Справа № 202/1196/24
Провадження № 1-кп/202/639/2025
21 березня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду міста Дніпропетровська кримінальне провадження, відомості про яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023050030000287 від 30.08.2023, у відношенні:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Донецьк, громадянин України, не судимий, з вищою освітою, одружений, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, -
І. Формулювання обвинувачення, яке пред'явлено особі і визнане Судом доведеним
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією (далі - РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ ОСОБА_6 та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, у порушення вимог п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ) на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої окупації.
При цьому, з метою спроби виправдання агресії перед громадянами України, РФ та світовою спільнотою, 21.02.2022 РФ визнано так звані «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», створені за підтримки РФ навесні 2014 року на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, незалежними державами та 22.02.2022 президентом РФ направлено до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за її межами, яке задоволено.
На виконання наказів вищого політичного та воєнного керівництва РФ 24.02.2022, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили окупацію частини території України, в тому числі частину Краматорського району Донецької області.
Згідно ст. 1 Закону України « Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація РФ територій України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.
Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного Закону тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжено та який діє на цей час.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року» (зі змінами та доповненнями) Лиманська міська територіальна громада Краматорського району Донецької області включена до переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації.
У період з 27.05.2022 по 01.10.2022, РФ спільно з представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ, окупувала територію м. Лиман Краматорського району Донецької області.
Представниками Російської Федерації спільно з представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області було створено підпорядковану, керовану та фінансовану РФ окупаційну адміністрацію, в склад якої входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України.
При цьому, представники підконтрольних РФ та самопроголошених органів терористичної організації «ДНР» узурпували виконання усіх владних функцій держави на тимчасово окупованій території м. Лиман Краматорського району Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі з числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу РФ.
Під час окупації м. Лиман Краматорського району Донецької області (більш точна дата органом досудового розслідування не встановлена) невстановленими особами з числа представників окупаційної адміністрації РФ та представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ у м. Лиман Краматорського району Донецької області створено самопроголошений, незаконний та підконтрольний окупаційній адміністрації РФ та МЧС ДНР воєнизований орган «Государственное бюджетное учреждение «Пожарно-спасательный отряд г. Красный Лиман» «Министерства по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий Донецкой Народной Республики», створене на підставі «постановления Совета Министров ДНР от 26.09.2014 № 35-1 «О создании Министерства по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий», яке є «республиканским органом исполнительной власти, осуществляющим функции по формированию и реализации государственной политики ДНР, нормативному правовому регулированию, а также по государственному надзору и контролю в сфере гражданской обороны, защиты населения и территорий от чрезвычайных ситуаций, обеспечения пожарной и радиационной безопасности, гидрометеорологической деятельности, безопасности людей на водных объектах и горных предприятиях, работы с гуманитарной помощью» відповідно до «Положения о Министерстве по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий Донецкой Народной Республики» затвердженого «Постановлением Совета Министров ДНР от 26.09.2016 № 11-15» та розташований за адресою: Донецька обл., Краматорський район, м. Лиман, вул. свободи, 1А.
У функції вказаного вище незаконно створеного на тимчасово окупованій території м. Лиман Краматорського району Донецької області самопроголошеного та підконтрольного окупаційній адміністрації РФ та МЧС ДНР воєнізованого органу входить запобігання, реагування та ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, гасіння пожеж, пожежно-, аварійно- та пошуково-рятувальних та інших невідкладних робіт на визначеній території.
Досудовим розслідуванням встановлено, що наказом начальника Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області від 18.07.2019 № 174о/с прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_5 призначено на посаду водія-рятувальника рятувального відділення 69 державної пожежно-рятувальної частини 21 державного пожежно-рятувального закону ГУ ДСНС у Донецькій області.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1052 «Про затвердження Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій» (далі за текстом - Положення) ДСНС є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями ДСНС є реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (далі за текстом НС), запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків НС, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.
Згідно з пунктом 7 Положення ДСНС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до «Положення про 21 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України у Донецькій області», затвердженого наказом ДСНС від 22.05.2013 № 279 (у редакції наказу від 26.04.2021 № 242) 21 державний пожежно-рятувальний загін ГУ ДСНС України у Донецькій області розташований за адресою: Донецька обл., Краматорський р-н, м. Лиман, вул. Свободи, 1А.
У травні 2022 року (більш точну дату та час в ході досудового розслідування не встановлено), ОСОБА_5 після захоплення м. Лиман Краматорського району Донецької області військовослужбовцями ЗС РФ, шляхом збройної агресії, спільно з представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ, діючи умисно, за власною ініціативою, добровільно залишився на тимчасово окупованій території м. Лиман Краматорського району Донецької області.
З 27.05.2022 по 07.07.2022 (більш точний час під час досудового розслідування не встановлений) у ОСОБА_5 , який перебував на тимчасово окупованій території м. Лиман Краматорського району Донецької області та який був обізнаний про факт ведення РФ агресивної війни проти України, виник злочинний умисел, спрямований на добровільну участь громадянина України в незаконному воєнізованому формуванні, створеному на тимчасово окупованій території.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на добровільну участь громадянина України в незаконному воєнізованому формуванні, створеному на тимчасово окупованій території м. Лиман Краматорського району Донецької області, ОСОБА_5 , у період з 27.05.2022 по 07.07.2022 (більш точний час під час досудового розслідування не встановлений) на непідконтрольній Україні частині території м. Лиман Краматорського району Донецької області (більш точне місце органом досудового розслідування не встановлено) зустрівся з невстановленими досудовим розслідуванням представниками держави-агресора та представниками незаконних воєнізованих формувань «ДНР».
Під час вказаної зустрічі ОСОБА_5 добровільно надав згоду невстановленим досудовим розслідуванням представникам держави-агресора та представникам незаконних воєнізованих формувань «ДНР» на добровільну участь громадянина України в незаконному воєнізованому формуванні, створеному на тимчасово окупованій території м. Лиман Краматорського району Донецької області, шляхом зайняття посади у самопроголошеному, незаконному та підконтрольному окупаційній адміністрації РФ та МЧС ДНР воєнізованому формуванні «Государственное бюджетное учреждение «Пожарно-спасательный отряд г. Красный Лиман».
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, спрямований на взяття добровільної участі громадянина України в незаконному воєнізованому формуванні, створеному на тимчасово окупованій території м. Лиман Краматорського району Донецької області, ОСОБА_5 на підставі «Приказа по личному составу» від 07.07.2022 № 235лс, виданого «Министром по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуаціям и ликвидации последствий стихийных бедствий Донецкой Народной Республики (МЧС ДНР) ОСОБА_7 » обійняв посаду «водителя-спасателя 79 пожарно-спасательной части государственного бюджетного учреждения «Пожарно-спасательный отряд г. Красный Лиман Министерства по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий Донецкой Народной Республики» з присвоєнням йому (в порядку переатестації) спеціального звання «рядовой службы гражданской защиты».
Правова кваліфікація:
Дії ОСОБА_5 кваліфіковано як колабораційна діяльность, тобто добровільна участь громадянина України в незаконних воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, тобто останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Застосовані судом правові процедури.
Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду також не подавав.
Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов'язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою.
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного їй захисника безплатно для неї. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, Упнер скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід'ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Позиція сторони захисту.
Захисник не мав можливості зв'язатися з обвинуваченим і з'ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення. Просив ухвалити рішення у даному кримінальному провадженні з дотриманням чинного законодавства України.
Позиція сторони обвинувачення.
Прокурор в судовому засіданні зазначив, що в ході судового розгляду матеріали, а також результати судових допитів свідків повністю підтверджують висунуте ОСОБА_5 обвинувачення.
Однак, не зважаючи на неодноразові публікації в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Індустріального районного суду м. Дніпропетровська судових викликів, обвинувачуваний жодного разу за судовий розгляд ніяким чином не висловив бажання прийняти участь у розгляді або хоча б надати пояснення щодо висунутих обвинувачень.
Обставини, що пом'якшують покарання під час судового розгляду не встановлені.
Обставини, що обтяжують покарання не встановлені.
Просив суд визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк 15 років з конфіскацією усього належного обвинуваченому майна.
Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглась на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який в подальшому було продовжено Указами Президента України та діє по теперішній час.
Так, приблизно у липні 2022 року (точна дата та час органами досудового розслідування не встановлена) військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, спільно з представниками так званої «днр», які є частиною окупаційної адміністрації рф, здійснили тимчасову окупацію територій Донецької області, а саме м. Лиман Донецької області, з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами.
Надані стороною обвинувачення докази на підтвердження пред'явленого обвинувачення:
В судовому засіданні було допитано свідка обвинувачення ОСОБА_8 , який пояснив, що після наказу про евакуацію особового складу обвинувачений залишився на окупованій території у м. Лиман Донецької області та працевлаштувався до МНС т.зв. ДНР.
Крім того, в судовому засіданні свідок обвинувачення ОСОБА_9 пояснив, що він особисто доводив до відома особового складу наказ про евакуацію особового складу, проте обвинувачений залишився на території Лиманської громади, влаштувався до МНС т.зв. ДНР, де обіймав посаду водія-рятувальника.
На підтвердження вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення-злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, стороною обвинувачення надані наступні докази, які були судом досліджені, оголошені та перевірені на предмет їх достовірності в судовому засіданні.
Так, відповідно до рапорту начальника групи персоналу 21 ДПРЗ ОСОБА_10 на ім'я начальника 21 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області, під час телефонної розмови зі старшим пожежним рятувальником 69 ДПРЗ 21 ДПРЗ Головного управління сержантом служби цивільного захисту служби ОСОБА_11 та водієм 69 ДПРЗ 21 ДПРЗ Головного управління служби цивільного захисту служби ОСОБА_12 , які станом на 02.05.2022 року залишилися у підрозділу та виконують посадові обов'язки за призначенням, стало відомо, що в результаті вторгнення рф на територію України деякі співробітники 21 ДПРЗ Головного управління, які мешкають у смт. Зарічне с. Торське та с. Ямпіль Лиманської ОТГ Краматорського району Донецької області опинилось на території, тимчасово непідконтрольній українській владі та не можуть прибути на службу, зокрема, прапорщик служби цивільного захисту ОСОБА_5 ДПРЧ 21 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області.
Відповідно до копії виписки з наказу № 235 лс від 07.07.2022 т.зв. «Министерства по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий днр», зараховано до т.зв. «Министерства по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий днр», ОСОБА_13 на посаду «водителя-спасателя отеления 79 пожарно-спасательой части государственного бюджетного учреждения «пожарно-спасательный отряд г. Красный Лиман Министерства по делам гражданской обороны, чрезвычайным ситуациям и ликвидации последствий стихийных бедствий днр»
Згідно копії наказу №42к від 18.07.2022 року ГУ ДСНС України у Донецькій області 21 Державного пожежно-рятувального загону (21 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області), за невиконання вимог Присяги та контракту, порушення законодавства України, наказано клопотати перед керівництвом ГУ про накладення на сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_5 , старшого пожежного-рятувальника 69 державної пожежно-рятувальної частини 21 державного пожежно-рятувального загону ГУ, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту.
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.04.2023 року, свідок ОСОБА_9 в присутності понятих, за рисами обличчя, впізнав на фотознімках особу під номером №3, як ОСОБА_5 з яким свідок проходив службу у 21 державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України в Донецькій області м. Лиман.
Відповідно до додатку до протоколу впізнання за фотознімками від 26.04.2023 року, на фотознімку під №3 зображено ОСОБА_5 .
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 26.04.2025 свідок ОСОБА_8 , в присутності понятих, за рисами обличчя, впізнав на фотознімках особу під номером №3, як ОСОБА_5 з яким свідок проходив службу у 21 державному пожежно-рятувальному загоні ГУ ДСНС України в Донецькій області м. Лиман.
Відповідно до додатку до протоколу впізнання за фотознімками від 26.04.2023 року, на фотознімку під №3 зображено ОСОБА_5 .
Мотиви суду
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
Так, свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_8 як під час проведення слідчої дії - пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, їх показання, надані в судовому засіданні, були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, - часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого у інкримінованого йому злочині.
Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, поза розумним сумнівом.
Виходячи з зазначеного, судом достовірно встановлено, що дії ОСОБА_5 , який є громадянином України, вірно кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, як добровільне участі громадянина України в незаконних воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території зайняття громадянином України посади
Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд
Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним у розумінні ст. 19 КК України.
При призначенні покарання, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз'ясненнями, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.
При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.
Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
Призначаючи покарання суд виходить із наступного.
У відповідності до ч. 4 ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ч.7 ст.111-1 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів.
Обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом'якшують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, також не встановлено.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачений вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли в участі громадянина України в незаконних воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території зайняття, з метою його перевиховання та упередження скоєння злочинів в подальшому, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі з додатковим покаранням.
При цьому, визначаючи розмір призначеного покарання, суд враховує той факт, що обвинувачений ОСОБА_5 як громадянин України, вчинив злочин в період встановленого в Україні воєнного стану, що суперечить порядку, встановленому Конституцією України, і що свідчить про те, що злочин має підвищену суспільну небезпечність, вчинив цей злочин умисно з прямим умислом, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без реального відбування покарання, а тому положення ст. 75 КК України не застосовує.
Також з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 , не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).
Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
Процесуальні витрати на залучення експертів та речові докази відсутні.
Керуючись ст. ст. 369-376 КПК України, суд -
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у вигляді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 12 (дванадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Головуючий суддя ОСОБА_1