ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2025Справа № 910/553/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» (вул.Костянтинівська, буд.15, літ.А, м.Київ, 04071; ідентифікаційний код 37333587)
до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Франка Івана (Шевченківський р-н), буд.31, м.Київ, 01054; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 26251923)
про стягнення 91 854,80 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 91 854,80 грн, з яких 5 747,09 грн пені, 68 866,42 грн інфляційних втрат, 17 241,29 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 53-129-01-24-02919 від 10.01.2024 в частині дотримання строку оплати товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.
27.01.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
18.02.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність його вини у простроченні оплати товару. За доводами відповідача прострочення сталося у зв'язку з його перебуванням у скрутному матеріальному становищі, тому, враховуючи відсутність доказів завдання позивачу збитків простроченням оплати, а також виконання відповідачем спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу, відповідач доводить відсутність його вини та підстав для задоволення позову. Також відповідач вказує на помилкове тлумачення позивачем пункту 7.12 договору. За доводами відповідача у цьому пункті сторони визначили не розмір пені, а процентів, стягнення яких передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.
21.02.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на необґрунтованість доводів відповідача про його скрутне матеріальне становище та відсутність його вини у простроченні оплати. Позивач не визнає заперечення відповідача щодо невірного тлумачення пункту 7.12 договору, оскільки вважає, що цим пунктом передбачено саме штрафну санкцію (пеню), у розмірі 1% річних від простроченої суми; вказана норма договору не має посилання на статтю 625 Цивільного кодексу України і в інших умовах не зазначено, про те, що це зменшений розмір 3% річних передбачений цією статтею.
27.02.2025 від відповідача надійшли клопотання про зменшення розміру 1% річних до 0,1% річних, посилаючись на те, що їх стягнення ставить під загрозу фінансування заходів із забезпечення сталої та безпечної роботи об'єктів атомної енергетики, та заява про відстрочення виконання судового рішення на 1 рік з дня його ухвалення.
03.03.2025 від позивача надійшли заперечення на клопотання і заяву, відповідно до яких позивач заперечує проти їх задоволення.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
10.01.2024 між Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (у подальшому перетворено на Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» (постачальник) було укладено договір поставки № 53-129-01-24-02919 (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі поставити оливи технічні виробництва ТОВ «КСМ Протек», Україна (далі - продукція) для потреб ВП «Рівненська АЕС», ВП «Хмельницька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (далі - кінцевий споживач), а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених у Договорі, прийняти і оплатити продукцію.
Найменування, одиниці виміру і загальна кількість продукції, її номенклатура, ціна і строк поставки зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною Договору (п. 1.2 Договору).
Загальна сума Договору, відповідно до п. 3.1 Договору, становить 1 264 306,80 грн з ПДВ.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що покупець сплачує вартість поставленої продукції протягом 45 календарних днів з дати підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі продукції.
Згідно з п. 7.12 Договору у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми.
Договір є чинним з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2024, а в частині оплати за поставлену продукцію - до повного розрахунку (п. 10.1 Договору).
У специфікаціях № 1, № 2, № 3, № 4, які є додатками № 1, № 2, № 3, № 4 до Договору відповідно, сторони узгодили найменування, кількість, вартість продукції, а також строк її поставки - з 01.01.2024 по 15.03.2024.
У лютому 2024 року позивач поставив, а відповідач і кінцеві споживачі отримали товар на загальну суму 1 260 516,84 грн, що підтверджується видатковими накладними № КСМ-0214-34 від 14.02.2024 на суму 1 056 715,20 грн, № КСМ-0219-1 від 19.02.2024 на суму 3 464,64 грн, № КСМ-0219-11 від 19.02.2024 на суму 90 806,40 грн, № КСМ-0219-12 від 19.02.2024 на суму 109 530,60 грн та актами приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024 на суму 1 056 715,20 грн, № 884 від 29.02.2024 на суму 3 464,64 грн, № 881 від 23.02.2024 на суму 90 806,40 грн, № 882 від 23.02.2024 на суму 4 158,00 грн, № 883 від 29.02.2024 на суму 105 372,60 грн.
Оскільки відповідач не дотримався встановленого Договором 45-ти денного строку оплати поставленої продукції, позивач направив відповідачеві претензію № 01-03/02-п від 26.06.2024 про сплату заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Платіжною інструкцією № 1801 від 31.07.2024 на суму 90 806,40 грн відповідачем було оплачено товар, отриманий за актом приймання-передавання ТМЦ № 881 від 23.02.2024; платіжною інструкцією № 1805 від 31.07.2024 на суму 3 464,64 грн - товар, отриманий за актом приймання-передавання ТМЦ № 884 від 29.02.2024; платіжною інструкцією № 1780 від 31.07.2024 на суму 4 148,00 грн - товар, отриманий за актом приймання-передавання ТМЦ № 882 від 23.02.2024; платіжними інструкціями № 1781 від 31.07.2024 на суму 54 289,20 грн та № 1782 від 31.07.2024 на суму 51 083,40 грн - товар, отриманий за актом приймання-передавання ТМЦ № 883 від 29.02.2024; платіжними інструкціями № 1799 від 31.07.2024 на суму 270 533,85 грн та № 2584 від 29.10.2024 на суму 786 181,35 грн - товар, отриманий за актом приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024.
З огляду на те, що продукція була оплачена відповідачем із простроченням, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 5 747,09 грн пені, 68 866,42 грн інфляційних втрат, 17 241,29 грн 3% річних.
Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що (1) позивач помилково тлумачить положення пункту 7.12 Договору, оскільки у ньому сторони встановили 1% річних, а не розмір пені; (2) прострочення сталося не з вини відповідача, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову; (3) якщо все ж таки підстави для задоволення позову наявні - відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягатимуть стягненню з відповідача. Також відповідач просить суд відстрочити виконання судового рішення.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Судом встановлено, що позивач на виконання Договору поставив товар на суму 1 260 516,84 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткові накладні № КСМ-0214-34 від 14.02.2024 на суму 1 056 715,20 грн, № КСМ-0219-1 від 19.02.2024 на суму 3 464,64 грн, № КСМ-0219-11 від 19.02.2024 на суму 90 806,40 грн, № КСМ-0219-12 від 19.02.2024 на суму 109 530,60 грн та акти приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024 на суму 1 056 715,20 грн, № 884 від 29.02.2024 на суму 3 464,64 грн, № 881 від 23.02.2024 на суму 90 806,40 грн, № 882 від 23.02.2024 на суму 4 158,00 грн, № 883 від 29.02.2024 на суму 105 372,60 грн.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на погоджений сторонами у п. 4.2 Договору порядок розрахунків, відповідач повинен був оплатити товар протягом 45 календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передавання ТМЦ.
Отже останнім днем строку оплати товару за актом приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024 було 11.04.2024; за актом приймання-передавання ТМЦ № 884 від 29.02.2024 - 14.04.2024; за актом приймання-передавання ТМЦ № 881 від 23.02.2024 - 08.04.2024; за актом приймання-передавання ТМЦ № 882 від 23.02.2024 - 08.04.2024; за актом приймання-передавання ТМЦ № 883 від 29.02.2024 - 14.04.2024.
Натомість, як встановлено судом, товар, отриманий за актом приймання-передавання ТМЦ № 881 від 23.02.2024 було оплачено 31.07.2024 (платіжна інструкція № 1801 від 31.07.2024); за актом приймання-передавання ТМЦ № 884 від 29.02.2024 - 31.07.2024 (платіжна інструкція № 1805 від 31.07.2024); за актом приймання-передавання ТМЦ № 882 від 23.02.2024 - 31.07.2024 (платіжна інструкція № 1780 від 31.07.2024); за актом приймання-передавання ТМЦ № 883 від 29.02.2024 - 31.07.2024 (платіжні інструкції № 1781 від 31.07.2024 та № 1782 від 31.07.2024); за актом приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024 - 31.07.2024 на суму 270 533,85 грн (платіжна інструкція № 1799 від 31.07.2024) та 29.10.2024 на суму 786 181,35 грн (платіжна інструкція № 2584 від 29.10.2024).
Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 7.12 Договору у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання за Договором у частині оплати за поставлену продукцію, на вимогу постачальника покупець зобов'язаний сплатити постачальнику 1% річних від простроченої суми.
Спір у цій справі стосується, зокрема, правильного тлумачення цього пункту, позаяк позивач вважає, що у ньому сторони встановили розмір пені за прострочення покупцем строку виконання грошового зобов'язання за Договором, а відповідач вважає, що сторони зменшили встановлений у статті 625 Цивільного кодексу України розмір процентів річних.
Вирішуючи цей спір, суд погоджується з доводами відповідача, оскільки визначене сторонами формулювання - сплатити 1% річних від простроченої суми, унеможливлює ототожнення цієї санкції із пенею, оскільки відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене суд вважає, що у пункті 7.12 Договору сторони домовились про встановлення саме 1% річних, який має сплатити відповідач на вимогу позивача у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором, а не іншого виду штрафних санкцій, зокрема, пені.
У цьому висновку суд також враховує правову позицію, викладену у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021у справі № 910/14180/18, з відступом від висновків Верховного Суду, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 922/3578/18, на які посилається позивач.
При цьому за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Отже, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (статті 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (стаття 614, 617 Цивільного кодексу України чи статті 218 Господарського кодексу України) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 910/18566/21, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 27.03.2024 у справі № 910/7717/23).
Відтак, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов'язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не наведено та належними доказами не підтверджено, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 1% річних за прострочення виконання зобов'язання, визнаються судом обґрунтованими.
З урахуванням вищенаведеного, а також враховуючи те, що позивачем неправильно визначено дати, з яких зобов'язання відповідача з оплати товару, поставленого за актами приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024 та № 884 від 29.02.2024 стали простроченими, суд здійснив власні розрахунки 1% річних.
Так, розмір 1% річних за період з:
- 09/04/2024 до 30/07/2024 (90 806,40 x 1 % x 113 : 366) = 280,36 грн (акт приймання-передавання № 881 від 23.02.2024 на суму 90 806,40 грн);
- 09/04/2024 до 30/07/2024 (4 158,00 x 1 % x 113 : 366) = 12,84 грн (акт приймання-передавання № 882 від 23.02.2024 на суму 4 158,00 грн);
- 12/04/2024 до 30/07/2024 (1 056 715,20 x 1 % x 110 : 366) = 3 175,92 грн (акт приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024 на суму 1 056 715,20 грн);
- 31/07/2024 до 28/10/2024 (786 181,35 x 1 % x 90 : 366) = 1 933,23 грн, (акт приймання-передавання ТМЦ № 041-511/129 від 26.02.2024 на суму 1 056 715,20 грн);
- з 16/04/2024 до 30/07/2024 (105 372,60 x 1 % x 106 : 366) = 305,18 грн (акт приймання-передавання № 883 від 29.02.2024 на суму 105 372,60 грн);
- з 16/04/2024 до 30/07/2024 (3 464,64 x 1 % x 106 : 366) = 10,03 грн, (акт приймання-передавання № 884 від 29.02.2024 на суму 3 464,64 грн).
Відповідно розрахунок інфляційних втрат:
- 90 806,40 x 1.03018826 - 90 806,40 = 2 741,29 грн,
- 4 158,00 x 1.03018826 - 4 158,00 = 125,52 грн,
- 1 056 715,20 x 1.03018826 - 1 056 715,20 = 31 900,40 грн,
- 786 181,35 x 1.03946962 - 786 181,35 = 31 030,28 грн,
- 105 372,60 x 1.02813200 - 105 372,60 = 2 964,34 грн,
- 3 464,64 x 1.02813200 - 3 464,64 = 97,47 грн.
Таким чином, згідно з розрахунком суду, загальна сума 1% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 5 717,56 грн, сума інфляційних втрат - 68 859,30 грн.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру 1% річних суд зазначає наступне.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб'єкта господарської діяльності.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого можливе зменшення розміру відсотків річних на підставі статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України.
Водночас відповідач, заявивши клопотання про зменшення розміру 1% річних, не надав суду жодного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин неналежного виконання зобов'язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов'язання.
Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру 1% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану та покладення державою на відповідача спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільного інтересу, а саме доступності електричної енергії для побутових споживачів, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов'язання повинні виконуватись належним чином.
Крім цього, суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру 1% річних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором. До того ж, сума процентів річних, що належить до стягнення, не є значною та, за висновком суду, не становить надмірний тягар для відповідача.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 1% річних в розмірі 5 717,56 грн та інфляційні втрати в розмірі 68 859,30 грн.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 1 966,75 грн - на відповідача, в розмірі 455,65 грн - на позивача.
Щодо заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення суду можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, в основу ухвали суду про надання розстрочки виконання судового рішення має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Як на підставу для відстрочення виконання судового рішення в цій справі відповідач посилається на наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, зокрема на втрату виробничих потужностей, що унеможливили своєчасний та у повному обсязі розрахунок із позивачем; зобов'язання першочергово забезпечувати безпечну експлуатацію ядерних установок, відповідно, наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, АТ «НАЕК «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС; особливості функціонування ринку електричної енергії, зокрема покладення спеціальних обов'язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення (далі - ПСО). За доводами відповідача завдяки АТ «НАЕК «Енергоатом» можливе утримання встановленого тарифу на електричну енергію для населення на поточному рівні, натомість негайне виконання АТ «НАЕК «Енергоатом» судового рішення може спричинити невиконання ним спеціальних обов'язків для забезпечення доступності ціни на електричну енергію для населення. В той же час, невиконання ПСО унеможливить досягнення основної мети покладення таких обов'язків - забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки; загрожує нормальному функціонуванню ринку електричної енергії України та катастрофічно впливає на стан соціального благополуччя населення України.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У відповідності до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Отже, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжують період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру», а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку. Крім того, довготривале виконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом. Сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки, розстрочки виконання судового рішення, суд зазначає, що безпідставне надання відстрочки, розстрочки за відсутності обґрунтованих на те мотивів без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Ухвала про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення може бути винесена судом лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим.
При цьому, такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви. При розгляді відповідних заяв необхідно дотримати баланс інтересів як боржника, так і кредитора при одночасному врахуванні вимоги закону про обов'язковість виконання судового рішення.
У постанові від 21.01.2021 у справі № 927/704/19 Верховний Суд звертає увагу на необхідність подання доказів, що підтверджуватимуть об'єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків, зокрема відсутності коштів на поточних рахунках підприємства, в тому числі неможливості залучення кредитних коштів; ведення належної претензійно-позовної діяльності щодо стягнення дебіторської заборгованості в примусовому порядку.
За приписами частин 3, 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Аналогічні положення містяться також і в частині 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Відповідно до частини 1 статті 74 та частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідач, заявивши клопотання про відстрочення виконання рішення суду, не надав суду жодного доказу на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань, а наведені обставини і підстави для надання відстрочки суд вважає не переконливими для висновку про ускладнення виконання рішення суду.
Суд зауважує, що скрутне фінансове становище чи невиконання контрагентами своїх зобов'язань перед боржником не є безумовними підставами для відстрочення виконання рішення суду.
У цьому контексті, відсутність коштів чи визначена відповідачем пріоритетність їх витрачання не можуть звільняти відповідача від виконання зобов'язань щодо оплати продукції, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов'язань.
Більше того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 05.04.2005 у справі «Вараніца проти України» зазначає, що стверджувана відсутність коштів у підприємства державної форми власності не може виправдовувати затримку виконання рішення суду, що відповідно є порушенням статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 29.06.2004 Європейський суд з прав людини у справі «Півень проти України» дійшов висновку, що державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не можна прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини». За висновками суду, представлені відповідачем докази скрутного фінансового становища, не можна вважати винятковими обставинами для відстрочення виконання судового рішення, так як такі докази є тільки одним з елементів, який свідчить про незадовільний фінансовий стан підприємства.
Підставою для встановлення відстрочки виконання рішення суду може бути доведена належними та допустимими доказами обставина, яка робить виконання такого рішення неможливим. Більше того, заявник має довести повну відсутність грошових коштів та майна, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги.
Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Матеріали справи не містять жодного належного доказу на підтвердження перебування відповідача у скрутному матеріальному становищі.
Отже, звертаючись із заявою про відстрочку виконання судового рішення, боржник не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки.
Водночас не тільки відповідач продовжує працювати в умовах воєнного стану, а й позивач, на господарську діяльність якого, також, негативно впливають наслідки, пов'язані з військовою агресією Російської Федерації.
Крім того суд враховує наявний у матеріалах справи лист АТ «ОТП Банк» від 01.05.2024 відповідно до якого позивачем з 12.04.2024, тобто з дня коли у відповідача настав строк виконання зобов'язань за Договором, було отримано кредитні кошти в загальному розмірі 8 800 000,00 грн. Відтак, у разі своєчасного виконання своїх зобов'язань відповідачем, позивач мав би можливість користуватись власними, а не залученими як кредит коштами.
З огляду на викладене, з урахуванням балансу інтересів сторін, оскільки довготривале невиконання рішення суду порушуватиме право Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про відстрочення виконання рішення суду в цій справі.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252, 331 Господарського процесуального кодексу, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Централізовані закупівлі» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Франка Івана (Шевченківський р-н), буд.31, м.Київ, 01054; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 26251923) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КСМ-Трейд» (вул.Костянтинівська, буд.15, літ.А, м.Київ, 04071; ідентифікаційний код 37333587) 1% річних в розмірі 5 717 (п'ять тисяч сімсот сімнадцять) грн 56 коп., інфляційні втрати в розмірі 68 859 (шістдесят вісім тисяч вісімсот п'ятдесят дев'ять) грн 30 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 966 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят шість) грн 75 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. У задоволенні заяви Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про відстрочення виконання судового рішення відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02.04.2025.
Суддя Т.П. Капцова