ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2025Справа № 902/1322/24
За позовом Рибалки Тетяни Володимирівни
до Фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни
про стягнення 45889,04 грн
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва за підсудністю з Господарського суду Вінницької області передано указану позовну заяву про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни (далі - відповідач) на користь Рибалки Тетяни Володимирівни (далі - позивача) 43200 грн безпідставно отриманих коштів та нараховані 2285,37 грн інфляційні втрати і 403,67 грн 3% річних.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що між ФОП Чайка В.В. та ФОП Рибалка Т.В. в межах господарських правовідносин між сторонами виник спір, який було вирішено у судовому порядку в межах справи №922/109/24 де рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 було стягнуто з ФОП Рибалка Т.В. на користь ФОП Чайка В.В. 73200 грн попередньої оплати.
На виконання вказаного рішення ФОП Рибалка Т.В. 04.04.2024 перерахувала на рахунок ФОП Чайка В.В. 43200 грн, однак в процесі примусового виконання вказаного рішення ці кошти не були зараховані в погашення боргу за спірним рішенням.
Позивачка зазначає, що таким чином відповідачкою неправомірно були отримані кошти у сумі 43200 грн та просить суд їх стягнути, а також на суму боргу нараховує 3% річних та інфляційні втрати.
Подаючи свій позов позивач повідомила, що здійснювала підприємницьку діяльність у період з 31.08.2023 по 08.07.2024, натомість спірний платіж позивач вчинила у період коли мала статус ФОП.
Ухвалою суду від 23.01.2025 було відкрито провадження у справі №902/1322/24, розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.
Відповідачем було подано відзив на позов де він заперечив проти вимог позову, зазначивши, що отримані ним від позивача 43000 грн були сплачені за поставлений товар за видатковою накладною. На думку відповідача, правова підстава для сплати спірнох суми коштів була.
У відповіді на відзив позивач заперечив щодо тверджень відповідача, що перераховані ним кошти у спірній сумі були як оплата за товар, оскільки між сторонами не погоджувалися жодні поставки товару, і ніякої видаткової накладної, про яку каже відповідач, не існує.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/109/24 позов Фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни до Фізичної-особи підприємця Рибалки Тетяни Володимирівни про стягнення 73200 грн отриманих коштів попередньої оплати було задоволено повністю.
Так, у вказаному рішенні було встановлено, що згідно платіжної інструкції № 1154 від 25.11.2023 ФОП Чайка В.В. було сплачено ФОП Рибалки Т.В. 73200 грн за автозапчастини згідно рахунку № 220 від 25.11.2023. Товар не був поставлений, у зв'язку із чим ФОП Чайка В.В. вимагала повернення їй попередньої оплати цих коштів.
Вказаним рішенням у справі №922/109/24 було стягнуто з ФОП Рибалки Т.В. на користь ФОП Чайки В.В. 73200 грн отриманих коштів попередньої оплати та 3028 грн судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач зазначає, що 04.04.2024 нею було перераховано на рахунок відповідача 43200 грн з метою часткового виконання рішення Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/109/24. На підтвердження чого долучено копію платіжної інструкції №204 від 04.04.2024 на суму 43200 грн з призначенням платежу: часткове повернення коштів.
Поряд з цим, постановою Холодногірсько-Новобаварського відділу ДВС у місті Харкові міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ДВС) 08.07.2024 було відкрите виконавче провадження № 75472957 про примусове виконання наказу Господарського суду Харківської області від 05.04.2024 у справі №922/109/24.
З метою коригування відомостей про суму боргу, позивачем було направлено на адресу ДВС клопотання про доручення доказів, які підтверджують часткове повернення коштів відповідачу та прохання змінити суму боргу, що підлягає стягненню.
Оскільки в призначенні платежу не зазначено за яким саме судовим рішенням сплачена заборгованість на рахунок ФОП Чайка В.В., ДВС була направлена вимога на адресу відповідача, щодо підтвердження отримання ним коштів у сумі 43200 грн від 04.04.2024, а саме в рахунок погашення боргу за наказом №922/109/24 виданим Господарським судом Харківської області 05.04.2024.
12.08.2024 адвокатом позивача (Бичковим О.О.) було сформовано адвокатський запит на ім'я відповідача з проханням надати інформацію щодо зарахування нею перерахованих 04.04.2024 їй позивачем коштів у сумі 43200 грн.
Позивач зазначає, що ФОП Чайка В.В. повідомила листом від 12.10.2024, що відповідні гроші у сумі 43200 грн вона отримала, проте вони не пов'язані з боргом який стягується в межах виконавчого провадження № 75472957.
Постановою ДВС від 21.08.2024 виконавче провадження №75472957 закінчено у зв'язку із стягненням боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у повному обсязі.
Однак, як вказує позивач, сплачені нею кошти платіжної інструкції №204 від 04.04.2024 на суму 43200 грн не були зараховані ДВС в рахунок погашення боргу в межах виконавчого провадження № 75472957.
Натомість, на підтвердження погашення позивачем основного боргу в межах виконавчого провадження № 75472957 було долучено копії платіжної інструкції № O8LC0WBGQG від 21.08.2024 на суму 47520 грн та платіжної інструкції №O7IC0SWKU4 від 18.07.2024 на суму 25915,86 грн.
03.09.2024 позивачем було підписано претензію до відповідача із вимогою повернути безпідставно отримані кошти у сумі 43200 грн, яку направлено останньому 13.09.2024.
Оскільки кошти не були повернуті позивачу, останній звернувся до суду з указаним позовом про стягнення з відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України безпідставно отриманих коштів у сумі 43200 грн та нарахував на цю суму 2285,37 грн інфляційних втрат та 403,67 грн 3% річних.
Відповідач заперечуючи проти позову стверджує, що отримані ним кошти у сумі 43200 грн були сплачені позивачем за отриманий ним товар відповідно до видаткової накладної. Разом із тим, жодного доказу на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Матеріалами справи не підтверджується, що між сторонами було укладено будь-який договір чи було досягнуто усних домовленостей, що стало б підставою для перерахуванню позивачем відповідачу коштів у сумі 43200 грн.
Натомість, як встановлено із наявних у справі доказів, борг стягнутий з позивача за рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/109/24 було стягнуто в межах виконавчого провадження без урахування платіжної інструкції №204 від 04.04.2024 на суму 43200 грн.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що отримані ним кошти у сумі 43200 грн за платіжною інструкцією №204 від 04.04.2024 були перераховані позивачем в якості оплати за товар. Жодних видаткових накладних чи інших документів, які б могли підтвердити твердження відповідача до матеріалі справи не подано.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Дослідивши надані сторонами пояснення, наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт того, що відповідачем було безпідставно отримано грошові кошти у сумі 43200 грн 04.04.2024 за платіжною інструкцією №204, відповідно утримання цих коштів відповідачем є неправомірним.
Доказів повернення відповідачем позивачу 43200 грн станом на день ухвалення цього рішення матеріали справи не містять, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем було нараховано на суму боргу 2285,37 грн інфляційних втрат (за період з вересня по листопад 2024 року) та 403,67 грн 3% річних (за період з 21.08.2024 по 12.12.2024).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач зазначає, що оскільки постановою ДВС від 21.08.2024 виконавче провадження №75472957 закінчено у зв'язку із повною оплатою боргу, відповідач мав би повернути грошові кошти у сумі 43200 грн, які не були ним зараховані в рахунок погашення боргу з виконання рішенням Господарського суду Харківської області від 15.03.2024 у справі №922/109/24, яке перебувало на виконанні у ВП №75472957.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних, суд зазначає, що позивач помилково визначив перший день прострочення грошового зобов'язання з 21.08.2024, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, про що вказано у ст. 253 ЦК України.
У зв'язку зі чим, першим днем прострочення повернення позивачу грошової суми 43200 грн є 22.08.2024.
На розрахунок суми інфляційних втрат ця обставина не впливає, у зв'язку із чим з відповідача підлягає стягненню 2285,37 грн інфляційних втрат.
Здійснивши перерахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що з відповідач підлягає стягненню 400,13 грн відповідної санкції, тоді як у стягненні 3,54 грн 3% річних суд відмовляє.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чайки Вікторії Василівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Рибалки Тетяни Володимирівни ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) 43200 грн (сорок три тисячі двісті) грн безпідставно утриманих грошових коштів, 2285 (дві тисячі двісті вісімдесят п'ять) грн 37 коп. інфляційних втрат, 400 (чотириста) грн 13 коп. 3% річних, а також 3027 (три тисячі двадцять сім) грн 76 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Р.Б. Сташків