СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 2/759/1413/25
ун. № 759/24473/24
02 квітня 2025 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Ключника А.С., за участю секретаря судового засідання Валинкевич В.А., представника позивача - адвоката Лозинської О.Л., розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання третьої особи ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
У провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка розглядається за правилами загального позовного провадження.
03.03.2025 року та 02.04.2025 року до суду надійшло клопотання третьої особи ОСОБА_1 , в якому останній просить суд зупинити провадження по справі до припинення перебування його на військовій службі у складі Збройних Сил України, на підтвердження чого долучив довідку № 2927 від 05.03.2025; від 05.03.2025 року №2995 про перебування на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 з 22.04.2024 по теперішній час та прийняття участі у заходах для забезпечення оборони України.
У підготовчому засіданні 02.04.2025 року представник позивача - адвокат Лозинська О.Л. заперечувала щодо зупинення провадження у справі посилаючись на те, що третя особа не позбавлена права брати участь у справі через свого представника.
Відповідач у підготовче засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подане клопотання, дійшов наступного висновку.
Відповідно до п. 10) ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 NN 8-рп/2002).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ у справі «Красношапка проти України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Зупинення провадження по справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об'єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».
У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».
Так, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року було введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який Указами Президента України було неодноразово продовжено та який діє по даний час.
Згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Відповідно до п.п. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про Збройні сили України», Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 3 цього Закону визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Початок, призупинення і закінчення проходження військової служби визначено статтею 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Пунктом 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України передбачено обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
При цьому, вказана вище норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України може бути застосована судами при вирішенні питання про зупинення провадження у справі лише у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21).
Отже, для зупинення судом провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України в матеріалах цивільної справи мають бути докази перебування сторони, у складі Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, а також того, що такі підрозділи переведені на воєнний стан, зокрема, беруть участь у виконанні бойових завдань.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду про зупинення провадження від 14.12.2022 по справі 757/5240/16-ц, від 29.08.2022 по справі 461/5209/19, від 29 серпня 2022 року в справі №461/5209/19 та у вказаних справах Верховний Суд зупиняв провадження, оскільки сторонами були надані докази перебування у складі Збройних сил України у військовій частині, яка переведена на воєнний стан.
З матеріалів справи вбачається, що, звертаючись до суду з клопотанням про зупинення провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, третя особа - ОСОБА_1 на підтвердження наявності обставин для зупинення провадження у справі надав копію довідки № 2927 від 05.03.2025; від 05.03.2025 року №2995 про перебування на військовій службі в в/ч НОМЕР_1 з 22.04.2024 по теперішній час та прийняття участі у заходах для забезпечення оборони України.
Однак, ОСОБА_1 не надано доказів того, що він перебуває у складі Збройних сил України у військовій частині, яка виконує бойові завдання у зоні бойових дій та бере безпосередню участь у бойових діях або у здійсненні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф, перебуваючи безпосередньо на лінії бойового зіткнення з противником, що унеможливлює його участь в судовому засіданні, а копії долучених документів не підтверджують зазначені обставини та їх недостатньо для зупинення провадження у справі, з підстав п. 2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.
Біль того, процесуальний закон передбачає обов'язок суду зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору - це такі учасники процесу, які вступають в уже розпочатий процес шляхом пред'явлення позову для захисту самостійних прав на предмет спору, якщо рішення по справі може вплинути на їх права.
Разом з тим, ОСОБА_1 не є третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у зв'язку з чим, суд не вбачає підстав для задоволення його клопотання про зупинення провадження у справі.
Крім цього, суд вважає за можливе роз'яснити ОСОБА_1 вимоги ст. 58 ЦПК України, відповідно до якої сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
На підставі викладеного та керуючись ст. 189, 197, 198, 200, 251, 259-261, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Ключник А.С.