вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2025 р. Справа№ 910/13926/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яценко О.В.
суддів: Хрипуна О.О.
Гончарова С.А.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП»
на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 (повний текст складено і підписано 14.01.2025)
у справі № № 910/13926/24 (суддя - Н.І.Ягічева)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП»
про стягнення 93 468,72 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (далі - відповідач) про стягнення 96 468,72 грн., у тому числі: 76 000,00 грн. - основного боргу, 12 275,05 грн. - пені, 6 439,16 грн. - інфляційних втрат та 1 754,51 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ СМАРТ» за договором поставки №10/01/2023 від 10.01.2023 зобов'язанням, право вимоги за якими перейшло до позивача за укладеним з останнім договором відступлення права вимоги № 16/08/24 від 16.08.2024, відповідач у повному обсязі не оплатив поставлений за спірним договором поставки товар.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що:
- відповідач частину заборгованості в сумі 3 000,00 грн. сплатив, що підтверджується платіжною інструкцію №31045 від 26.11.2024 на суму 3 000,00 грн., а відтак загальна заборгованість з оплати товару становить 73 000,00 грн.;
- наявні підстави для зменшення штрафних санкцій (відповідач поступово в міру можливості виконує зобов'язання, позивачем здійснено не коректний розрахунок штрафних санкцій, розмір штрафних санкцій неспівмірний з розміром заборгованості).
У відповіді на відзив позивач визнав, що відповідачем частково сплачену суму основного боргу та наголосив на тому, що розміри нарахованої ним пені, 3 % річних та інфляційних втрат є обчисленими правильно, з урахуванням здійснених відповідачем до подання позовної заяви часткових сплат основного боргу та не підлягають зміні у зв'язку з оплатою частини заборгованості після відкриття провадження у цій справі. Крім того позивач зазначив про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Також позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду, та з урахуванням якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 93 468,72 грн., з яких: 73 000,00 грн. - основного боргу, 12 275,05 грн. - пені, 6 439,16 грн. - інфляційні втрати та 1 754,51 грн. - 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/13926/24 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» 73 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 12 213 грн. 96 коп. - пені, 6 439 грн. 16 коп. - інфляційних втрат, 1 727 грн. 95 коп. - 3% річних та 2 344 грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору; в іншій частині в позові відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції:
- встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ СМАРТ» за договором поставки №10/01/2023 від 10.01.2023 товару, з огляду на що, враховуючи те, що право вимоги за вказаним договором за укладеним між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ СМАРТ» договором відступлення права вимоги № 16/08/24 від 16.08.2024 перейшло до позивача, останній має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов'язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат;
- встановивши, що після відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено частково оплату за договором на суму 3 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцію №31045 від 26.11.2024, задовольнив заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог;
- перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені, встановив, що такий розрахунок є частково невірним, оскільки позивачем не враховано те, що день здійснення оплати не включається в період часу, за який стягується пеня та, з огляду на вказане, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені за розрахунком суду в сумі 12 213,96 грн.;
- перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3 % річних, встановив, що такий розрахунок є частково невірним, оскільки позивачем нарахування 3 % річних було здійснено без урахування дат здійснених відповідачем часткових оплат та, з огляду на вказане, частково задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних за розрахунком суду в сумі 1 727,95 грн.;
- перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, визнав його арифметично вірним та задовольнив позовні вимоги у цій частині у повному обсязі за розрахунком позивача в сумі 6 439,16 грн.
- оцінивши наведені відповідачем доводи, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій у даній справі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, повноважний представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» 30.01.2025 через Електронний кабінет в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» у встановлений процесуальний строк подав апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/13926/24 в частині задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позивних вимог позивача в частині стягнення пені та 3% річних.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що висновки викладені у рішенні суду не відповідають обставинам справи та наданим документам, а також не враховують правозастосовчу практику, що склалася на момент прийняття рішення.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що наявні підстави для зменшення присудженої до стягнення суми штрафних санкцій, аналогічні за змістом доводам відзиву на позов, зауваживши на тому, що:
- згідно з висновком Верховного Суду про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17 тощо з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника;
- в даних правовідносинах неустойка не виконує ніякої іншої функції аніж отримання додаткового прибутку позивачем за рахунок надмірно великих штрафних санкцій;
- враховуючи всі обставини справи та відсутність будь-яких збитків у позивача, які могли виникнути у зв'язку з неможливістю виконання скаржником своїх обов'язків, існують підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.
Отже, апелянт просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволення вимог про стягнення штрафних санкцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позивних вимог позивача в частині стягнення пені, 3% річних (тобто фактично зменшити розмір пені та 3 % річних до 0,00 грн. - примітка суду).
Відповідно до витягу протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2025 справу № 910/13926/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Гончаров С.А.
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*100=302 800,00 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 у справі № 910/13926/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 у справі № 910/13926/24; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13926/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» про стягнення 93 468,72 грн.
На виконання вимог вищезазначеної ухвали 06.02.2025 матеріали справи № 910/13926/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду.
24.02.2025 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що й в суді першої інстанції, а також додатково зауваживши на тому, що:
- нарахування на суму боргу 3% річних входить до складу грошового зобов'язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові;
- оскаржуваним рішенням суду задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача процентів річних у розмірі, передбаченому законом, а саме: ч.2 ст. 625 ЦК України - 3%, а тому відсутній факт неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних;
- відповідачем свідомо прийнято на себе зобов'язання з оплати грошових коштів, строки виконання якого порушено, та основна частина якого станом на сьогодні залишається невиконаною;
- починаючи з жовтня 2024 року позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, зокрема, шляхом надсилання відповідачу претензії, відповідно до якої відповідач був попереджений про намір позивача скористатися своїм правом на нарахування на суму боргу пені, інфляційних втрат та 3% річних, у разі звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості. Однак, ані після пред'явлення позивачем претензії, ані протягом усього строку розгляду справи, від відповідача не надходили жодні пропозиції щодо мирного врегулювання спору, або щодо можливості розстрочення сплати заборгованості, натомість, уся сума основного боргу у розмірі 73 000,00 грн. по даний час залишається не сплаченою відповідачем, що нівелює наведене у апеляційній скарзі твердження, що «скаржник сумлінно намагається погасити її в межах фінансових можливостей, зважаючи на тяжку ситуацію в економіці країни».
Також у відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача у суді апеляційної інстанції становить 2 000,00 грн.
Станом на дату ухвалення постанови інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
10.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ СМАРТ» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (покупець, відповідач) укладено Договір поставки №10/01/2023 (далі - Договір).
Згідно п.1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємними додатками до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.
Асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід'ємними додатками до цього договору (п.1.2 договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору ціна за одиницю товару вказана в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Ціна на товар може змінюватись за письмовою згодою сторін, що фіксується додатками до договору. Загальна ціна договору складається з суми вартості всіх партій товару, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору (п.5.3 договору).
Пунктом 8.1 Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині взаєморозрахунків сторін за даним договором до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Якщо за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії даного договору жодна зі сторін не заявить письмово про його розірвання, то договір вважатиметься пролонгованим на 1 (один) рік. Кількість таких однорічних пролонгацій даного договору є необмеженою (п.8.2 договору).
Згідно специфікації № 2/02/24 від 27.02.2024 (далі - специфікація) загальна вартість товару по даній специфікації становить 160 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % - 26 666,67 грн. Товар по даній специфікації повинен бути наданий покупцю в повному обсязі до 01.03.2024 включно.
На виконання умов Договору постачальник поставив відповідачу товар (кров'яне борошно) на загальну суму 160 000,00 грн., що сторонами не заперечується та підтверджується товарно-транспортною накладною №27/02/2024-1 від 27.02.2024 та видатковою накладною №РН-0000000105 від 27.02.2024.
За умовами п. 5.4 Договору оплата вартості партії товару проводиться на умовах попередньої оплати, шляхом перерахування коштів на розрахунковий/поточний рахунок постачальника, на підставі виставленого останнім рахунку-фактури.
Згідно з п.5 специфікації № 2/02/24 від 27.02.2024 оплата по даній специфікації здійснюється до 12.03.2024 включно.
Водночас 16.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ СМАРТ» (Первісний кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» (Новий кредитор) (далі-позивач, Товариство) та відповідачем (Боржник) було укладено договір про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024.
За умовами договору про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024 первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за Договором та специфікацією до договору №2/02/24 від 27.02.2024, укладеним між первісним кредитором та боржником.
За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань, а саме повернення суми за поставлений товар в розмірі 91 000,00 грн. (п. 2.1 договору про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024).
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.
Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024 до позивача у цій справі, як до нового кредитора, перейшли права первісного кредитора згідно договору поставки №10/01/2022 від 10.01.2022 та специфікації до договору №2/02/24 від 27.02.2024 щодо повернення суми за поставлений товар в розмірі 91 000,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що після укладення договору про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024 відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості перед позивачем на загальну суму 15 000,00 грн., а саме:
- 23.08.2024 - у розмірі 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 118);
- 25.09.2024 - у розмірі 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 278);
- 27.09.2024 - у розмірі 5 000,00 грн. (платіжне доручення № 293).
Після вказаних часткових оплату сума основного боргу відповідача перед позивачем на становила 76 000,00 грн. (91 000 - 15 000 = 76 000 грн.).
Колегією суддів встановлено, що позивач 18.10.2024 звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за договором про відступлення права вимоги, проте відповідач спірну заборгованість не погасив.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому просив стягнути з відповідача 76 000,00 грн. - основного боргу, 12 275,05 грн. - пені, 6 439,16 грн. - інфляційних втрат та 1 754,51 грн. - 3% річних.
Водночас після відкриття провадження у справі, відповідачем здійснено частково оплату за Договором на суму 3 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцію №31045 від 26.11.2024.
У зв'язку з наведеними обставинами позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку судом першої інстанції прийнято до розгляду та з урахуванням якої позов заявлено про стягнення з відповідача:
- 73 000,00 грн. - основного боргу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог);
- 12 275,05 грн. - пені;
- 6 439,16 грн. - інфляційних втрат;
- 1 754,51 грн. - 3% річних.
Заперечення відповідача проти позову детально наведені вище.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи належним чином підтверджено факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті поставленого позивачем за Договором, з огляду на що останній має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов'язку по його оплаті, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, проте, з огляду на те, що позивачем невірно проведено розрахунки пені та 3 % річних, позо задовольнив частково присудивши до стягнення з відповідача на користь позивача 73 000 грн. 00 коп. - основного боргу, 12 213 грн. 96 коп. - пені, 6 439 грн. 16 коп. - інфляційних втрат, 1 727 грн. 95 коп. - 3% річних та 2 344 грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору, відмовивши в іншій частині позову.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про 3 % річних в сумі 1 754,51 грн. та пені в сумі 12 275,05 грн., а відтак, враховуючи, що рішення в частинах задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 73 000,00 грн. (з урахуванням зави про зменшення позовних вимог) та інфляційних втрат в сумі 6 439,16 грн., а також часткової відмови у стягнення пені та 3 % річних апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частинах задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 73 000,00 грн. (з урахуванням зави про зменшення позовних вимог) та інфляційних втрат в сумі 6 439,16 грн., а також часткової відмови у стягнення пені та 3 % річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено вище, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків виконання зобов'язання з оплати поставленого з Договором товару.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
Відповідно до п.6.1 Договору у разі прострочення грошового зобов'язання за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем строків виконання свого обов'язку щодо оплати отриманого за Договором товару, позивач має право на стягнення вартості вказаного товару, а також, нарахованих за прострочення виконання обов'язку по його оплаті пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позивачем невірно проведено розрахунок 3 % річних (не враховано дати здійснення відповідачем часткових оплат) та пені (помилково включено день здійснення оплати в період часу, за яким стягується пеня).
З огляду на вказане суд першої інстанції цілком вірно здійснив перерахунок пені та 32 % річних та встановив, що позивач має право на стягнення пені в сумі 12 213,96 грн. та 3 % річних в сумі 1 727,95 грн..
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Отже, враховуючи, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 902/417/18 та справі № 910/13926/24 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 910/13926/24 сторони в договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
З огляду на вказані обставини, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення розміру пені колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
У обґрунтування наявності підстав для зменшення пені відповідач зазначає про наступне:
- позивачем не заявлено про жодні збитки, які виникли у нього в зв'язку з неможливістю виконання відповідачем своїх обов'язків, а отже можна прийти до висновку про їх відсутність;
- в правовідносинах, що склалися, неустойка не виконує ніякої іншої функції аніж отримання додаткового прибутку позивачем за рахунок надмірно великих штрафних санкцій.
Колегія суддів зазначає про те, що:
- сам лише факт відсутності у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків не може бути підставою для зменшення розміру пені;
- відповідачем не доведено те, що в правовідносинах, що склалися, неустойка не виконує ніякої іншої функції аніж отримання додаткового прибутку позивачем за рахунок надмірно великих штрафних санкцій.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що укладення договору для відповідача не було обов'язковим в силу положень чинного законодавства, а відтак укладаючи такий договір він погодився з всіма його умовами, в тому числі і щодо строків оплати поставленого товару, відповідно, мав виконати прийняті на себе зобов'язання.
Колегія суддів зазначає і про те, що розмір штрафних санкцій право на отримання яких позивач має право знаходиться у прямій залежності від періоду прострочення відповідачем виконання обов'язку по оплаті товару, а відтак саме внаслідок дії відповідача розмір штрафних санкцій є значним.
Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені відсутні.
З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції цілком вірно частково задовольнив позовні вимоги про стягнення пені та 3 % річних за уточненим розрахунком суду в сумах 12 213,96 грн. та 1 727,95 грн. відповідно. Рішення суду першої інстанції цій частині залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2024 у справі №910/13926/24 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
Водночас колегія суддів зазначає про таке.
Апелянтом на підтвердження доказів сплати судового збору за подачу апеляційної скарги надано платіжну інструкцію № 31367 від 29.01.2025, яка свідчить про сплату судового збору в сумі 3 633,60 грн. за наступними реквізитами:
- отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м. Київ/22030101;
- код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989;
- найменування отримувача Казначейство України;
- рахунок отримувача UA718999980313151206084010001.
Водночас судовий збір за подачу апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду має бути сплачений за наступними реквізитами:
- отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030101;
- код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783;
- банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат);
- рахунок отримувача UA668999980313121206082026001.
З відомостей, які містяться в мережі Інтернет слідує, що реквізити, за якими апелянтом сплачений судовий збір у даній справі, є реквізитами для сплати судового збору за подання заяв до Київського окружного адміністративного суду (https://adm.ko.court.gov.ua/sud1070/gromadyanam/tax/).
Водночас, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити фактичне надходження судового збору сплаченого за платіжною інструкцією № 31367 від 29.01.2025 до Державного бюджету України, а також, у випадку його надходження, запобігти його поверненню платником, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 633,60 грн. та зауважує останньому, що він не позбавлений можливості повернути у встановленому законодавством порядку з Державного бюджету України судовий збір, сплачений платіжною інструкцією № 31367 від 29.01.2025.
Також колегія суддів зазначає про наступне.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить стягнути з відповідача понесені в суді апеляційної інстанції витрати на правову допомогу в сумі 2 000,00 грн., а до відзову позивачем додані докази понесення таких витрат.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20, оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні, а в даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню інша вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ГПК України в суді апеляційної та касаційної інстанції є апеляційна та касаційна скарга, а також відзиви на апеляційну та касаційну скаргу, а докази понесення таких витрат при розгляді справи у спрощеному провадження до винесення постанови або протягом п'яти днів після ухвалення постанови.
При цьому, за змістом положень ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
З матеріалів справи слідує, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач навів розрахунок витрат на правничу допомогу та просив стягнути з відповідача понесені в суді апеляційної інстанції витрати на правову допомогу в сумі 2 000,00 грн., а також долучив до відзиву докази понесення ним таких витрат.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу ним до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного з адвокатом Хомик Галиною Михайлівною договору про надання правничої допомоги № 2810/1 від 28.10.2024, додаткової угоди від 10.02.2025 № 3 до договору на надання правничої (правової) допомоги № 2810/1 від 28.10.2024, акту від 20.02.2025 № 3 приймання-передачі наданих послуг до договору на надання правничої (правової) допомоги № 2810/1 від 28.10.2024, ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія ВС № 1348484 від 20.02.2025, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001260, детального опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Додатковою угодою №3 від 10.02.2025 сторони узгодили перелік послуг, що надаються адвокатом клієнту, а саме: «надання правничої (правової) допомоги клієнту в суді апеляційної інстанції - Північному апеляційному господарському суді, у справі №910/13926/24 в спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (адреса місцезнаходження: 04123, м. Київ, вул. Межова, буд. 23, код ЄДРПОУ 43653491), щодо стягнення заборгованості, з урахуванням штрафних санкцій, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами за договором про відступлення права вимоги №16/08/24 від 16.08.2024»
Згідно пункту 4.1 договору про надання правничої допомоги № 2810/1 від 28.10.2024 за надану правничу допомогу клієнт виплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі, який визначається у додаткових угодах до цього та договору актах наданих послуг.
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №3 від 10.02.2025 до договору про надання правничої допомоги № 2810/1 від 28.10.2024, вартість послуг з надання правничої (правової) допомоги згідно цієї додаткової угоди становить 2 000,00 грн. Вартість послуг оплачується клієнтом протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг, але не пізніше дати прийняття рішення по справі судом апеляційної інстанції.
20.02.2025 підписано акт №3 приймання-передачі наданих послуг, яким підтверджується факт надання послуг правничої допомоги позивачу, а саме: «ознайомлення зі змістом апеляційної скарги ТОВ «ФАЕР ГРУП» по справі №910/13926/24 та підготовка та подання в інтересах клієнта до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу по справі №910/13926/24». Вартість послуг згідно вказаного акту становить 2 000,00 грн., претензії до адвоката щодо наданих послуг відсутні.
Доказів оплати наданих послуг матеріали справи не містять, проте колегія суддів зазначає про те, що не є підставою для відмови у стягнення витрат на професійну правничу допомогу відсутність надання доказів їх оплати позивачем, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Вказана правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також слід врахувати і те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13.07.2010; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07.11.2013.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом Хомик Галиною Михайлівною послуг на заявлену до стягнення суму.
Щодо обставин, пов'язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи, слід зазначити таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідач правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не скористався.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №910/1929/19 від 09.06.2022
Надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок апелянта витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є співмірним з ціною позову, а відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2024 у справі № 910/13926/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2024 у справі № 910/13926/24 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» ((04123, м. Київ, вул. Межова, буд. 23, код ЄДРПОУ 43653491) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн. 60 коп.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЕР ГРУП» (04123, м. Київ, вул. Межова, буд. 23, код ЄДРПОУ 43653491) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МКС ТЕПЛО» (79035, м. Львів, Львівська обл., вул. Зелена, буд.238-Б, код ЄДРПОУ 44395034) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, в сумі 2 000 (дві тисяч) грн. 00 коп.
6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.
7. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13926/24.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 02.04.2025.
Головуючий суддя О.В. Яценко
Судді О.О. Хрипун
С.А. Гончаров