Справа № 591/6212/23 Номер провадження 22-ц/814/1797/25Головуючий у 1-й інстанції Клименко А.Я. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
24 березня 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,
за участю секретаря Дороженка Р.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Сумської міської ради про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування,
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Сумської міської ради. в якому просив стягнути з відповідача 1180000 грн. моральної шкоди, завданої незаконним діями органу місцевого самоврядуванням.
Вказував, що він був прийнятий на квартирний облік 20.09.1990 рішенням Виконавчого комітету Сумської міської Ради народних депутатів №194 складом сім'ї 4 особи, на першочерговий квартирний облік для отримання протягом трьох місяців житла за номером №13201 та включений до списку осіб, які користуються правом першочергового отримання жилих приміщень як офіцера звільненого з військової служби по скороченню штатів 23.03.1990 року.
Засіданням громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Сумської міської ради від 09 січня 2014 року було вирішено питання про його зняття відповідно до вимог житлового законодавства з квартирного обліку та 18 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету він був знятий з квартирного обліку відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до іншого населеного пункту.
Рішенням Конституційного Суду вказана норма була визнана неконституційною.
Враховуючи не забезпечення його впродовж 33 років житлом та не виплати компенсації за належне для отримання жиле приміщення, вважає, що вказаними протиправними діями йому завдано моральну шкоду в сумі 1180000 грн.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02 лютого 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Сумської міської ради про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог суд виходив з їх необґрунтованості.
Не погодившись з судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному провадженні, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Вказує, що відповідач не виконував приписи Правил обліку громадян впродовж 24 років та порушив черговість щодо забезпечення його житлом, що в свою чергу призвело до завдання йому моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 у 1990 році був звільнений з військової служби за скороченням штатів.
Згідно архівного витягу рішення Сумської міської ради №194 від 20.09.1990, прийнято на квартирний облік ОСОБА_1 складом сім'ї 4 особи, на загальну чергу під №13201 і додано в список осіб, які користуються правом першочергового отримання жилих приміщень, як офіцер звільнений з військової служби за скороченням штату з23.03.1990.
Після взяття на квартирний облік ОСОБА_1 разом з сім'єю виїхав із м. Суми. На даний час останнім зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 (зареєстрований з 16.08.1999).
Засіданням громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Сумської міської ради від 09 січня 2014 року було вирішено питання про зняття ОСОБА_1 відповідно до вимог житлового законодавства з квартирного обліку і 18 лютого 2014 року рішенням виконавчого комітету Сумської міської ради №85 ОСОБА_1 був знятий з квартирного обліку на підставі ст. 40 ЖК України, як територіально не проживаючий в м. Суми.
Зважаючи, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 , з посиланням на положення статті 15 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та статті 22 ЦК України, просить стягнути моральну шкоду в сумі 1180000 грн. внаслідок порушення його цивільного права у зв'язку з безпідставним зняттям з квартирного обліку та невиконанням відповідачем протягом 33 років вимог законодавства щодо забезпечення його житлом чи надання компенсації.
При проведенні розрахунку відшкодування моральної шкоди, позивач виходив з середньої вартості оренди квартири в м. Суми - 3000 грн. та тривалістю страждань, пов'язаних з незабезпеченістю його житлом 396 місяців.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд дійшов висновку, що на час прийняття рішення про зняття позивача з квартирного обліку на підставі п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України положення вказаної статті були чинними, а їх подальше визнання неконституційним, не можуть слугувати підставою для автоматичного скасування рішення виконавчого комітету, що виключає правові підстави для відшкодування моральної шкоди.
За таких підстав, суд прийшов до висновку про відсутністю в діях відповідача дискримінаційних чи неправомірних дій, які б могли призвести до спричинення позивачу моральної шкоди .
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.
Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦКУкраїни особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно ст. 15 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації.
За змістом вказаного Закону під поняттям дискримінація необхідно розглядати ситуації, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Таким чином, визначаючи окремою підставою для відшкодування моральної шкоди положення ст. 15 вказаного Закону як спеціальної норми права , позивач мав довести суду наявність обставин, які б доводили факт вчинення щодо нього відповідачем дискримінаційних дій, які призвели до обмежень у визнанні, реалізації або користуванн ним своїми правами і свободами.
Разом з цим, матеріалами справи доводиться, що рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 18 лютого 2014 року № 85 ОСОБА_1 знято з квартирного обліку на підставі статті 40 ЖК України, як такого, що не проживає в м. Суми.
Враховуючи, що ОСОБА_1 не спростував законність рішення виконкому про зняття його з квартирного обліку у встановленому законом порядку, тобто не довів факт неправомірності дій відповідача на час прийняття такого рішення , що б могло указувати на порушення його законних прав та інтересів, що в свою чергу призвело до завдання йому моральної шкоди, підстави для відшкодування останньої, відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов'язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.
Разом з цим, будь-яких доказів вчинення відповідачем щодо нього дискримінаційних дій в розумінні положень Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» ОСОБА_1 в ході розгляду справи надано не було, що виключає підстави для відшкодування моральної шкоди згідно до ст. 15 даного Закону.
Крім того, оскільки на момент прийняття відповідачем рішення № 85 про зняття позивача з квартирного обліку пункт 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України був чинним та вказане рішення відповідача не було скасоване, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що само по собі таке рішення органу місцевого самоврядування не може розглядатись як вчинення відповідачем дискримінації щодо ОСОБА_2 .
При цьому, сам позивач не зазначає в своїй позовній заяві по яким саме ознакам (раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками) він зазнав дискримінаційного впливу.
Подальше визнання неконституційною норми, на підставі якої позивача було в свій час знято з квартирного обліку, не можна розглядати як достатню правову підставу для відшкодування моральної шкоди в розумінні ст. 15 ЗУ «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Рішенням Конституційного Суду України № 5-р (ІІ)/2022 від 22 червня 2022 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України, яким передбачено, що громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Вказана норма ЖК України втратила свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, тобто з 22 червня 2022 року.
Рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Рішення виконкому № 85 про зняття позивача з квартирного обліку на підставі п. 2 ч. 2 ст. 40 ЖК України було прийняте 18 лютого 2014 року, водночас згадане Рішення Конституційного Суду України ухвалено 22 червня 2022 року.
Отже, на момент ухвалення Рішення Конституційного Суду України відносини щодо питання зняття позивача з квартирного обліку вже припинилися. Це означає, що дія цього рішення не може поширюватися на вказані правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення, а дії відповідача не можна кваліфікувати як незаконні з підстав ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Колегія суддів звертає увагу, що закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними згідно з рішенням КСУ на сьогодні не прийнято.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не місять посилань на обставини з якими процесуальне законодавство пов'язує наявність підстав для скасування чи зміни судового рішення.
Фактично апелянт посилається на незгоду з ухваленим рішенням виконкому про зняття його з облікупозивача що призвело до дискримінації та завдало моральної шкоди.
Відхиляючи вказані твердження колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо недоведеності позивачем обставин, які б свідчили про застосування стосовно нього дискримінаційних обмежень внаслідок прийняття в 2014 році вищевказаного рішення, яке ґрунтувалось на чинних на той час положеннях п.2 ч.2 ст.40 ЖК України.
В даному випадку, судом першої інстанції вірно застосовні норми ч.2 ст. 81 ЦПК України щодо обов'язку позивача навести фактичні дані, які підтверджують вчинення стосовно нього дискримінації, тоді як на відповідача у разі наведення таких даних покладається обов'язок по доказуванню відсутності таких дискримінаційних дій.
Між тим, матеріали справи не містять доказів наявності в діях відповідача при ухвалення рішення виконкому № 85 про зняття позивача з квартирного обліку ознак дискримінаційних діянь, які-б свідчили про недотримання ним як органом місцевого самоврядування принципу забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови суду складено 31 березня 2025 року.
Судді: О.І. Обідіна С.Б. Бутенко Г.Л. Карпушин