65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"25" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/277/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників:
від позивача: Горбенко М.С.,
від відповідача: адвокат Анісімов В.В.,
розглядаючи справу № 916/277/25
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, № 25, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 00100227)
до відповідача: Акціонерного товариства «Херсонобленерго» (вул. Пестеля, № 5, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 05396638)
про стягнення 16 699 246,59 грн,
Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Херсонобленерго», в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 16 699 246,59 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 16680272,85 грн та 3% річних в розмірі 18973,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором про врегулювання небалансів електричної енергії, до якого відповідач приєднався 13.05.2019.
03.02.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 288/25 від 27.01.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/277/25. Постановлено справу № 916/277/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "20" лютого 2025 року об 11:00 год.
20.02.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/277/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "11" березня 2025 року о 10:40 год.
Підготовче засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 у справі № 916/277/25 на 11.03.2025 о 10:40 год., не відбулося у зв'язку з виявленням непрацездатності підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС, відсутністю стабільного з'єднання з медіа-сервером та мережею інтернет в установі суду, через що не вдалось здійснити фіксування судового засідання.
12.03.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/277/25 призначено на "25" березня 2025 року о 12:20 год.
Проаналізувавши наявні у справі докази та дослідивши подані учасниками справи заяви по суті, господарський суд дійшов наступного висновку.
Під час розгляду даної справи судом встановлено, що предметом спору між сторонами є стягнення з відповідача заборгованості по сплаті вартості небалансів за період червня - липня 2023 року та листопада 2024 року.
При цьому, відповідачем наголошено, що балансування не здійснюється в електричній мережі, яка фактично від'єднана від єдиної енергетичної системи України, а використовує виключно електричну енергію походженням з РФ. В свою чергу протягом спірного періоду АТ «Херсонобленерго» вживало заходів врегулювання суперечок із іншими суб'єктами, а саме в частині обсягів, що були сформовані на Лівобережжі Херсонщини.
Окрім того, відповідачем було зауважено, що на виконання вимог постанови НКРЕКП від 31.05.2022 №555, АТ «Херсонобленерго» було сформовано та зареєстровано в НЕК Укренерго додаткову область обліку (62Y-MGA-0140T-X), що включає у себе окуповану частину Херсонської області, проте наразі на платформі MMS не передбачено формування окремого балансу електричної енергії по основній та додатковим областям обліку (окупованої та деокупованої частини Херсонської області), так як відсутній механізм формування віртуальних ТКО між ОСР та виробниками, ОСР та постачальниками, які розташовані на окупованої частині області. Тобто, навіть враховуючи той факт, що АТ «Херсонобленерго» виконало умови Постанови 555, а саме створила окрему область обліку на тимчасово окупованих територіях, НЕК не вжив заходів щодо реалізації можливості розмежування даних, а тому на території Херсонської області використовує для відповідача одну область обліку, яка включає усі території області, а отже й формується одні дані, як на окуповані так і не окупованій території.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон), в редакції станом на час спірної поставки до 07.05.2022, тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, в редакції з 07.05.2022 та чинній на цей час, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону, в редакції з 20.03.2022 та на час здійснення спірної поставки, дата початку тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону, в чинній редакції, дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Статтею 2 Закону передбачено, що цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 21.11.2021, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону, в редакції з 20.03.2022, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України.
За змістом ч. 1 ст. 3 Закону, в чинній редакції, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку; 4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1, 2 і 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону, в редакції з 21.11.2021, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону, в чинній редакції з 20.03.2022, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону, в редакції з 21.11.2021, під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території. На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону, в чинній редакції з 20.03.2022, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб'єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13-1 Закону, в чинній редакції з 20.03.2022, положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону, в редакції з 21.11.2021, фізичним особам дозволяється переміщення на тимчасово окуповану територію та з такої території особистих речей у ручній поклажі та супроводжуваному багажі. Перелік і обсяги (вартість/вага/кількість) обмежених або заборонених до переміщення через адміністративну межу, а також товарів, які можуть бути віднесені до особистих речей, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій у Донецькій і Луганській областях та тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.
Відповідно до ч. 2 ст. 13-1 Закону, в редакції з 20.03.2022, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено. Контроль в'їзду - виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території поза межами контрольних пунктів в'їзду - виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону, в чинній редакції з 07.05.2022, на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в'їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в'їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в'їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Вказаний указ затверджено Верховною Радою України шляхом прийняття Закону України від 24.02.2022 №2102-IX. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, внаслідок чого останній триває до теперішнього часу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (далі - перелік), затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Наразі, як встановлено господарським судом, в провадженні об'єднаної палати КГС у складі Верховного Суду знаходиться справа № 908/1162/23, яка була передана на розгляд об'єднаної палати у зв'язку з тим, що колегія суддів вважає, що є необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23 щодо того, що достатнім для застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» є розповсюдження дії цього Закону на спірні правовідносини з огляду на приписи статті 2 Закону. Колегія суддів вважає, що положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на тимчасово окуповані території з урахування частини першої цих статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.
Отже, як вбачається із викладеного, на розгляді об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебуває справа щодо перегляду у касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах.
Згідно з ч. 1-5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Виходячи зі змісту вказаних положень Кодексу, зупинення провадження у справі обумовлено саме необхідністю досягнення правової визначеності у правозастосуванні відносно конкретної категорії справ.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у п. 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору), а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт.
Забезпечення єдності судової практики є складовою принципу правової визначеності та фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя, в той час як застосування судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» вся територія Херсонської області дійсно була тимчасово окупованою у період з 01.03.2022 по 11.11.2022, а з 11.11.2022 частина Херсонської області значиться в переліку територій можливих (активних) бойових дій. При цьому, значна частина територія Херсонської області до теперішнього часу віднесена до переліку тимчасово окупованих територій.
Отже, приймаючи до уваги, що предметом позову позивача у цій справі є вимога про стягнення вартості небалансів електричної енергії за розрахунковий період тимчасової окупації значної частини Херсонської області, а об'єднаною палатою КГС у складі Верховного Суду переглядається справа № 908/1162/23, в якій буде надана оцінка правовідносинам подібним з тими, що розглядаються в межах даної справи, суд вважає, що наразі існує необхідність у зупиненні провадження цієї справи до перегляду судового рішення у справі № 908/1162/23.
При цьому суд вважає, що зупинення провадження у цій справі є цілком виправданим, оскільки врахуванням висновків об'єднаної палати КГС у складі Верховного Суду сприятиме в ухваленні судом за результатами вирішення спору у цій справі законного і обґрунтованого судового рішення, з дотриманням завдань та основних засад господарського судочинства.
Як зазначено Верховним Судом у постанові від 01.06.2018 по справі № 922/699/17, зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Згідно п. 11 ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку іншої справи.
Так, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2025 справу № 908/1162/23 повернуто об'єднаній палаті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Таким чином, станом на 25.03.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутнє остаточне рішення об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 908/1162/23.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 228, п. 11 ч. 1 ст. 229, ст.ст. 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Провадження у справі № 916/277/25 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення повного тексту постанови - зупинити.
2. Зобов'язати учасників справи повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили 25.03.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її винесення (підписання).
Повна ухвала складена 31.03.2025.
Суддя О.В. Цісельський