Номер провадження 22-ц/821/446/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №487/1975/22 Категорія: 304090000 Позарецька С.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
02 квітня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
судді секретарГончар Н.І., Сіренко Ю.В. Івануса А.Д.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.10.2023 (повний текст складено 13.10.2023, суддя в суді першої інстанції Позарецька С.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
у липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 02.04.2021 в сумі 295 000,00 доларів США; за договором позики від 01.06.2021 в сумі 834 850,00 доларів США, що включає в себе: 295 000,00 доларів США - борг по договору позики від 01.06.2021; 539 850,00 - пеня згідно п. 7 договору позики від 01.06.2021.
Позов обґрунтовано тим, що 02.04.2021 позивач передав відповідачу у позику грошові кошті у сумі 295 000,00 доларів США на строк до 31.12.2021, що підтверджується відповідною власноручно написаною розпискою. В обумовлений строк відповідач гроші не повернув.
Крім того, 01.06.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу грошові кошти, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів, яка складає 8 102 883,00 грн. (п. 1 Договору). Пунктом 2 договору визначено, що отримані на умовах цього договору кошти позичальник зобов'язується повернути також у національної валюті, відповідно еквіваленту суму 295 000,00 доларів США. Строк повернення коштів, за домовленістю між сторонами, здійснюється до 31.12.2021 (п. 4 Договору). Згідно з п. 4.2 Договору, позичальник зобов'язується повернути позику в іноземній валюті у доларах США.
З метою повідомлення факту передачі коштів по договору позики, 01.06.2021 відповідач надав розписку, якою підтверджується факт отримання від позивача у позику 295 000,00 доларів США та обов'язок повернути кошти у строк до 31.12.2021. Разом з тим, в обумовлений строк відповідач гроші не повернув.
Пунктом 7 договору позики від 01.06.2021 визначено, що у разі несвоєчасного повернення коштів, винна сторона повинна сплатити пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки. Отже, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позики, розмір пені за період з 31.12.2021 по 01.07.2022, виходячи з суми боргу 295 000,00 доларів США, становить 539 850,00 доларів США.
Позивач звертає увагу суду на те, що оригінали боргових документів знаходяться у нього, що підтверджує факт укладення договору позики та отримання боржником від кредитора вказаних вище грошових коштів, а наявність у нього оригіналів боргових розписок свідчить про не виконання боржником боргового зобов'язання.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.10.2004 позов у справі задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02.04.2021 у розмірі 295 00,00 доларів США; заборгованість за договором позики від 01.06.23021 у розмірі 8 102 883,00 грн. та пеню у розмірі 14 747 247,06 грн., а всього 22 850 130,06 грн., стягнуто судовий збір.
Ухвалене рішення мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу на підставі договору від 02.04.2021 та договору позики від 01.06.2021.
Не погоджуючись з рішенням суду відповідач 16.01.2025 подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на незаконність та необґрунтованість вирішення справи через неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, не доведення обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вказано на те, що оскаржуване рішення було ухвалено за відсутності відповідача та його представника, при цьому у рішенні суду зазначено, що відповідач не з'явився, хоча повідомлявся судом у встановленому законом порядку про розгляд справи. З 14.03.2023 відповідача на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 було призвано у Збройні сили України, він є військовослужбовцем, який проходить службу в лавах ЗСУ, має посвідчення учасника бойових дій, саме у період розгляду даної справи та ухвалення рішення його - ОСОБА_2 з 05.10.2023 було відряджено до м. Торецька Донецької області для виконання службових (бойових) завдань. У зв'язку із викладеним він не з'явився у судове засідання, коли ухвалювалося рішення та не повідомив про причини своєї неявки відносно цього засідання, оскільки не був належним чином повідомлений про дату проведення вказаного судового засідання. Жодного повідомлення, судових повісток йому не надходило та відповідно він їх не отримував про що свідчить відсутність повідомлень про вручення листів у матеріалах справи.
Також скаржник вказує на імперативність норми, передбаченої п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, щодо обов'язку суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі ЗСУ, що узгоджується з практикою ВС, і на теперішній час в умовах воєнного стану подальше проведення судового розгляду даного цивільного провадження є неможливим.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При розгляді справи встановлено та вбачається з матеріалів справи, що у липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.12.2022 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість: за договором позики від 02.04.2021 у сумі 295 000 доларів США; за договором позики від 01.06.2021 у сумі 8 102 883 грн. та пеню у сумі 14 747 247 грн. 06 коп. Крім того, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 405 грн. У решті позовних вимог - відмовлено.
29.03.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 13.12.2022 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, яку задоволено ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 09.06.2023. Заочне рішення у цивільній справі № 487/1975/22 скасовано та призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні, призначено підготовче судове засідання.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 з 06.05.2014 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.06.2023 дану позовну заяву передано на розгляд до Придніпровського районного суду м. Черкаси за територіальною підсудністю.
На підставі вказаної вище ухвали суду, матеріали даної справи 17.07.2023 за вих. № 487/1975/22/10966/2023 направлено для розгляду за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.
Стосовно суті заявлених вимог судом встановлено, що відповідно до розписки від 02.04.2021, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг 295 000 доларів США, що еквівалентно 8 210 646 грн., які зобов'язався повернути до 31.12.2021 (т.1 а.с.7).
Крім того, 01.06.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_1 грошові кошти у національної валюті України - 8 102 883 грн., що на день передачі вказаних грошей складає еквівалент 295 000 доларів США, за офіційним курсом НБУ (п. 1 Договору). Пунктом 2 Договору визначено, що отримані на умовах цього договору кошти, позичальник зобов'язується повернути позикодавцю також у національній валюті, відповідно еквіваленту суми 295 000 доларів США, за офіційним курсом НБУ на дату вказану у п. 4 цього договору. За домовленістю сторін повернення позики здійснюється до 31.12.2021 (п. 4 Договору). Відповідно до п. 7 Договору, сторона винна у неповерненні чи несвоєчасному поверненні грошей, як і сторона, винна у відмові у прийнятті грошей після належного повідомлення про це, має сплатити пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки. Ця умова поширюється і на випадок відмови від отримання письмового повідомлення про час повернення боргу (т.1 а.с.9-10).
На підтвердження отримання грошових коштів за договором позики, 01.06.2021 складена відповідна розписка, якою ОСОБА_2 засвідчив факт отримання від ОСОБА_1 01.06.2021 грошових коштів у сумі 8 102 883 грн., що на день передачі складає еквівалент суми 295 000 доларів США за офіційним курсом НБУ, на умовах договору позики від 01.06.2021 та зобов'язався повернути грошові коштів у строк до 31.12.2021 (т.1 а.с.11).
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.10.2023 позов у справі задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02.04.2021 у розмірі 295 00,00 доларів США; заборгованість за договором позики від 01.06.23021 у розмірі 8 102 883,00 грн. та пеню у розмірі 14 747 247,06 грн., а всього 22 850 130,06 грн., стягнуто судовий збір.
Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України та відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Також за положеннями ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Враховуючи викладене вище правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини щодо неповернення у визначені договором строки позичальником коштів своєму кредитору, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за результатами розгляду позовних вимог вони є обґрунтованими та слід стягнути наявну заборгованість з відповідача на користь позивача.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.12.2024 (справа № 369/205/20, провадження № 61-15629св23), від 20.02.2025 (справа № 677/1985/23 провадження № 61-452св25).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується й апеляційний суд, враховуючи підстави позову й вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, оскільки відповідач, отримавши у позику грошові кошти у розмірі 295 000 доларів США за договором від 02.04.2021 та 8 102 883,00 грн. за договором позики від 01.06.2025, не виконав взяті на себе зобов'язання перед позивачем за цими договорами з повернення грошових коштів, а тому права кредитора підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за вищезазначеними позиками з урахуванням пені, визначеної та погодженої сторонами за договором позики від 01.06.2021.
Стосовно доводів скаржника щодо необізнаності про судове засідання, коли ухвалювалося рішення та те, що ним не було отримано жодного повідомлення, апеляційний суд вказує на наступне.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Отже, праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).
Заявник із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи. У разі відсутності обставин непереборної сили, ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу судового провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 9901/471/21, провадження № 11-114заі23, від 25 вересня 2024 року справі № 490/9587/18, провадження № 14-29цс24 та інші).
Слід також враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, заява № 3236/03, згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був повідомлений за адресами проживання та місця реєстрації, вказаними ним особисто у заяві про перегляд заочного рішення, та номером телефону, зазначеним ним у цій же заяві (т.1 а.с.116-118). При цьому, ОСОБА_2 судом першої інстанції неодноразово направлялися судові повістки, які повернулися до суду без вручення, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.1 а.с.197, 218, 219, 230) та смс -повідомлення у додаток «Viber» з відміткою про доставку.
Крім того, варто зазначити, що зважаючи на подання ОСОБА_2 заяви про перегляд заочного рішення (т.1 а.с.116) він обізнаний про наявність справи у провадженні суду, а відтак він із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду справи судом.
Також варто зауважити, що станом на час розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення, жодна із сторін не заявляла клопотання про зупинення провадження із зазначених вище підстав і доказів на підтвердження перебування відповідача у складі ЗСУ, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції - не надавала. Отже на час вирішення справи по суті відповідні дані у суду першої інстанції були відсутні, що позбавляло його можливості зупинити провадження.
Також, в ході апеляційного розгляду даної справи жодною із сторін по справі не заявлялося клопотання про зупинення провадження у даній справі.
Крім того, відповідачем не надано до апеляційної скарги доказів на підтвердження того факту, що він на даний момент є військовослужбовцем ЗСУ, вказавши лише про факт проходження ним військової служби станом на 2023 рік. Однак, проходження військової служби під час дії воєнного стану є дуже динамічним процесом і ситуація постійно змінюється, тому не заперечуючи того, що відповідач дійсно станом на 2023 рік перебував в лавах ЗСУ, в суду не має підтвердження незмінності його статусу діючого військовослужбовця і на квітень 2025 року, що позбавляє суд можливості прийняти відповідне процесуальне рішення у справі.
Інших доводів щодо помилковості висновків суду першої інстанції в цій справі подана відповідачем апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.10.2023 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - відхилити.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.10.2023 у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді віднести за рахунок держави.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 02.04.2025.
Суддя-доповідач
Судді