Справа № 344/9601/22
Провадження № 22-ц/4808/38/25
Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.
Суддя-доповідач Василишин Л. В.
25 березня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,
суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
секретаря Петріва Д.Б.
за участю апелянта ОСОБА_1
представника апелянта адвоката Соботника В.Й.
представника відповідача Король К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Бородовського С. О. у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, третя особа на стороні відповідача: поліцейський СРПП відділення № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області Карташов Володимир Сергійович, про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою органу державної влади,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ НП України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, третя особа на стороні відповідача: поліцейський СРПП відділення № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області Карташов В. С., про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою органу державної влади.
Позов мотивований тим, що 16 березня 2021 року, керуючи належним йому на праві власності автомобілем «Renault Megane», державний номерний знак НОМЕР_1 , він здійснив вимушену зупинку з дотриманням Правил дорожнього руху України, біля тротуару по вул. Галицька в м. Тисмениця, неподалік площі Ринок, та мав намір піти в аптеку, щоб купити ліки від тиску, оскільки погано почувався. Однак до його автомобіля підійшли двоє поліцейських, які після перевірки документів, відразу заявили, що він порушив п.15.9 Правил дорожнього руху, а саме - здійснив зупинку ближче 10 м від виїзду з прилеглих територій.
Його пояснення, що зупинка була вимушена, у зв'язку із поганим самопочуттям, поліцейські проігнорували. В подальшому він вийшов з автомобіля та пояснив працівникам поліції, що йде в аптеку і повернеться, а вони нехай складають постанову, яку вважають за необхідне. Проте останні, не слухаючи його, відразу застосували до нього фізичну силу та спеціальні засоби - кайданки, силою посадили його в службову машину та доправили до відділу поліції.
Зазначав, що внаслідок таких дій поліцейських у нього ще більше піднявся артеріальний тиск, однак ті продовжували його утримувати в кайданках. Після цього приїхала карета швидкої медичної допомоги та медичний працівник декілька разів міряла тиск в нього та давала якісь ліки, однак тиск не спадав, а тому він вимагав доставити його до закладу охорони здоров'я для надання кваліфікованої медичної допомоги. Лише тоді працівники поліції звільнили його руки з кайданок та надали протокол про адміністративне правопорушення, з яким він був не згідний, про що зазначив у протоколі. Каретою швидкої медичної допомоги його доставили до закладу охорони здоров'я та згодом відпустили додому.
Через декілька місяців після цього, він дізнався про постанову про накладення адміністративного стягнення на нього по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, щодо скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, яку оскаржив в судовому порядку. Івано-Франківський міський суд рішенням від 05 жовтня 2021 року скасував зазначену постанову та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення його до адміністративної відповідальності.
Крім того, Тисменицький районний суд постановою від 16 червня 2021 року закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП щодо нього у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.
Вказував, що має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди. Підставою для відшкодування вважав встановлення чинними судовими рішеннями незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, внаслідок чого він зазнав душевних страждань. Також зазначав, що встановлені судами факти незаконного затримання його як особи похилого віку, хворої людини працівниками поліції, в присутності багатьох людей, тривале перебування у кайданках, примусове транспортування в автомобілі поліції, необхідність вжиття додаткових зусиль для доведення невинуватості у суді, переконливо підтверджують те, що неправомірними діями поліцейських йому завдано моральної шкоди.
Враховуючи викладене, просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 грн; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 8000 грн.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування рішення суд зазначив, що позивач подав позов, в якому розмістив матеріально-правові вимоги про стягнення грошових коштів з Державної казначейської служби України. Проте Державна казначейська служба України в особі її працівників не заподіяла будь-яких порушень прав позивача. Також позивачем в якості відповідачів вказано і орган поліції, і поліцейського, однак не розміщено будь-яких матеріально-правових вимог до будь-якої з відповідних осіб, не обґрунтовано солідарного чи субсидіарного обов'язку.
Серед іншого, суд також вказав, що в позові відсутній будь-який розрахунок моральної шкоди за кожним видом дій і за відповідною сумою, в яку позивачем оцінено моральну шкоду. Водночас до обов'язків суду не належить замість позивача визначати зміст, вид матеріально-правових вимог до будь-яких осіб повністю чи в частині, солідарно, субсидіарно чи за частковою відповідальністю.
Крім того на думку суду, позивачем неправомірно подано новий позов про розподіл судових витрат в іншій справі, в якій він не виконав свого відповідного обов'язку.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги
ОСОБА_1 на рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково вважав, що він не довів належними та допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди та її розмір.
Зазначає, що підставою для відшкодування шкоди є закриття судами справ про адміністративне правопорушення відносно нього за частиною першою статті 122 КУпАП та статтею 185 КУпАП у зв'язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
На думку апелянта, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення свідчить про незаконні дії посадової особи, яка ініціювала та здійснювала вказане провадження (складала протокол, отримувала пояснення, тощо) та, як наслідок, завдання такими діями моральної шкоди. При цьому відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від того чи застосовувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. Крім того, апелянт вважає, що під час розгляду справи про відшкодування моральної шкоди, завданої посадовою та службовою особою органу державної влади та органами місцевого самоврядування, необхідно виходити із презумпції, а саме, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції, а вже суд, оцінивши докази у справі, врахувавши обставини справи, повинен визначити розмір відшкодування.
Просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задовольнити.
Позиція інших учасників справи
Представник ГУ НП в Івано-Франківській області - Король К. В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вимоги скарги не визнала, вважає, що рішення належно обґрунтоване та правильне.
Інші учасники справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 05 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 20 вересня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2024 року, відкрито апеляційне провадження у справі № 344/9601/22.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду на 09 год 30 хв 12 листопада 2024 року.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2024 року зупинено апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 335/6977/22.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 лютого 2025 року поновлено апеляційне провадження у справі та призначено справу до розгляду.
Заяви (клопотання) учасників справи
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Соботник В. Й. вимоги апеляційної скарги підтримали, просили такі задоволити.
Представник Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області - Король К. В. заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи
Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2021 року, яка набрала законної сили 30 червня 2022 року, у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП щодо ОСОБА_1 .
Згідно із вказаною постановою: «З відділення поліції № 1 (м. Тисмениця) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області надійшов протокол серії ВАБ № 046261 від 16.03.2021 р. про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , де вказано, що останній 16.03.2021 р. о 11 год. 20 хв. по вул. Галицькій в м. Тисмениця Івано-Франківської області вчинив злісну непокору законній вимозі працівників поліції, залишав місце вчинення правопорушення, відмовлявся пред'явити документи для складання постанови, на зауваження не реагував, своїми діями вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків.
ОСОБА_1 в суді не визнав своєї вини в інкримінованому правопорушенні, пояснив, що 16.03.2021 р. по вул. Галицькій в м. Тисмениця Івано-Франківської області правил дорожнього руху не порушував, зупинив свій автомобіль тому, що погано себе почував через високий тиск. Працівники поліції безпричинно, без будь-яких пояснень наділи на нього кайданки та звинуватили у злісній непокорі їхній вимозі…»
Приймаючи рішення про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю події і скалду правопорушення, суд виходив із того, що визначення інспектором факту злісної непокори Левицьким М. В. законній вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків необґрунтовано, відео з бодікамери до матеріалів справи не долучено, іншими належними доказами зазначе не підтверджено (а.с. 8).
Постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 964925 від 16 березня 2021 року, застосовано до ОСОБА_1 адміністративне стягнення - штраф у розмірі 255 грн за скоєння ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП (здійснив зупинку транспортного засобу ближче 10 м від виїзду з прилеглих територій) (а.с. 9).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2021 року, яке згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 19 жовтня 2021 року, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ НП України в Івано-Франківській області та поліцейського СРПП відділення № 1 м. Тисмениця ГУ НП України в Івано-Франківській області Карташова В. С. про визнання протиправною та скасування постанови серії БАБ № 964925 від 16 березня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Скасовано постанову серії БАБ № 964925 від 16 березня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП.
Відмовлено у задоволенні решти вимог позову.
В обґрунтування рішення суд зазначив, що на відеозаписі з нагрудної камери поліцейського відсутня фіксація розташування автомобіля позивача ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території, інші докази на підтвердження зазначених обставин не надано, що свідчить про те, що поліцейський СРПП відділення № 1 м. Тисмениця ГУ НП України в Івано-Франківській області Карташов В. С. належним чином не зафіксував факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, а тому постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності необхідно скасувати (а.с. 6-7).
Згідно із відомостями КНП «Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради» від 16 березня 2021 року, ОСОБА_1 скаржився на те, що його болить голова, він понервувався з працівниками поліції. Хворий вимагав свідчити, що він в кайданках після того, як йому виміряли АТ він відмовився від надання медичної допомоги (а.с. 15).
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду
Ураховуючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд здійснює перегляд рішення суду лише в частині вимог ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди; в іншій частині рішення суду першої інстанції не є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у вигляді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.
За результатом касаційного перегляду справи № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про правильне застосування норм права:
«Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності».
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що у зв'язку з незаконним притягненням до адміністративної відповідальності на його користь підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 50 000,00 грн.
Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 виснував, що останній подав позов, в якому розмістив матеріально-правові вимоги про стягнення грошових коштів з Державної казначейської служби України, проте Державна казначейська служба України в особі її працівників не заподіяла будь-яких порушень прав позивача. У порушення положення частини першої статті 176 ЦК України позивач подав позов до Держави, а не до створеної нею організації. В якості відповідачів вказано і орган поліції, і поліцейського, однак не розміщено будь-яких матеріально-правових вимог до будь-якої з відповідних осіб, не обґрунтовано солідарного чи субсидіарного обов'язку. Також суд вказав, що в позові відсутній будь-який розрахунок моральної шкоди за кожним видом дій і за відповідною сумою, в яку позивачем оцінено моральну шкоду. Водночас до обов'язків суду не належить замість позивача визначати зміст, вид матеріально-правових вимог до будь-яких осіб повністю чи в частині, солідарно, субсидіарно чи за частковою відповідальністю.
Колегія суддів уважає такий висновок суду першої інстанції суперечливим, необґрунтованим та ухваленим у зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин справи.
Відповідно до статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Отже, процесуальним обов'язком суду є належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування.
Суд першої інстанції всупереч зазначеному, прийнявши позовну заяву з викладом оформлених позивачем вимог до розгляду, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи, не надав правової оцінки поданим позивачем доказам, не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин. Зокрема, рішення суду не містить встановлених судом обставин, змісту спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Крім того, суд першої інстанції зробив взаємосуперечливі висновки. Так, в оскаржуваному рішенні суд вказав, що відповідачем у цій справі має бути орган національної поліції, що наділений статусом юридичної особи, в якому виконує службові обов'язки поліцейський, діями якого завдано позивачу шкоду, а в подальшому суд виснував, що в порушення положення частини першої статті 176 ЦК України позивач подав позов до Держави, а не до створеної нею організації. Проте позивач визначив відповідачем державу в особі її уповноважених органів - ГУ НП України в Івано-Франківській області та Державної казначейської служби України. Разом з тим, суд відмовив у позові по суті заявлених вимог, а не за неналежним складом відповідачів.
Також не відповідає дійсності зазначення судом про те, що в якості відповідачів позивачем вказано і орган поліції, і поліцейського, оскільки останній залучений позивачем в якості третьої особи на стороні відповідача, а не відповідачем.
Щодо підстав відмови у позові, суд вказав на невиконання позивачем процесуальних обов'язків передбачених статтями 12, 81 ЦПК України. Однак без визначення встановлених судом обставин у справі, неможливо встановити, які обставини не доведено позивачем та які докази не представлено.
Посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не надано будь-якого розрахунку моральної шкоди не могло бути підставою для відмови у позові, оскільки така обставина не є перешкодою для вирішення такої позовної вимоги по суті. Розрахункова величина у цій категорії справ визначається самим позивачем та відповідно обгрунтовується, водночас суд з урахуванням принципу розумності і справедливості надає оцінку визначеному розміру виходячи зі змісту спричиненої шкоди.
Тому, переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів приходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Встановлено, що постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 16 червня 2021 року провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 185 КУпАП (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця) щодо ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення та рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 жовтня 2021 року скасовано постанову серії БАБ № 964925 від 16 березня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Тобто рішеннями судів встановлено факт безпідставного притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за обома статтями 122 та 185 КУпАП. Встановлена відсутність події і складу правопорушення щодо злісної непокори вимозі поліцейського Левицьким М. В. свідчить про неправомірне застосування поліцейським до нього спеціальних засобів - кайданок.
Згідно зі статтею 43 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров'я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.
Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку.
Вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення.
Поліцейські зобов'язані надавати невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу.
Заборонено застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї до жінок з явними ознаками вагітності, малолітніх осіб, осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості, крім випадків учинення ними збройного чи групового нападу, учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю і здоров'ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.
В спірному випадку, з наявних у справі доказів та безпосередньо відео події з нагрудної камери поліцейських, досліджених апеляційним судом, не встановлено, що працівниками поліції у порядку, визначеному законом було заздалегідь попереджено ОСОБА_1 голосом про застосування спеціальних засобів і було надано достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського. Посилання поліцейських у своїх поясненнях (а.с. 58-60) на те, що попередження голосом були неодноразові, однак правопорушник їх ігнорував, не підтверджено жодним доказом. На відео момент їх безпосереднього застосування відсутній, інших доказів обгрунтованості таких дій в матеріалах справи немає.
Крім того, слід констатувати, що всупереч наведеної норми, поліцейські застосували спеціальні засоби до особи з явними ознаками старості, оскільки на час їх застосування останні уже встановили особу правопорушника та усвідомлювали, що такий похилого віку.
Вказане безумовно підтверджує завдання останньому моральних страждань та необхідність вчинення ним додаткових зусиль для відновлення своїх прав, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині є обґрунтованими.
Разом з тим, враховуючи засади розумності та справедливості, апеляційний суд уважає, що визначений ОСОБА_1 розмір моральної шкоди є завищеним та підлягає зменшенню. Так, на думку апеляційного суду, зважаючи на характер спричиненої шкоди, тривалість застосованих заходів, обставини, за яких вони були застосовані та вимушені незручності для позивача, які виникли внаслідок неправомірних дій працівників поліції, наявні правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 5000 грн, який є відповідною та достатньою грошовою компенсацією за завдану позивачу моральну шкоду. При цьому зазначення позивачем у позовній заяві про стягнення моральної шкоди з Державної казначейської служби України не може слугувати самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог та не свідчить про вихід суду за межі позовних вимог, оскільки у даній категорії справ відшкодування здійснюється з Державного бюджету України.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне апеляційну скаргу задоволити частково, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити частково, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої посадовою особою органу державної влади задоволити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди .
В решті вимог позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 02 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Л. В. Василишин
Судді: І. В. Бойчук
О. В. Пнівчук