ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.01.2025Справа № 910/11353/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О. розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна школа Київської міської спілки автомобілістів»
до Київської міської ради
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний»
про визнання права власності
Представники:
від позивача Забродіна В.О.
від відповідача Литвиненко Ю.А.
від третьої особи Оплачко В.О.
До суду звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна школа Київської міської спілки автомобілістів» з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на гаражні бокси № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , переобладнані в навчальний клас та приміщення для викладачів загальною площею 69,3 кв.м., що розташовані на 6 поверсі будівлі гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» у АДРЕСА_1.
Суд своєю ухвалою від 17.09.2024 відкрив провадження у справі № 910/11353/24, постановив розглядати справу в порядку загального позовного провадження.
Обґрунтовуючи наявність права власності на спірне майно позивач посилається на договір від 10.12.2003, за яким Автомобільна школа Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів, яка є правопопередником товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна школа Київської міської спілки автомобілістів», обміняла належні їй гаражні бокси № НОМЕР_3 , НОМЕР_4, НОМЕР_7, НОМЕР_8, що розташовані на 5 поверсі будівлі гаражно-будівельного кооперативу (далі - ГБК) «Лівобережний» по АДРЕСА_1, на бокси № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2 на 6 поверсі будівлі ГБК «Лівобережний» по АДРЕСА_1, що належали суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Борзаковському Вячеславу Михайловичу. Право власності Автомобільної школи Київської міської спілки автомобілістів на гаражні бокси № НОМЕР_3, НОМЕР_4 , НОМЕР_7, НОМЕР_8 виникло внаслідок фінансування будівництва ГБК «Лівобережний».
Відповідач позов відхилив повністю. Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що відсутнє порушене право позивача зі сторони відповідача, позивач не навів будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили, що Київська міська рада не визнає чи оспорює право власності на нерухоме майно.
Суд своєю ухвалою від 21.10.2024 залучив до участі у справі як третю особу на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний»
Гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний» заперечуючи проти задоволення позову, зазначив, що:
- позивач не є правонаступником Автомобільної школи Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів (код ЄДРПОУ 05508654), яка була членом ГБК «Лівобережний»;
- гаражні бокси № НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_7, НОМЕР_8 належали Автомобільній школі Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів на праві користування, а не на праві власності.
ОСОБА_1 подав клопотання про залучення його, як члена кооперативу, третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно до частин 1-3 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Заявник не зазначив, яким чином рішення суду може вплинути на права та обов'язки ОСОБА_1 . З огляду на це суд 25.11.2024 постановив ухвалу про відмову у задоволенні цієї заяви.
Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
Приміщення № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2 загальною площею 69,3 кв.м. розташовані на 6 поверсі будівлі гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» у АДРЕСА_1.
10 грудня 2003 року щодо цього майна Автошкола Київської міської організації Всеукраїнської спілки автомобілістів уклала з суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Борзаковським Вячеславом Михайловичем договір, який передбачає їх обмін на інших 4 (чотири) гаражних бокси (номери НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_7, НОМЕР_8) на п'ятому поверсі будівлі ГБК «Лівобережний» по АДРЕСА_1 (Автошкола зобов'язалась передати гаражні бокси номери НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_7, НОМЕР_8, а Борзаковський - номери НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2).
Гаражно-будівельний кооператив «Лівобережний» створений за рішенням установчих зборів засновників та зареєстрований рішенням виконкому Дніпровської районної Ради м. Києва від 23.08.1976 № 438.
Наразі правовим документом, який регулює його правову діяльність, є статут ГБК «Лівобережний», нова редакція якого прийнята загальними зборами членів ГБК «Лівобережний» 02.04.2005. За цим статутом ГБК «Лівобережний» є неприбутковою організацією, який надає послуги по експлуатації гаражів, зберіганню та обслуговуванню транспортних засобів переважно членів кооперативу за рахунок їх внесків. Тип кооперативу - обслуговуючий, напрямок діяльності - гаражний. Метою створення кооперативу є надання послуг з утримання та технічного обслуговування транспортних засобів, створення належного автосервісу. За п. 4.1 цього статуту членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай. Внески та паї є джерелами формування майна кооперативу (п. 9.2 статуту), і кооператив є власником спільних будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів та доходів від проведення передбаченої статутом діяльності (п. 9.3 статуту).
Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України «Про кооперацію» (далі - Закон).
Обслуговуючим кооперативом є кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу (ст. 2 Закону). Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо (ч. 2 ст. 6 Закону). Для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси (ч. 1 ст. 19 Закону). Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом (ч. 2 ст. 19 Закону).
Закон передбачає можливість набуття членом кооперативу власності на майно кооперативу. Зокрема, за ст. 19-1 Закону член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.
Отже спори щодо прав на будівлі, споруди, приміщення, які складають майно кооперативу, є спорами між членом кооперативу та останнім або іншою особою, яка вважає себе носієм речових прав на це майно.
Київська міська рада здійснює свою діяльність відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». За цим Законом місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Київська міська рада не є членом ГБК «Лівобережний» та не є особою, яка оспорює чи не визнає будь-чиї речові права на приміщення № НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_1, НОМЕР_2 загальною площею 69,3 кв.м. на 6 поверсі будівлі гаражно-будівельного кооперативу «Лівобережний» у АДРЕСА_1.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст. 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України).
Правом на звернення до господарського суду наділені юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Загальні засади цивільного законодавства наведені статті 3 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.
У частині 1 статті 5 ГПК України зазначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Одним із таких способів є визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.
Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).
Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.
Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).
Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.
Одним із способів захисту права власності є визнання його в судовому порядку.
Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.
Отже, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності. У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності. Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі ст. 392 ЦК України, є оспорення або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.
Суб'єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.
Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц , від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц.
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту його порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/19681/16, від 27.02.2019 у справі № 810/5172/15, від 15.05.2019 у справі № 501/2855/17, від 18.09.2019 у справі № 826/16178/18, від 23.10.2019 у справі № 598/175/15-ц, від 04.12.2019 у справах № 200/2916/19-а та № 200/5463/19-а, від 19.02.2020 у справі № 1340/3580/18, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).
Позивач не навів жодних даних про те, якими діями відповідач порушив права позивача. З огляду на це позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає судові витрати на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Автомобільна школа Київської міської спилки автомобілістів» у позові до Київської міської ради
Покласти судові витрати на товариство з обмеженою відповідальністю «Автомобільна школа Київської міської спилки автомобілістів».
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складений 02.04.2025.
Суддя С. А. Ковтун