Номер провадження 22-ц/821/548/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/7120/24 Категорія: на ухвалу Піньковський Р. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
01 квітня 2025 року м. Черкаси :
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіНовіков О.М., Сіренко Ю.В.
секретар Широкова Г.К.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чимириса Олександра Вікторовича на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.01.2025 (повний текст складено 02.01.2025, суддя в суді першої інстанції Піньковський Р.В.) про застосування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію прав,
у грудні 2024 року представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Рябоконь К.Ю. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування та скасування рішень про державну реєстрацію прав.
Разом із позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову, якою просить шляхом заборони ОСОБА_1 здійснювати дії, спрямовані на відчуження (зміну власника) нерухомого майна:
- квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 60.6, реєстраційний номер об'єкта 1595132980000;
- квартири за адресою АДРЕСА_2 , загальна площа (кв.м): 26.6, реєстраційний номер об'єкта 469493380000;
- будинку за адресою АДРЕСА_3 , загальна площа (кв.м): 156.2, реєстраційний номер об'єкта 1259978671108;
- земельної ділянки, кадастровий номер 7110800000:04:003:0761 площею (га): 0.052, реєстраційний номер об'єкта 1707467271108.
Також просить заборонити державним реєстраторам, державним та приватним нотаріусам та іншим особам чи органам вчиняти будь-які реєстраційні дії, приймати будь-які рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень щодо вищевказаного нерухомого майна.
В обґрунтування заяви вказано на наявність існування ризику відчуження нерухомого майна, яке є предметом оспорюваних/недійсних договорів (недійсність договорів дарування та скасування державної реєстрації), що може істотно ускладнити або зробить неможливим виконання рішення суду.
За відсутності арешту майна, без сумніву, відповідачами будуть укладені подальші правочини, направлені на відчуження об'єктів нерухомості, і позивачу буде необхідно подавати нові позови до інших власників, які, вірогідно, будучи добросовісними набувачами, також можуть постраждати через неправомірні дії відповідачів, адже обидва відповідача вже вчиняли протиправні дії, пов'язані із укладенням фіктивних договорів, направлених на неможливість виконання рішення в іншій справі.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.01.2025вказану заяву про забезпечення позову задоволено та застосовано заходи забезпечення шляхом заборони відчуження на зазначені в заяві про забезпечення позову об'єкти нерухомого майна.
Суд першої інстанції вказав, що між сторонами дійсно виник спір та невжиття заходів саме такого виду забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також ускладнити ефективний захист позивачем своїх прав та інтересів, оскільки існує обґрунтований ризик, що майно може бути відчужено шляхом укладання відповідачем, як власником майна, цивільно-правових угод з таким майном, яке нерозривно пов'язано з предметом спору.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Чимирис О.В. подав 05.02.2025 через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність, грубе порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати.
Мотивуючи апеляційну скаргу зазначає про те, що у даній справі позовні вимоги стосуються визнання недійсними договорів дарування і накладене обмеження без належного обґрунтування повністю позбавляє ОСОБА_1 право розпоряджатися своїм майном до завершення судового розгляду, що створює значний дисбаланс між інтересами сторін.
На думку скаржника, в оскаржуваній ухвалі відсутня оцінка можливих альтернативних заходів (наприклад обмеження лише на певні види правочинів). Також заборона стосується не лише сторін у справі, а і третіх осіб (нотаріусів, державних реєстраторів), що виходить за межі розумного обмеження.
Скаржник вказує, що позивач не надав достатніх доказів, що ОСОБА_1 має намір відчужити майно чи укладати нові правочини, що спростовує реальність загрози відчуження спірного майна.
Суд не здійснив належної оцінки обґрунтованості побоювань позивача та ухвалив рішення без детального аналізу матеріалів справи, що може свідчити про формальний підхід до розгляду заяви та порушення принципу рівності сторін.
У відзиві на вказану апеляційну скаргу представник позивача - адвокат Рябоконь К.Ю., вважаючи оскаржувану ухвалу суду законною, обґрунтованою, постановленою з додержанням вимог матеріального і процесуального права, просив ухвалу суду від 02.01.2025 залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Питання про застосування заходів забезпечення позову, яке вирішувалося судом в оскарженій ухвалі, регламентується Главою 10 Розділу І ЦПК України.
У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, п. 2- забороною вчиняти певні дії.
Згідно ч.10 ст.150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
У постанові ВП ВС від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Окрім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Спір у справі наявний щодо визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно, що виникли на підставі таких правочинів. При цьому можливе відчуження спірного майна унеможливить виконання рішення при визнанні недійсним договорів дарування цього майна, яке на час вирішення спору матиме нового власника, який не був учасником розгляду даної справи.
Застосовуючи захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно, суд першої інстанції у цій справі виходив з того, що невжиття вказаних заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення по суті спору, оскільки у випадку відчуження відповідачем ОСОБА_1 об'єктів нерухомого майна ускладниться або взагалі унеможливиться ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача ОСОБА_2 щодо цього ж майна, за захистом яких вона звернулася до суду.
Такий висновок суду першої інстанції по суті вимог заяви про забезпечення позову апеляційний суд вважає вірним.
Відтак висновки про необхідність забезпечення позову, про що вказав суд першої інстанції, є обґрунтованими, а посилання скаржника на те, що накладене обмеження повністю позбавляє ОСОБА_1 право розпоряджатися своїм майном до завершення судового розгляду, що створює значний дисбаланс між інтересами сторін має бути відхилено, адже застосований судом захід забезпечення не обмежує право відповідача на користування таким майном та носить тимчасовий характер.
Щодо тверджень скаржника, що заявником не доведено існування правових підстав для забезпечення позову, то колегія вважає, що адвокатом не доведено той факт, що співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову переважають над тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звертається до суду, майновим наслідкам заборони ОСОБА_1 здійснювати певні дії.
Між тим, належних та допустимих доказів, які б давали підстави припускати, що заходи забезпечення позову потягнуть чи вже призвели до настання будь-яких негативних наслідків, скаржником не надано.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, висновків суду першої інстанції не спростовують і на законність оскаржуваної ухвали не впливають.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.01.2025 про застосування заходів забезпечення позову у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.01.2025 про застосування заходів забезпечення позову у даній цивільній справі - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 02.04.2025.
Суддя-доповідач
Судді