_3 сплачував на користь ОСОБА_1 аліменти: в грудні 2024 р. в сумі 2730, 00 грн, в січні 2025 року - 4099, 00 грн, в лютому 2025 року - 4999, 00 грн. Сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів становить 10155, 98 грн.
Надаючи оцінку обставинам справи, суд зазначає про наступне.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У відповідності до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до ч. 7 ст. 170 ЦПК України у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Частиною 1 статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 р. у справі № 194/629/17-ц зауважив, що враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 зазначив, що аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 759/22898/20 зазначив, що свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо.
Верховний Суд у постанов від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 зазначив, що факт народження в платника аліментів дитини в іншому шлюбі без належних і допустимих доказів погіршення його матеріального стану не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
У постанові від 28.05.2021 року у справі №715/2073/20 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до судового наказу Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 червня 2020 року у справі № 715/1188/20 розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні двох дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини, та суперечитиме її інтересам.
Верховний Суд у вказаній постанові зауважив, що суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20), у справі № 565/2071/19.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 463/7127/22 зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Верховний Суд у постанові від 11 січня 2024 року у справі № 278/488/22 зауважив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 757/30128/20-ц звернув увагу, що метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Разом із тим, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, посилається на своє скрутне матеріальне становище, натомість жодних доказів свого матеріального становища суду не надав, зокрема станом на момент видачі судового наказу Дніпровського районного суду м. Києва від 12.10.2018 р. у справі № 755/5624/18, станом на момент видачі судового наказу Щорського районного суду Чернігівської області від 16.09.2024 р. у справі № 749/1191/24, станом на момент звернення до суду із позовною заявою. Клопотань про витребування таких доказів не подавав.
Щодо доводів позивача про те, що утримання з його доходів частини в рахунок сплати аліментів є надмірним, суд зазначає про наступне.
Згідно ч. ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. № 1404-VIIIІ (далі - Закон № 1404) із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків.
У відповідності до ч. 3 ст. 70 Закону № 1404 загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Таким чином, утримання половини доходів боржника в рахунок сплати аліментів не є таким, що суперечить положенням чинного законодавства.
При цьому факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №755/14148/18, від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20).
Відтак суд зауважує, що розмір аліментів на утримання неповнолітніх дітей позивача відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв'язку з тим, що позивач сплачує по своїх доходів на утримання двох дітей, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дітей та суперечитиме їхнім інтересам.
Щодо заяви відповідача ОСОБА_4 про визнання позову суд зазначає про наступне.
Згідно ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Статтею 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Згідно ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.
Відповідно до ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
У п. 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року№ 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Крім того, у рішенні від 30 червня 2020 року «Ilya Lyapin v. russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які могли б завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 607/15704/22 зазначив, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, які є підставою для зменшення розміру аліментів (аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 зазначивши, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав).
Отже, суд дійшов висновку, що, враховуючи що аліменти є власністю дитини, а батьки можуть розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини, зменшення розміру аліментів на дитину є втручанням у майнові права дитини та призводить до погіршення майнового становища дитини, а тому така зміна розміру аліментів не відповідає якнайкращим інтересам дитини.
Таким чином, визнання позову про зменшення розміру аліментів відповідачем ОСОБА_4 , за відсутності правових підстав для його задоволення, є таким, що суперечить закону, а саме пункту 1 статті 3, пункту 1 статті 18 Конвенції, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, ст. 7 СК України, оскільки суперечить обов'язку ОСОБА_4 дбати про забезпечення інтересів своєї дитини, а також оскільки таке визнання позову порушує майнові права дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , гарантовані ст. 174, ч. ч. 1, 2 ст. 179 СК України.
Відтак суд дійшов висновку про відмову у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_4 позову.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити.
На підставі ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати у розмірі 5705, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 82, 141, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити у прийнятті визнання ОСОБА_4 позову.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 5705 (п'ять тисяч сімсот п'ять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Щорський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.
Повний текст рішення складено 02 квітня 2025 року.
Суддя М.С. Чигвінцев