02 квітня 2025 року Справа № 915/1623/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши матеріали
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» (54001, м. Миколаїв, вул. Інженерна, буд. 13/5; ідентифікаційний код 37912966)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесміськбуд» (м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 33, кв. 61)
про: стягнення основного боргу, пені та нарахувань в порядку ч.2 ст.625 ЦК України у розмірі 778 424,02 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №126 від 25.12.2024 (з додатками) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесміськбуд» основного боргу, пені та нарахувань в порядку ч.2 ст.625 ЦК України у розмірі 778 424,02 грн, в якій просить суд:
1) Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
2) Забезпечити виконання рішення суду шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача а також накласти арешт на його банківські рахунки.
3) Повідомити про дату розгляду провадження по справі сторонам.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.12.2024 матеріали справи № 915/1623/24 передано на розгляд Господарського суду Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.02.2025 матеріали справи № 915/1623/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесміськбуд» про стягнення 778 424,02 грн було передано за виключною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.
Суд зауважує, що відповідно до приписів ч. 6 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України спори між судами щодо підсудності не допускаються.
З урахуванням наведеного, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що позовна заява не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 03.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» №126 від 25.12.2024 у справі № 915/1623/24 було залишено без руху та постановлено позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки у 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до господарського суду письмової заяви про усунення недоліків з дотриманням вимог, передбачених ст. 170 Господарського процесуального кодексу України; зауважено Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» на обов'язок зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 6 ГПК України; роз'яснено позивачу, що при невиконанні вимог даної ухвали, позовна заява у відповідності до приписів ч. 4 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України вважається неподаною та повертається заявнику.
Копія вказаної ухвали, направлена на адресу місцезнаходження позивача була 21.03.2025 повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою причини повернення «за закінченням встановленого строку зберігання» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0610236839357, у сукупності з відомостями з офіційного вебсайту Акціонерного товариства «Укрпошта»). Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.
Суд зауважує, що ст. 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.
Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв'язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.
Згідно з ч. 10 ст. 11 ГПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).
Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Наведене на переконання суду свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про залишення позовної заяви без руху відбулось через недотримання позивачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Позивач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.
Отже, з урахуванням приписів ч. 10 ст. 11, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення Товариству з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 03.03.2025 у справі № 915/1623/24 є 21.03.2025.
Таким чином, процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлений ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.03.2025 у справі № 915/1623/24 для позивача тривав до 31.03.2025 включно.
Станом на момент постановлення ухвали до суду від позивача жодних заяв по даній справі не надійшло.
Таким чином, слід вважати, що позивачем не усунуто вказаних судом в ухвалі від 03.03.2025 недоліків позовної заяви протягом встановленого процесуального строку.
Крім того, суд зауважує, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125587886) ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 03.03.2025 у справі № 915/1623/24 оприлюднено 06.03.2025.
Також, суд зазначає, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
Суд звертає увагу, що саме позивач як ініціатор даного судового процесу мав особисто контролювати рух вказаної справи та не був позбавлений об'єктивної можливості в розумні строки усунути недоліки поданої позовної заяви.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що судовий захист прав суб'єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб'єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти.
Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.
Відповідно до ч. ч. 4, 6, 7 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.
Отже, недотримання позивачем вимог статей 162, 164 ГПК України та неусунення вказаних судом недоліків у встановлений судом строк тягнуть за собою застосування наслідків, встановлених статтею 174 ГПК України - повернення позовної заяви позивачу.
Суд також роз'яснює позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків (ч. 8 ст. 174 ГПК України).
Таким чином, керуючись ст. ст. 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройсервіс Миколаїв» №126 від 25.12.2024 у справі № 915/1623/24 повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Додатки (лише на адресу заявника):
- позовна заява №126 від 25.12.2024 на 40 арк.
Суддя О.Г. Смородінова