31 березня 2025 року м. Харків Справа №917/1706/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича (вх.№75П від 09.01.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.12.2024 у справі №917/1706/24 (м. Полтава, суддя Киричук О.А., повний текст рішення складено 20.12.2024)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут», м. Київ,
до Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича, м. Полтава,
про стягнення 42 604,92 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича про стягнення 42 604,92 грн, у тому числі: заборгованість за отриманий природний газ по договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-97866-22 від 14 липня 2022 р. у розмірі 31 461 грн. 31 коп., пеня у розмірі - 3 827 грн. 58 коп.; 3% річних у розмірі - 611 грн. 33 коп.; інфляційні втрати - 731 грн. 92 коп.; штраф за недовикористаний обсяг природного газу - 3406 грн. 68 коп., компенсацію вартості послуги за припинення газопостачання - 2566 грн. 10 коп.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.12.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» заборгованість за отриманий природний газ у розмірі 31 461 грн. 31 коп., пеню у розмірі 3 827 грн. 58 коп.; 3% річних у розмірі 611 грн. 33 коп.; інфляційні втрати у розмірі 731 грн. 92 коп.; штраф за недовикористаний обсяг природного газу у розмірі 3406 грн. 68 коп., а також 2845 грн. 62 коп. витрат по сплаті судового збору. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили. В іншій частині у позові відмовлено.
Фізична особа-підприємець Кущ Андрія Юрійовича з вказаним судовим рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить долучити як доказ до матеріалів справи №917/1706/24 копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №302819399 від 15.06.2022; скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 20.12.2024 по справі № 917/1706/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги, Фізична особа-підприємець Кущ Андрій Юрійович вказує про наступне:
- Відповідач не укладав та не підписував з Позивачем Договір на постачання природного газу, за яким останній здійснив нарахування заборгованості за фактично поставлені обсяги природного газу. Зокрема, станом на день укладення (підписання) Договору, а саме 14.07.2022 Відповідач перебував за кордоном, у зв'язку із чим фізично не міг бути присутнім при його укладенні і ставити свій підпис на підтвердження свого волевиявлення;
- з 15.06.2022, тобто станом на дату укладення Договору (14.07.2022), що був наданий Позивачем, Відповідач взагалі не є власником приміщення в якому розташовувалась точка комерційного обліку, вказана у наданому Договорі, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №302819399 від 15.06.2022;
- оскільки з 15.06.2022 Відповідач не був власником приміщення за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Металіста, буд. 6, останній не міг надати Позивачу копію документа на підтвердження наявного у Відповідача права власності на вказаний об'єкт нерухомості, тому залишається незрозумілим той факт, на підставі яких саме документів про право власності чи право користування був укладений Договір, що був наданий Позивачем до суду першої інстанції;
- зважаючи на те, що Відповідачем не підписувався Договір постачання природного газу №41АР200-97866-22 від 14.07.2022, вказаний договір є неукладеним, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини, тому нарахування Позивачем заборгованості за таким неукладеним договором необхідно вважати таким, що здійснене за відсутності правових підстав;
- відповідачем не було подано до суду першої інстанції заяви по суті справи із запереченням факту укладення Договору та відповідних доказів оскільки він не був обізнаний про факт розгляду судом першої інстанції справи № 917/1706/24.
Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 09.01.2025 для розгляду справи №917/1706/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича (вх.№75П від 09.01.2025) на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.12.2024 у справі №917/1706/24. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1706/24.
30.01.2025 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1706/24 (вх.№1438).
Від Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи (вх.№2765 від 04.03.2025), в якому просить долучити як доказ до матеріалів справи №917/1706/24 копію листа Державної прикордонної служби України за №19/6126-25-Вих від 25.01.2025
Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена позивачу та представнику відповідача в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 15.01.2025.
Відповідачу вказана ухвала направлена рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та отримана останнім 20.01.2025.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.
Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.
Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розглянувши клопотання ФОП Кущ Андрія Юрійовича про долучення до матеріалів справи доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи».
Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає.
Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.
У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 ГПК України щодо обов'язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
У апеляційній скарзі представник ФОП Кущ А.Ю. зазначає, що відповідач об'єктивно не міг надавати до суду першої інстанції свої заперечення та відповідні докази, оскільки не був обізнаний про факт розгляду судом першої інстанції справи №917/1706/24, не отримував поштове відправлення №0600972669609, в якому містилася копія ухвали Господарського суду Полтавської області про відкриття провадження у справі №917/1706/24, з 2023 року Відповідач постійно перебуває за кордоном, на корінці поштового відправлення №0600972669609 вказано, що лист був вручений Відповідачу особисто 19.10.2024. При цьому, у графі «Розписка про одержання» будь-який підпис одержувача відправлення відсутній.
Як вбачається із матеріалів справи, копія ухвали Господарського суду Полтавської області від 08.10.2024 про відкриття провадження надіслана відповідачу в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600972669609 вбачається, що вказана ухвала вручена особисто 19.10.2024, про що міститься підпис в графі «Підпис працівника поштового зв'язку». При цьому, апелянт зазначає, що вказане відправлення він не отримував, будь-який підпис одержувача відправлення відсутній, що стало перешкодою для подання відповідних доказів до суду першої інстанції. З приводу цього колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Правилами надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 визначено, зокрема, порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
Так, згідно з пунктом 2 Правил №270 рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв'язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення; повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв'язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Пунктом 71 Правил №270 визначено, що реєстровані поштові відправлення вручаються, кошти за поштовими переказами виплачуються адресатам (одержувачам) за умови пред'явлення ними документів, що посвідчують особу згідно із законодавством.
Відповідно до п.91 Правил №270 під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник об'єкта поштового зв'язку на підставі пред'явленого адресатом (одержувачем) документа, що посвідчує особу згідно із законодавством, робить відповідну відмітку про вручення у порядку, визначеному оператором поштового зв'язку.
Під час вручення поштового відправлення з позначкою «Вручити особисто», внутрішнього рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» адресат (одержувач) підтверджує такий факт своїм підписом та зазначає своє прізвище та ініціали або ім'я та прізвище у спосіб та відповідно до порядку, що встановлені оператором поштового зв'язку.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення інформації, яка дозволяє ідентифікувати особу отримувача (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №911/2523/20).
Подібний підхід продемонстровано Верховним Судом і в постанові від 9 лютого 2022 року у справі №640/16786/20, у якій Суд зазначив про те, що обов'язковою умовою для підтвердження отримання рекомендованого відправлення є інформація у повідомленні про вручення поштового відправлення про дату вручення та одержувача (прізвище та його підпис). У цій постанові Верховний Суд, за результатом аналізу положень Правил №270, підсумував, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвища. Цей запис здійснює працівник поштового зв'язку.
Надсилання судом відправлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням особи є належним виконанням обов'язку суду щодо повідомлення учасника справи.
У разі доставки рекомендованого відправлення, на адресу відправника повертається повідомлення про вручення. У разі повернення повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення з відміткою про доставку (вручення) відповідному адресату за належною адресою, презюмується, що воно отримано уповноваженою особою.
Викладене свідчить про те, що обов'язковою умовою для підтвердження отримання рекомендованого відправлення є інформація у повідомленні про вручення поштового відправлення про дату вручення та одержувача (прізвище та його підпис).
Як вбачається з матеріалів справи, рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0600972669609 містить дату вручення - 19.10.2024 та підпис у графі «Підпис працівника об'єкта поштового зв'язку». Водночас, вказане повідомлення не містить інформації про прізвище особи, яка отримала відправлення та особистого підпису отримувача. Крім того, відповідач заперечує про отримання ним 19.10.2024 зазначеного рекомендованого відправлення.
Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання ґрунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків. Однак таку презумпцію може бути поставлено під сумнів і спростовано. Отже, доводи скаржника щодо неотримання відповідного поштового відправлення не є вочевидь безпідставними.
З урахуванням викладеного, з метою повного і об'єктивного з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів вважає за можливе долучити подані апелянтом докази до матеріалів справи, а саме копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №302819399 від 15.06.2022 та копію листа Державної прикордонної служби України за №19/6126-25-Вих від 22.01.2025.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 14 липня 2022 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТВШ ГАЗЗБУТ» (надалі - ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ», Позивач, Постачальник) та Фізичною особою- підприємцем КУЩ АНДРІЄМ ЮРІЙОВИЧЕМ (надалі - ФОП Кущ А.Ю., Відповідач, Споживач) (ЕІС-код: 56XO00075J7DV00W) укладено Договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-97866-22 (далі - Договір), за умовами якого:
- постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2022 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором (пункт 1.1 Договору);
- річний плановий обсяг постачання природного газу - до 3 800 куб.м (пункт 1.2 Договору);
- планові обсяги постачання газу по місцях визначено у додатку 1, що є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.3 Договору);
- передача газу за Договором здійснюється на межах балансової належності об'єктів споживача відповідно до актів розмежування ділянок обслуговування (далі - пункти призначення); перелік точок комерційного обліку споживача вказаний у додатку 2, що є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.4 Договору);
- постачання газу здійснюється за умови: наявності чинного між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу газу; відсутності заборгованості у споживача за минулі періоди перед постачальником (або оплати згідно з графіком погашення заборгованості) та оплати поточних платежів, підтвердження у встановленому порядку Оператором ГТС місячного обсягу постачання газу, виділеного для забезпечення споживача [об'єктів споживача] (далі - підтверджений обсяг газу); включення споживача до Реєстру споживачів постачальника у відповідному розрахунковому періоді (пункт 2.1 Договору);
- обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між оператором газорозподільної системи та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених у заяві-приєднанні до договору розподілу природного газу, укладеного між оператором газорозподільної системи та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом газорозподільних систем (п.2.3);
- на підставі отриманих від споживача даних та / або оператора газотранспортної системи постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженими представниками постачальника, або з використанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до законів "Про електронні довірчі послуги", "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність";
- споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу (п.2.5.3);
- у випадку відмови від підписання акта приймання-передачі газу споживачем обсяг постачання (споживаний) газу встановлюється постачальником в односторонньому порядку на підставі даних оператора газорозподільної системи чи оператора газотранспортної системи. Споживач у такому разі не позбавлений права звернутись до суду за вирішенням спору з приводу обсягів спожитого газу. До прийняття рішення судом та набрання таким рішенням законної сили обсяг спожитого газу та вартість послуг з його постачання встановлюється відповідно до даних постачальника. У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акта приймання-передачі природного газу або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання протягом 2 календарних днів з дати отримання такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних постачальника (п.2.5.4);
- розрахунки за поставлений споживачеві газ здійснюються за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем. Підписуючи цей Договір, споживач підтверджує, що ознайомлений з тим, що протягом дії Договору ціна на газ може змінюватися, про що сторони укладатимуть відповідні додаткові угоди. Підписуючи цей Договір, споживач підтверджує, що йому надане належне повідомлення про порядок зміни ціни газу протягом дії Договору і ніяких інших повідомлень про зміну ціни газу не вимагається (п.3.1);
- ціна одного кубічного метра (куб. м.) природного газу без урахування податку на додану вартість становить 32,50000000 грн, крім того, компенсація вартості послуги доступу до потужності становить 0,13657600 грн. Ціна одного куб. м. природного газу з урахуванням компенсації вартості послуги доступу до потужності складає 32,63657600 грн. Податок на додану вартість становить 6,52731520 грн. Всього ціна одного куб. м. природного газу становить 39,16389120 грн (п.3.2);
- зміна ціни узгоджується шляхом підписання додаткової угоди до цього Договору, крім випадку, визначеного п.3.3.1 цього Договору (п.3.3);
- сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 цього Договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим Договором (п.3.4);
- розрахунковий період за Договором становить один календарний місяць (п.4.1);
- оплата за Договором здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: оплата в розмірі 100% за фактично переданий постачальником газ здійснюється споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним (п.4.2);
- Постачальник має право: Отримувати від Споживача оплату поставленого газу відповідно до умов розділів 3, 4 Договору. Безперешкодного доступу на територію об'єктів Споживача, а також до комерційних вузлів .обліку природного газу, що встановлені на об'єктне Споживача: для звірки даних фактичного споживання природного газу. Доступ здійснюється працівниками (представниками) Постачальника за пред'явленням службового посвідчення (довіреності) (п.5.2);
Постачальник зобов'язується: Забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та а обсягах, визначених Договором, за умови дотримання Споживачем дисципліни відбору газу та розрахунків за його постачання. Складати та підписувати акт приймання-передачі газу у порядку, визначеному Договором. Забезпечувати своєчасну реєстрацію Споживача у власному реєстрі споживачів на Інформаційній платформі Оператора ГТС за умови дотримання Споживачем укладеного із Постачальником Договору (п.5.3);
Споживач має право: Отримувати природний газ в обсягах та на умовах, визначених цим Договором. Самостійно припиняти (обмежувати) відбір природного газу для власних потреб з дотриманням вимог чинного законодавства (п.5.4);
Споживач зобов'язується: Дотримуватись дисципліни споживання газу, визначеної Розділом 2 Договору, а також Правилами постачання природного газу. Оплачувати Постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених Договором. Компенсувати Постачальнику вартість послуг за відключення (обмеження/припинення) та підключення газопостачання, якщо такі послуги Оператора ГРМ здійснювались внаслідок винних дій (бездіяльності) Споживача та оплачувались Постачальником. Оплачувати Постачальнику компенсацію, визначену Розділом 8 Договору (п.5.5);
- у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розд.4 Договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу (п.6.2.1);
- якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг поставленого споживачеві газу буде перевищувати підтверджений обсяг газу на цей період (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), споживач сплачує постачальнику штраф за перевищення обсягу постання газу, що розраховується за формулою: В = (Vф - Vп) х Ц х К, де: Vф - обсяг фактично поставленого газу протягом розрахункового періоду; Vп - підтверджений обсяг газу на розрахунковий період; Ц - вартість газу за Договором; К - коефіцієнт, який дорівнює 0,1 (п.6.2.2);
Сторонами було укладено додаткові угоди від №ДУ-5/41АР200-97866-22 від 30.12.2022 р. (далі - Додаткова угода №ДУ-5), №ДУ-9/41АР200-97866-22 від 31.08.2023 р. (далі - Додаткова угода №ДУ-9) та № b23-1/41АР200-97866-22 від 30.11.2023 р. (далі - Додаткова угода № b23-1), якими вносилися зміни до Договору.
Додатковою угодою № №ДУ-5 з 01.01.2023 р. сторони доповнили п.1.2 наступним абзацом: «Річний плановий обсяг постачання газу в 2023 р. 5500 куб.м.», а також Додаток 1 до Договору, яким визначений плановий обсяг постачання газу у 2023 р. по місяцях, а саме: у січні 2023 р. - 1000 куб.м., у лютому 2023 р. - 1000 куб.м., у березні 2023 р. - 1000 куб.м., у квітні 2023 р. - 500 куб.м., у травні 2023 р. - 0 куб.м., у червні 2023 р. - 0 куб.м., у липні 2023 р. - 0 куб.м., у серпні 2023 р. - 0 куб.м., у вересні 2023 р. - 0 куб.м., у жовтні 2023 р. - 500 куб.м., у листопаді 2023 р. - 500 куб.м., у грудні 2023 р. - 1000 куб.м.
Крім цього, Додатковою угодою № b23-1 з 01.01.2024 р. сторони доповнили п.1.2 наступним абзацом: «Річний плановий обсяг постачання газу в 2024 р. 5500 куб.м.», а також Додаток 1 до Договору, яким визначений плановий обсяг постачання газу у 2022 р. по місяцях, а саме: у січні 2024 р. - 1000 куб.м., у лютому 2024 р. - 1000 куб.м., у березні 2024 р. - 1000 куб.м., у квітні 2024 р. - 500 куб.м., у травні 2024 р. - 0 куб.м., у червні 2024 р. - 0 куб.м., у липні 2024 р. - 0 куб.м., у серпні 2024 р. - 0 куб.м., у вересні 2024 р. - 0 куб.м., у жовтні 2024 р. - 500 куб.м., у листопаді 2024 р. - 500 куб.м., у грудні 2024 р. - 1000 куб.м.
Додатковою угодою №ДУ-9/41АР200-97866-22 від 31.08.2023 р. до Договору внесено зміни до Розділу ІП «Ціна постачання природного газу». Відповідно до Додаткової угоди №ДУ-9 всього ціна одного кубічного метру природного газу з 01.09.2023 р. становить 24,06389120 грн.
Відповідно до п. 10.1. Договору, договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін і діє в частині постачання газу з газової доби, з якої споживач включений до Реєстру споживачів ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» в інформаційній платформі оператора ГТС до 31.12.2022 року, а в частині проведення - до їх повного здійснення» (зі змінами внесеними Додатковою угодою №ДУ-5/41 АР200- 97866-22 від 30.12.2022 р. (продовжена дія договору до 31.12.2023 р.) та Додатковою угодою № b23-1/41АР200-97866-22 від 30.11.2023 р. (продовжена дія договору до 31.12.2024 р.).
Позивач поставив відповідачу природний газ у грудні 2023 р. 524,240 куб.м. природного газу загальною вартістю 12 615,25 грн.; у січні 2024 р. 635,090 куб.м. природного газу загальною вартістю 15 282,73 грн.; у лютому 2024 р. 149,980 куб.м. природного газу загальною вартістю 3609,11 грн., на підтвердження чого надано акти приймання-передачі природного газу:
- акт приймання- передачі природного газу ТГ383232404 від 31.12.2023 р., відповідно до якого Позивачем у період з 01.12.2023 по 31.12.2023 передані Відповідачу 524,24 куб.м. природного газу вартістю 12615,25 гривень;
- акт приймання-передачі природного газу №ТГ384012529 від 31.01.2024, відповідно до якого Позивачем у період з 01.01.2024 по 31.01.2024 передані Відповідачу 635,09 куб.м. природного газу вартістю 15282,73 гривень;
- акт приймання-передачі природного газу ЖГГ384028385 від 29.02.2024 р., відповідно до якого Позивачем у період з 01.02.2024 по 29.02.2024 передані Відповідачу 149,98 куб.м. природного газу вартістю 3609,11 гривень.
Акт приймання- передачі природного газу ТГ383232404 від 31.12.2023 р. підписаний електронними підписами Сторонами, а Акти приймання- передачі природного газу ТГ383232404 від 31.12.2023 р., та №ТГ384012529 від 31.01.2024 р. не підписані з боку відповідача.
Позивач вказує, що за підсумками надання послуг з газопостачання за січень 2024 р. Позивачем 23.02.2024 р. сформовано та направлено в бухгалтерській програмі M.E.Dok Відповідачу акт приймання-передачі природного газу №ТГ384012529 від 31.01.2024 р. Відповідач підписаний акт приймання - передачі природного газу отримав 23.02.2024 року об 15:34 год. в бухгалтерській програмі M.E.Dok, але підписаний акт не повернув, мотивовану відмову в письмовій формі від підписання акту приймання - передачі природного газу не надав.
Крім того, позивач повідомив, що за підсумками надання послуг з газопостачання за лютий 2024 р. Позивачем 11.03.2024 р. сформовано та направлено у бухгалтерській програмі M.E.Dok Відповідачу акт приймання-передачі природного газу ТГ384028385 від 29.02.2024 р. Відповідач підписаний акт приймання - передачі природного газу не повернув, мотивовану відмову в письмовій формі від підписання акту приймання.
На підтвердження спожитого відповідачем обсягу природного газу позивач надав витяги з платформи ГТС, у яких вказані обсяги споживання природного газу за відповідні періоди.
Позивач вказує, що відповідач має заборгованість за отриманий природний газ у розмірі 31461 грн. 31 коп.
Також, позивач стверджує, що відповідачем було допущено відхилення фактично спожитих обсягів природного газу порівняно з плановими за 2023 та 2024 роки. Так, за Додатковою угодою № ДУ-5/41АР200-97866-22 від 30.12.2022 р. до Договору річний плановий обсяг постачання газу у грудні 2023 р. - 1000 куб.м., а Споживачем фактично було використано у грудні 2023 р. - 524,240 куб.м., що підтверджується скріншотом з інформаційної платформи оператора ГТС. За Додатковою угодою №,23-1/41АР200-97866-22 від 30.11.2023 р. до Договору річний плановий обсяг постачання газу у січні 2024 р. - 1000 куб.м., у лютому 2024 р. - 1000 куб.м., а Споживачем фактично було використано у січні 2024 р. - 635,090 куб.м., у лютому 2024 р. - 149,980 куб.м., що підтверджується скріншотом з інформаційної платформи оператора ГТС.
У зв'язку із наявністю заборгованості за спожитий природний газ та на підставі договору на виконання робіт з припинення (обмеження) газопостачання № 32А200-2075-23-54/10ХМ90 від 06.10.2023 р. відповідачу за адресою: 61001, м. Харків, вул. Металіста, буд. 6 припинено розподіл природного газу, про що направлено В.о. директора Харківської міської філії ТОВ «Газорозподільні мережі України» та копію ФОП Кущ А.Ю. доручення про припинення (обмеження) газопостачання №200-Сл-740-0124 від 29.01.2024 р.
09 лютого 2024 року газопостачання за адресою: 61001, м. Харків, вул. Металіста, буд. 6 припинено шляхом перекриття крану на вводі газопроводу низького тиску, про що складено Акт №ТЖ 9025 від 09.02.2024 р.
За підсумками наданих послуг з припинення газопостачання, Постачальником сформовано акт компенсації №ТГ384020046 від 09.02.2024 р. до Договору на постачання природного газу №41АР200-97866-22 від 14 липня 2022 р., та надіслано Споживачу, в якому вартість послуг становить 2566,10 грн. Акт компенсації №ТГ384020046 від 09.02.2024 р., який оформлено ТОВ «ТВІЙ ГАЗЗБУТ» та направлено Відповідачу був ним не підписаний, мотивованої та обґрунтованої відмови в його підписанні Споживач Постачальнику не надав.
ТОВ «Твій Газзбут» звернулось до суду з позовом, предметом якого є стягнення з відповідача коштів у розмірі 42 604,92 грн, у тому числі: заборгованість за отриманий природний газ по договору постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-97866-22 від 14 липня 2022 р. у розмірі 31 461 грн. 31 коп., пеня у розмірі - 3 827 грн. 58 коп.; 3% річних у розмірі - 611 грн. 33 коп.; інфляційні втрати - 731 грн. 92 коп.; штраф за недовикористаний обсяг природного газу - 3406 грн. 68 коп., компенсацію вартості послуги за припинення газопостачання - 2566 грн. 10 коп.
Судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено поставку відповідачу природного газу у зазначених обсягах та вартістю. Суд враховує, що Акти приймання-передачі природного газу ТГ383232404 від 31.12.2023, та №ТГ384012529 від 31.01.2024 не підписані з боку відповідача. Проте, суд зазначив, що непідписання або відмова від підписання актів приймання-передачі природного газу не звільняє відповідача від його обов'язку сплатити вартість отриманого газу, а наслідки таких дій визначені у п. 2.5.4 Договору. Так, з урахуванням обсягу поставленого позивачем природного газу та його ціни у певні періоди постачання, наявної переплати, суд встановив, що відповідач повинен сплатити позивачу кошти у загальному розмірі 31 461,31 грн. Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов'язань не виконав та не сплатив у повному обсязі кошти за отриманий ним природний газ у визначені Договором терміни, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 31 461,31 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Перевіривши розрахунок відповідача про стягнення інфляційних втрат та 3%, суд зазначив про задоволення в повному обсязі позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 611 грн. 33 коп. та інфляційних втрат у розмірі 731 грн. 92 коп. Дослідивши умови договору та наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 3827 грн. 58 коп. пені та 3406 грн. 68 коп. штрафу за недовикористаний обсяг природного газу. При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що при відсутності доказів оплати вартості послуги за припинення газопостачання у розмірі 2566 грн. 10 коп. відсутні правові підстави для виникнення у відповідача обов'язку по компенсації Постачальнику вартості послуг за відключення (обмеження/припинення), з огляду на що відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення компенсації вартості послуги за припинення газопостачання у розмірі 2566 грн. 10 коп.
Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно статтею 509 ЦК України, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери постачання природного газу.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Апелянт стверджує, що наявний у матеріалах справи Договір постачання природного газу для потреб непобутових споживачів №41АР200-97866-22 від 14.07.2022 він не укладав та не підписував, з огляду на що вказаний Договір є неукладеним, а нарахування позивачем заборгованості здійснено за відсутності правових підстав.
Колегія суддів зазначає, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Водночас не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону (пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Фактичне виконання усіма сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України, за змістом якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладення господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов.
Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11.10.2018 у справі №922/189/18.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами вчинялися дії, спрямовані на виконання договору. Так, позивачем надавалися послуги з постачання природного газу, що підтверджується витягами з інформаційної платформи оператора ГТС. Акт №ТГ383232404 приймання-передачі природного газу від 31.12.2023 до Договору на постачання природного газу №41АР200-97866-22 від 14.07.2022, відповідно до якого Позивачем у грудні 2023 передано Відповідачу 524,24 куб.м. природного газу вартістю 12615,25 гривень, підписано електронним підписом Куща Юрія Андрійовича 15.01.2024 о 22:00. Вказані обставини свідчать про волевиявлення відповідача щодо прийняття послуг, наданих позивачем за спірним договором.
Крім того, сторонами укладено Додаткові угоди до Договору. Із Листа Державної прикордонної служби України за вих.№19/6126-25 від 22.01.2025 вбачається, що в період з 15.06.2022 по 20.12.2024 відповідач здійснив виїзд за межі України 19.06.2022 та в'їзд на територію України 15.05.2023. Водночас, Додаткові угоди №ДУ-9/41АР200-97866-22 та №b23-1/41АР200-97866-22 підписані 31.08.2023 та 30.11.2023 відповідно, тобто, в період перебування відповідача на території України згідно з наданою інформацією. Вказаними Додатковими угодами сторони, зокрема, визначили плановий обсяг постачання газу за Договором.
Відповідач в апеляційній скарзі заперечує проти підписання самого Договору №41АР200-97866-22 від 14.07.2022, але не надає жодних заперечень чи пояснень щодо підписання останнім вказаних Додаткових угод та Акту приймання-передачі природного газу за грудень 2023. Скаржником також не надано доказів вчинення підпису на Договорі замість нього іншою особою.
Тобто, фактичні обставини справи та докази свідчать про вчинення як позивачем, так і відповідачем дій, спрямованих на виконання Договору, з огляду на що відсутні підстави для визнання такого договору неукладеним.
Посилання апелянта на те, що останній не є власником приміщення, в якому розташовувалась точка комерційного обліку, вказана у наданому Договорі, а матеріали справи не містять документів, на підставі яких був укладений Договір є безпідставними за встановлених вище обставин фактичного виконання спірного Договору та наявних доказів.
Апеляційний господарський суд звертає увагу, що відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» і викладено її у новій редакції, фактично, впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищенаведені обставини та докази, з урахуванням стандарту доказування «баланс вірогідностей», колегія суддів зазначає про відсутність підстав для визнання Договору неукладеним.
Окремо суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі №390/34/17 зазначено наступне: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Оцінюючи дії учасника на предмет добросовісності, необхідно враховувати не лише сам факт виконання договору, але й волю сторін на таке виконання та досягнення відповідних їй юридичних наслідків. Так, підписання додаткової угоди про внесення змін до окремих умов договору, ділове листування стосовно нього можуть підтверджувати наявність у сторони волі на виконання договору надалі, що дозволяє контрагенту покладатися на дійсність угоди.
Очевидно, що дії відповідача, який підписав Акт приймання-передачі та Додаткові угоди до Договору постачання природного газу, а згодом зазначає про неукладеність такого договору, суперечать його попередній поведінці та принципу добросовісності.
Досліджуючи заявлені позовні вимоги, суд враховує, що Акти приймання-передачі природного газу №ТГ383232404 від 31.12.2023 та №ТГ384012529 від 31.01.2024 не підписані з боку відповідача. Проте, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, з урахуванням п. 2.5.4 Договору непідписання або відмова від підписання актів приймання-передачі природного газу не звільняє відповідача від його обов'язку сплатити вартість отриманого газу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу природний газ у грудні 2023 р. 524,240 куб.м. природного газу загальною вартістю 12 615,25 грн.; у січні 2024 р. 635,090 куб.м. природного газу загальною вартістю 15 282,73 грн.; у лютому 2024 р. 149,980 куб.м. природного газу загальною вартістю 3609,11 грн.
Проте, у порушення умов договору, відповідач у встановлений договором строк не оплатив поставлений газ, а тому господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений природний газ у розмірі 31 461,31 грн (з урахуванням наявної переплати).
Окрім того, відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно положень статей 230 та 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно п. 6.2.1 Договору у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Пунктом 6.2.3 Договору передбачено, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг споживання буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), споживач зобов'язується сплатити штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується штраф, від вартості невикористаного обсягу газу за звітний період.
Згідно положень ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Враховуючи відсутність доказів сплати вищевказаної заборгованості, перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3 827, 58грн, 3% річних у розмірі 611,33 грн; інфляційних втрат у розмірі 731,92 грн; штрафу за недовикористаний обсяг природного газу у розмірі 3406,68 грн.
Колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови у стягненні вартості послуги за припинення газопостачання у розмірі 2566,10 грн, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, не переглядається в цій частині.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного провадження позивачем не наведено обставин, які могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення в оскаржуваній частині та задоволення позовних вимог в цій частині.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даному випадку суд апеляційної інстанції вважає, що сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 20.12.2024 у справі №917/1706/24 - без змін.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 09.05.2025 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.01.2025 №4220-IX).
Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого статтею 273 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кущ Андрія Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 20.12.2024 у справі №917/1706/24 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 31.03.2025.
Головуючий суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук