Справа № 183/944/25
№ 1-кп/183/1471/25
01 квітня 2025 року м. Самар
Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості по якому внесені 13.12.2024 року до ЄРДР за № 62024170030005107, за обвинуваченням ОСОБА_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, -
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 обґрунтувавши тим, що ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходячи її на посаді сержанта резерву взводу резерву сержантського складу роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 13 грудня 2024 року, приблизно о 17 год. 28 хв., перебуваючи у місці постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , біля АДРЕСА_1 , відкрито відмовився виконати наказ №478-рс від 11.12.2023 командира військової частини НОМЕР_1 , який йому був доведений командиром роти резерву військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_6 , щодо вибуття 13.12.2024 року для подальшого проходження військової служби у військову частину НОМЕР_2 .
16 грудня 2024 року ухвалою Кіровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.
Враховуючи те, що строк дії запобіжного заходу закінчується 03 квітня 2025 року, виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, якою передбачено умови, мету і підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Метою обрання запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спроб: переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час виникла необхідність у продовженні застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.
Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_3 покладається необхідність запобігання спробам:
1)переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що солдат ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв'язку із чим, розуміючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як , менш несприятливі, ніж обмеження, пов'язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання.
Крім того, з обставин кримінального провадження вбачається, солдат
ОСОБА_3 , будучи особою, яка на підставі статутів Збройних Сил України, взявши на себе зобов'язання знаходитися на території місця дислокації свого військового підрозділу або у місці, визначеному його командирами, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю, порушив ці зобов'язання. Вказане також має стати підставою для того аби визнати запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання таким, що не може бути застосований до особи, яка своєю поведінкою вже продемонструвала зневагу до уповноважених осіб Збройних Сил України, під чиїм контролем мав знаходитися як підлеглий їм військовослужбовець.
Невідворотність покарання за злочин вже саме по соє підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (справа «Нечипорук і Йонкало проти України» ь 21.04.2011, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» ві, 30.08.1990 року), також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (справа «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
Прецедентною - практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує солдату ОСОБА_3 у разі визнання останнього винуватим у кримінальному правопорушенні, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
2) Незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні (п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується тим, що обвинувачений має мотив та можливість вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, підкупу, залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій.
За місцем служби ОСОБА_3 характеризується негативно.
Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, айв подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
3)Ризик вчиняти інші кримінальні правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) підтверджується тим, що обвинуваченому загрожує покарання до 10 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування існує реальна можливість вчинення останнім злочину, передбаченого ст. 407, 408 КК України.
Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов'язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов'язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.
Водночас, у відповідності до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Крім того, перебування поза межами тримання під вартою, ОСОБА_3 як особа, що не має підстав для звільнення з військової служби зобов'язаний буде повернутися до підрозділу, в якому він проходить службу, тобто до місця, де також проходять службу свідки, що беззаперечно створить умови для здійснення тиску на них.
За таких обставин покладення обов'язків без застосування запобіжного заходу не може запобігти цим ризикам, також суворість покарання за кримінальне правопорушення та особистість обвинуваченого свідчить про те, що наслідки та ризик втечі для обвинуваченого у цьому випадку можуть бути визнані ним менш небезпечними ніж кримінальне переслідування.
В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід національних судів щодо застосування виключного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.
Отже, досягнення мети визначеної у ст. 177 КПК України наразі можливе виключно шляхом продовження варти ОСОБА_3 .
Такий висновок прокурора не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллерпроти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року
«Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи обвинуваченого, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого,
а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Беручи до уваги те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов'язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_3 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення у вчиненні якого обвинувачується, що підтверджується вчиненням ОСОБА_3 тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м'якого запобіжного заходу, непов'язаного з триманням під вартою.
З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України.
Таким чином, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховуватися від органу досудового розслідування та суду, може впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів.
На підставі вищевикладеного прокурор просить продовжити застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді трима ння під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 - строком на 60 днів, з визначення розміру застави 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обвинувачений просив задовольнити клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримав думку свого підзахисного.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_3 суд враховує, що існує ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Суд вважає, що наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з огляду на тяжкість можливого покарання у виді позбавлення волі, з метою подальшого виконання можливого винесеного відносно нього обвинувального вироку за вчинення вищевказаного злочину вбачається ризик того, що він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності, на даний час підозрюється у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких, ОСОБА_3 розуміє, що у разі визнання його судом винуватим у вчиненні вказаного злочину та за вчинення якого йому загрожує покарання у вигляді позбавленням волі на строк від 5 років до 10 років, тому існує реальна можливість переховування останнього від органів досудового розслідування та суду з метою ухилення від покарання.
При цьому, суд вважає наявність ризиків, передбачених п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, в судовому засіданні прокурором не доведені.
Суд при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оцінила в сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме те, що ОСОБА_3 підозрюється у скоєнні кримінального правопорушення, віднесеного законом до категорії тяжких, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні якого він обвинувачується.
Все вищевикладене неодмінно свідчить про відсутність підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу ОСОБА_3 , ніж тримання під вартою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваної, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати обвинуваченому найбільш тяжкий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів не буде достатнім для забезпечення визначеного раніше ризику.
Крім того, у відповідності з ч. 3 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
Однак у відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Розглядаючи клопотання прокурора щодо визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_3 у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, враховуючи вищевикладене, особу обвинуваченого, суд вважає, що достатньо підстав для його задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 314-317 КПК України, суд, -
Запобіжний захід у вигляді тримання в умовах гауптвахти відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити до 26 травня 2025 року з заставою у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 121 120 гривень.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019.
Суддя ОСОБА_1