вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2025 р. Справа№ 910/13932/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Козир Т.П.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025
у справі № 910/13932/24 (суддя О.М. Спичак)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про зобов'язання вчинити дії,
за участю представників сторін згідно з протокол судового засідання, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, Залізниця) про зобов'язання внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 61 519,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, в порушення умов договору, з особового рахунку позивача безпідставно стягнуто збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-42717192/2020-001 від 06.03.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/13932/24 позов задоволено повністю. Зобов'язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 61 599,99 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти в сумі 61 519,99 грн списані з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу безпідставно та поза межами Договору.
Крім того, судом першої інстанції відхилено доводи відповідача про застосування позовної давності, оскільки спірне списання грошових коштів здійснене поза межами укладеного між сторонами Договору, а позов поданий в порядку приписів статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
16.01.2025 позивачем подано заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 306,40 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 306,40 грн.
Задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу адвоката є обґрунтованою, пропорційною до предмета спору.
Не погоджуючись із рішенням суду від 15.01.2025 та додатковим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та додаткове рішення, постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що господарський суд першої інстанції неповно та невсебічно з'ясував обставини, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог та заперечень, неналежно дослідив докази, які були надані учасниками справи, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню у правовідношеннях, які склалися між сторонами.
Скаржник зазначає, що збір за зберігання вантажу є окремим видом платежу, відмінним як від плати за користування вагонами, так і від тарифу за накопичення власного рухомого складу. Списання коштів за зберігання, за твердженнями апелянта, відбулось у спосіб, встановлений нормативами, які врегульовують такий процес та умовами Договору, а тому, посилання суду на приписи частини 1 статті 1212 ЦК України не є релевантними для обставин цієї справи.
Висловлюючи незгоду з додатковим рішенням суду, апелянт зазначає, що враховуючи критерії складності справи, обсяг наданих адвокатом робіт, реальність адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11306,40 грн.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Козир Т.П., Скрипки І.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/13932/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.03.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 24.02.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13932/24.
10.02.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» надійшов відзив на апеляційну скаргу, сформований 10.02.2025, у якому позивач просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/13932/24 через її безпідставність та необґрунтованість.
Відзив мотивований тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Позивач зазначає, що відповідачем надавалися послуги з накопичення вагонів, за надання яких останнім було нараховано плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу, плату за користування вагонами та збір за збереження вантажів у вагонах.
Разом з тим, у період накопичення вагонів для групових відправок / маршрутного поїзда / контейнерного поїзда у Залізниці відсутні підстави застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснюється накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини є предметом окремої, належним чином оплаченої спеціальної послуги.
Позивач посилається на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 09.04.2024 у справі №915/5/23 та від 01.02.2024 у справі №915/305/22, відповідно до якої збір за зберігання не підлягає нарахуванню за час накопичення вагонів через відсутність правових підстав для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 121901, а тому кошти у розмірі 61 519,99 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Посилаючись на незаконність ухваленого судом додаткового рішення, позивач вважає, що відповідач не надав доказів на спростування розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції, а сама лише незгода з сумою зазначених витрат не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви.
10.02.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» Накоп'юка Я.В. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» Накоп'юка Я.В. про його участь у судовому засіданні 19.03.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у справі № 910/13932/24.
20.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/13932/24.
04.03.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» Домбровського С.І. надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 задоволено вказане клопотання.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також представник відповідача просив скасувати додаткове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Представник позивача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача та залишити оскаржувані судові рішення без змін.
19.03.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частини 4 статті 269 ГПК України).
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Згідно зі статтею 71 Статуту залізниць України, взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій, визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 06.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» (замовник) та Акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) укладено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-42717192/2020-001 (далі - Договір) шляхом прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укласти публічний договір (оферти), що підтверджується Повідомленням про укладення Договору.
Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення Замовником, який відповідає установленій Перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
Згідно з п. 1.4 Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Відповідно до п. 1.5 Договір є публічним, за яким Залізниця бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється Залізницею як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП) (п. 1.6 Договору).
30.11.2023 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 01.12.2023.
У підп. 2.1.4, 2.1.5, 2.1.7 п. 2.1 Договору визначено обов'язки замовника:
- сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг перевізника;
- відшкодовувати Перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України;
- у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника - підписувати та надавати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги.
Відповідно до підп. 2.3.2, 2.3.4 2.3.5 п. 2.3 Договору Перевізник зобов'язаний:
- приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) Замовника або у власних вагонах (контейнерах) Перевізника, надавати власні вагони (контейнери) Перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками Замовника, згідно інформації, розміщеної у системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до договору та Збірнику тарифів.
- вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійсненні перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати Замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі.
- складати документи, передбачені п. 1.3, 1.4 та розд. 4 Договору, щодо нарахування сум платежів.
Пунктом 3.1 Договору передбачено, що розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника тарифів.
Згідно з п. 3.4 Договору замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами Перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих Замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від Замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від Перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника).
Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунки за цим Договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця».
Оплата послуг здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розд. 15 Договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок Перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання кошти Перевізник зараховує на особовий рахунок Замовника, а також веде облік надходження коштів і використання їх Замовником для оплати перевезень та інших послуг за умовами цього Договору (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 4.5 Договору щодобово, упродовж періоду виконання Договору, Залізниця надає Товариству переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Позивачем на виконання Договору за звітну добу.
Відповідно до п. 8.1 Договору сторони домовились про використання електронного документообігу. Для організації електронного документообігу використовуються власні інформаційні системи Залізниці.
Пунктом 8.8 Договору передбачено, що у випадку судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики використовується візуальне відображення електронних документів на папері.
На виконання п. 2.3.3 Договору для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» відкрито особовий рахунок з наданням коду платника № 8136777.
Пунктом 9.6 Договору визначено, що умови Договору мають пріоритет (вищу силу) над іншими правочинами укладеними між Сторонами. У випадку наявності суперечностей між Договором та такими іншими правочинами, виконанню підлягатимуть умови встановлені Договором.
Згідно з п. 14 Договору невід'ємною частиною Договору є додатки, зокрема Додаток 1-4 «Умови накопичення вагонів» (далі - додаток 1-4 до Договору) та Додаток 1-5 «Умови продажу послуг з використання вагонів АТ «Укрзалізниця» із застосуванням ЕТС «ProZorrо.Продажі»«.
Відповідно до п. 14.1 Договору у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Приписами п. 1 додатку 1-4 до Договору встановлено, передбачено, що на окреме замовлення Перевізник надає послуги Замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів Перевізника та/або вагонів Замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Відповідно до п.п. 2, 3, 4 додатку 1-4 до Договору станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення. Для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову. В межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
На станціях накопичення на шляху прямування Перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки Замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення (п. 5 додатку 1-4 до Договору).
У пунктах 6, 7, 8 додатку 1-4 до Договору передбачено, що початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі Замовником вагонів Перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагону Перевізником. Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
Відповідно до п. 9 додатку № 1-4 до Договору за послугу з накопичення вагонів Замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1);
- за затримку вагонів Замовника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів (п. 9.2);
- за затримку власних вагонів Перевізника: платежі пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4. Договору (п. 9.3).
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника Замовника, яким замовлено надання такої послуги (п. 10 додатку № 1-4 до Договору).
Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (п 11 додатку № 1-4 до Договору).
Відповідно до Протоколу електронного аукціону № RCE001-UA-20231130-00108 08.12.2023 Залізницею проведено аукціон щодо продажу послуги з використання 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда або маршрутна відправка 50 вагонів з однієї маршрутної станції навантаження (зерновози), переможцем визнано - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані».
19.12.2023 Товариством відвантажено, а Залізницею прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда №121901 зі станції Переяславська Південно-Західної залізниці на станцію Одеса-Порт (експ.) зерна кукурудзи, що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізних документів №№34061788, 34061812, 34061820 та Відомостями вагонів до них.
Так, відповідно до накладних та відомості вагонів Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» було передано до перевезення маршрутний потяг №121901 (пункт 7 накладної) з вантажем зерно кукурудзи насипом (пункт 20) з відомістю вагонів в кількості 19, 19 та 12 вагонів, з ідентифікацією відправки №34061820, №34061812, №34061788.
АТ «Українська залізниця» були складені Накопичувальні картки форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) №21120555 від 21.12.2023, згідно з якою ТОВ «ДСЛ Компані» було нараховано: - збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 51 266,66 грн без ПДВ, №21120556 від 21.12.2023, згідно з якою ТОВ «ДСЛ Компані» було нараховано: - накопичення власного рухомого складу (код/підкод платежу 229/001) на суму 12 349,62 грн без ПДВ.
Крім того, АТ «Українська залізниця» була сформована Відомість форми ГУ-46 плати за користування вагонами №20120001 на суму 126 437,50 грн без ПДВ.
Відповідно до даних філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» АТ «Укрзалізниця» (перелік №20231222 від 22.12.2023) з рахунку ТОВ «ДСЛ Компані» була списана оплата за Накопичувальною карткою №21120555 від 21.12.2023 в якості збору за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 51266,66 грн без ПДВ (61519,99 грн з ПДВ), також з рахунку ТОВ «ДСЛ Компані» була списана оплата за Накопичувальною карткою №21120556 від 21.12.2023: за накопичення власного рухомого складу (код/підкод платежу 229/001) на суму 12349,62 грн без ПДВ (14819,54 грн з ПДВ).
Звертаючись з даним позовом, позивач вказує про безпідставність списання з особового рахунку ТОВ «ДСЛ Компані» коштів у сумі 61 519,99 грн за зберігання вантажу, оскільки затримка вагонів відбулась не з вини позивача, а внаслідок їх накопичення для формування маршрутного поїзда, що, на переконання позивача, не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань зі сторони замовника послуги.
Оцінюючі наявні у справі докази, враховуючи обставини, встановлені судом першої інстанції, колегія суддів погоджується з рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними у справі доказами з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Стаття 908 ЦК України встановлює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Зі змісту положень ст. 909 ЦК України та ст. 307 ГК України вбачається, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлено, що нормативні документи, які визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
За змістом статті 10 Закону України «Про залізничний транспорт» розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (пункт 2 Статуту).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
У пункті 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, складений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з пунктами 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому, сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів (пункт 63 Статуту).
Колегія суддів зазначає про те, що укладений між сторонами Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-42717192/2020-001 від 06.03.2020 містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до Договору та положень самого Договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів.
В свою чергу, зважаючи на умови Додатку № 1-4 до Договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим Додатком.
Так, відповідно до п. 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. Додатку № 1-4).
Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2. Додатку № 1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є «затримка з вини замовника».
З наведеного вбачається, що п. 9 Додатку № 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Отже, АТ «Укрзалізниця», як перевізник, надала позивачу, як замовнику, згідно з умовами договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим, позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Разом з тим, як встановлено судом раніше за час накопичення маршрутного поїзда №121901 станцією Переяславська Південно-Західної залізниці відповідачем нараховано, зокрема, збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 61 519,99 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою №21120555 та Переліком №20231222.
Пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Положеннями пункту 9 Правил, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами Договору, який передбачає надання спеціальних послуг, та Додатку № 1-4 до нього.
Таким чином, скаржником не спростовано, що у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
Відповідно до пункту 3 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 № 334 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення через вину відправника, складаються акти загальної форми.
Згідно з даними Накопичувальної картки №21120555 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) (форма ФДУ-92), ТОВ «ДСЛ Компані» було нараховано збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001; найменування та номер документа ГУ-23 №№ 2433) на суму 51 266,66 грн без ПДВ (61519,99 грн з ПДВ).
Слід зазначити, що обов'язок складення актів форми ГУ-23 встановлено умовами пункту 8 Додатку №1-4, за яким час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23. В актах загальної форми вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери (пункт 8 Правил користування вагонами та контейнерами). Тобто в умовах Договору, що регулює спеціальну послугу, сторони узгодили, що актом форми ГУ-23 лише фіксується час перебування вагонів на коліях загального користування, що разом з тим є предметом послуги «Накопичення вагонів з вантажем до 50 вагонів - маршрутний поїзд», оскільки вказаний акт відображає час, за який сплачується тариф. Накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф.
В цій частині суд апеляційної інстанції в силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує доводи позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу з посилання на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 01.02.2024 у справі №915/305/22, відповідно до яких накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення як вина замовника. За таких обставин колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу.
Також, у постанові від 09.04.2024 у справі №915/5/23 Верховний Суд висловив позицію, що затримка вагонів під час їх накопичення для формування маршрутного поїзда не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань з боку відповідача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг та додатку 1-4 до нього.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що грошові кошти в сумі 61 519,99 грн безпідставно списані з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами договору.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Частиною 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно зі частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі №6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі №6-100цс15).
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
Згідно з абзацом 2 пункту 7.4 Договору, належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання Замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку позивача про зарахування коштів на нього.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
Враховуючи, що судом встановлено необґрунтованість нарахування та списання Акціонерним товариством «Українська залізниця» вищезазначених зборів за зберігання вантажу в загальному розмірі 61 519,99 грн з ПДВ, і відповідач в добровільному порядку не повернув вищезазначені грошові кошти на рахунок позивача, суд першої інстанції на підставі вищезазначених приписів законодавства дійшов правильного висновку про те, що відповідач зобов'язаний повернути зазначені кошти у спосіб передбачений п. 7.4 Договору, а саме внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 61 519,99 грн.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані».
Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Водночас, частина 1 статті 258 ЦК України встановлює, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частина 2 статті 258 ЦК України встановлює, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).
Частиною 3 статті 925 ЦК України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Що стосується перевезення вантажів залізницею, то відповідно до ст. 136 Статуту залізниць України, позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов договору, відтак такий позов не може бути визнаний таким, що випливає із договору перевезення, відповідно встановлені статтями 134, 136 Статуту залізниць України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не можуть бути застосовані, оскільки позов поданий в порядку приписів статті 1212 ЦК України. Таким чином загальний строк позовної давності позивачем не пропущений.
Щодо доводів апеляційної скарги про скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» просило суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 11 306,40 грн.
Положеннями ст. 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 16 ГПК України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Так, у позовній заяві Товариство зазначило, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс та планує понести у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції становить 15 000,00 грн.
Частина 8 статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у позовній заяві позивачем зазначено про те, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу будуть надані суду протягом 5 днів після прийняття рішення судом першої інстанції.
Рішення Господарського суду у справі №910/13932/24 було ухвалене 15.01.2025, а відтак останнім днем для подання доказів, які підтверджують розмір понесених судових витрат в суді першої інстанції, було 20.01.2025.
Колегією суддів встановлено, що заява про розподіл судових витрат була відправлена через підсистему «Електронний суд» 16.01.2025, отже докази, які підтверджують розмір судових витрат, понесених у зв'язку з наданням професійної правничої допомоги в суді першої інстанції були подані у строк, визначений частиною 8 статті 129 ГПК України.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 11 306,40 грн заявник надав до позовної заяви копію договору про надання правової допомоги №21-01 від 13.01.2021, до заяви про розподіл судових витрат - копії: актів виконаних робіт (наданих послуг) №21-01/01 від 12.11.2024 та №21-01/02 від 16.01.2025, рахунків на оплату №21-01/10 від 12.11.2024 та №21-01/12 від 16.01.2025, платіжних інструкцій №1894 від 12.11.2024 та №1960 від 16.01.2025.
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ст. 1 вказаного Закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно зі ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру чи погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоча і визначається частиною 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений у самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Колегія суддів також зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 13.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДСЛ Компані» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Право, бізнес і фінанси» (об'єднання) укладено Договір про надання правової допомоги №21-01 (далі - договір), відповідно до умов якого клієнт доручає, а об'єднання бере на себе зобов'язання всіма законними методами та способами надавати клієнту правову допомогу у всіх справах, які пов'язані або можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних чи невизнаних прав та законних інтересів клієнта в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару.
Згідно із п. 4.2 Договору при визначенні розміру гонорару враховується: Обсяг і час роботи, що потрібний для належного виконання доручення; Ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; Вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; Необхідність виїзду у відрядження; Важливість доручення з точки зору інтересів клієнта; Особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; Характер і тривалість професійних відносин адвоката з клієнтом; Професійний досвід, науково-теоретична підготовка та репутація адвоката.
Згідно з п. 4.3 Договору вартість послуг наданих адвокатом складає 1000,00 гривень за одну годину роботи.
Відповідно до п. 4.4 Договору за результатами надання правової допомоги складається Акт виконаних робіт (наданих послуг), розмір гонорару в якому розраховується шляхом множення кількості затрачених годин наданої правової допомоги на вартість години-роботи визначеної пунктом 4.3. Договору.
Крім цього, сторони додатково домовилися про «гонорар успіху», якщо для клієнта прийнято позитивне рішення. Розмір «гонорару успіху» становить 7 % (сім відсотків) від ціни позову. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі (п. 4.5 Договору).
12.11.2024 між сторонами складено Акт №21-01/10 виконаних робіт (наданих послуг) на суму 5000,00 грн (складання позовної заяви про зобов'язання АТ «Укрзалізниця» внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 61519,99 грн - 5 годин), який 12.11.2024 був оплачений позивачем у повному обсязі відповідно до платіжної інструкції №1894 від 12.11.2024.
Також, 16.01.2024 між сторонами складено Акт №21-01/12 виконаних робіт (наданих послуг) на суму 6306,40 грн (складання відповіді на відзив - 2 години - 2000,00 грн та гонорар «успіху» 7% від ціни позову - 4306,40 грн), який 16.01.2025 був оплачений позивачем у повному обсязі відповідно до платіжної інструкції №1960 від 16.01.2025.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, позивачем у даній справі були понесені витрати на професійну правову допомогу у загальному розмірі 11 306,40 грн.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути документально обґрунтований, доведений та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі «East / West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (аналогічні висновки містяться в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
За змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Водночас, за нормами частини 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Процесуальний закон надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди із розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було подано заяви про зменшення розмір витрат на професійну правничу допомогу.
Разом з тим, при поданні апеляційної скарги апелянт зазначає про надмірний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути з відповідача, оскільки спір є незначної складності, матеріали справи не містять великої кількості документів для дослідження, на збирання яких адвокат витратив значний час. Судова практика у такий спорах є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Колегія суддів звертає увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Доказів або обґрунтувань, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, відповідач не надав, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується складання адвокатом позовної заяви, відповіді на відзив, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України відповідачем не доведено неспівмірності витрат на оплату професійної правничої допомоги складності справи.
При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.
Щодо доводів апелянта про те, що стягнення «гонорару успіху» є передчасним, оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 не набрало законної сили, відхиляються судом у зв'язку з тим, що зазначені витрати подані до суду у відповідності до вимог ч.8 ст. 129 ГПК України.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21 зроблено висновки про те, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, який усуває недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.
Тож у разі оскарження додаткового рішення, яким, зокрема, вирішено питання про судові витрати, результат такого оскарження залежить від результату вирішення судом спору по суті пред'явленого позову, тобто скасування рішення по суті буде підставою для скасування і додаткового рішення.
Дослідивши подані позивачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі «гонорару успіху» є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому, як правильно зазначив суд першої інстанції, заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у повному обсязі.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 ГПК України.
Частиною 1 ст.73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується як з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, так із ухваленим додатковим рішенням.
Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість висновків суду, викладених в оскаржуваних рішеннях.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі №910/13932/24 прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для їх скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарг Акціонерного товариства «Українська залізниця» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/13932/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2025 у справі № 910/13932/24 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/13932/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до статей 286-291 ГПК України.
Повний текст складено 31.03.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Т.П. Козир
І.М. Скрипка