31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 160/12724/19
касаційне провадження № К/9901/33789/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - Управління) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 (суддя Луніна О.С.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 (головуючий суддя - Щербак А.А., судді - Баранник Н.П., Малиш Н.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коксохімтепломонтаж» (далі - Товариство) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У грудні 2019 року Товариство звернулось до суду із позовом до Управління, у якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019 № 0001121402 та № 0001131402.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків акта документальної планової виїзної перевірки №47843/04-36-14-02/01414583 від 23.08.2019 в частині порушення Товариством норм підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України про невизначення та невідображення фінансового доходу від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості у загальному розмірі 10616367,00 грн., в тому числі: за 2 квартал 2018 року у сумі 7670573,00 грн. та за 1 квартал 2019 року у сумі 2945794,00 грн та не здійснення позивачем амортизації дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на загальну суму 4218815,00 грн, у тому числі: за 2 квартал 2018 року у розмірі 767057,00 грн., за 3 квартал 2018 року у розмірі 1150586,00 грн., за 4 квартал 2018 року у розмірі 1150586,00 грн. та за 1 квартал 2019 у розмірі 1150586,00 грн. Позивач вважає, що контролюючий орган неправильно кваліфікував виписані позивачем на користь ТОВ «ДМЗ Комінмет», ПП «Енергія» та ТОВ «Юнітед Трейд» векселі як довгострокові, оскільки останні за своєю сутністю є короткостроковими та безпроцентними, що, у свою чергу, виключає підстави для дисконтування заборгованості за такими векселями. За наведених обставин позивач вважає податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019 №0001121402 та №0001131402 протиправними і такими, що підлягають скасуванню.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 27.03.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020, позов задовольнив: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19.09.2019 № 0001121402 та № 0001131402.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: зобов'язання, які виникли за простими векселями позивача, виписаними на погашення заборгованості по оплаті товару за договорами купівлі-продажу цінних паперів, за своєю суттю відносяться до поточних зобов'язань. Такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються не за теперішньою вартістю, а за сумою погашення; фінансовим інструментом позивача в межах спірних відносин є фінансові зобов'язання, а відтак нормативні акти, які регулюють методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові активи не підлягають застосуванню в межах спірних правовідносин; обставина, що зобов'язання за векселями позивача відображалися на бухгалтерському рахунку для довгострокових виданих векселів, не змінює суті самого процесу погашення векселями боргу.
Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 11.01.2021 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин пункт 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20, в якому зазначено, що поточні зобов'язання - це зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу. Тобто, зобов'язання, строк виконання яких настає протягом 12 календарних місяців, а короткостроковими. В свою чергу, довгострокові зобов'язання - це всі зобов'язання, які не є поточними. Разом з цим, Товариство у порушення вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості в загальному розмірі 10616367,00 грн. та не здійснило амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на загальну суму 4218815,00 грн. (в одиницях податкової звітності у відповідні періоди).
У відзиві на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.03.2025 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження з 26.03.2025.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди встановили, що Управлінням була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, іншого законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, результати якої оформлені актом від 23.08.2019 №47843/04-36-14-02/01414583, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.2 статті 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 286027,00 грн. (у тому числі по періодах: за 4 квартал 2018 року - у сумі 37833,00 грн., за 1 квартал 2019 року - у сумі 248194,00 грн.) та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 1 квартал 2019 року на суму 4808511,00 грн.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що перевіркою повноти визначення задекларованих Товариством показників у рядку 01 декларацій «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» за період з 01.01.2016 по 31.03.2019 встановлено їх заниження на загальну суму 10616367,00 грн. (у тому числі: за 2 квартал 2018 року - 7670573,00 грн., за 1 квартал 2019 року - 2945794,00 грн.
В ході перевірки встановлено, що станом на 31.03.2019 у Товариства по бухгалтерському рахунку 621 «Короткострокові векселі видані» рахуються векселі, строк погашення яких більше року, а саме:
- простий вексель серії АА №1716840, дата векселя - 13.04.2018, номінальна вартість 16545970,00 грн, дата погашення - за пред'явленням, але не раніше 31.12.2019, переданий ТОВ «ДМЗ Комінмет» в рахунок заборгованості за придбані цінні папери;
- простий вексель серії АА №2616572, дата векселя - 17.04.2018, номінальна вартість 11917700,00 грн, дата погашення - за пред'явленням, але не раніше 31.12.2019, переданий ПП «Енергія» в рахунок заборгованості за придбані цінні папери;
- простий вексель серії АА №2616574, дата векселя - 05.03.2019, номінальна вартість 3000000,00 грн., дата погашення - за пред'явленням, але не раніше 31.12.2021, переданий ТОВ «Юнітед Трейд» в рахунок заборгованості за придбані цінні папери;
- простий вексель серії АА №2616575, дата векселя - 05.03.2019, номінальна вартість 3000000,00 грн., дата погашення - за пред'явленням, але не раніше 31.12.2020, переданий ТОВ «Юнітед Трейд» в рахунок заборгованості за придбані цінні папери;
- простий вексель серії АА №2616578, дата векселя - 05.03.2019, номінальна вартість 3286688,00 грн, дата погашення - за пред'явленням, але не раніше 31.12.2020, переданий ТОВ «Юнітед Трейд» в рахунок заборгованості за придбані цінні папери.
Також, у акті перевірки зазначено, що на дату виникнення кредиторської заборгованості боржник має визначити теперішню (справедливу) вартість свого зобов'язання. Сума дисконту (різниця між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання) повинна бути включена до доходу в момент отримання позики і до витрат - в процесі амортизації такого дисконту протягом строку користування позикою.
Сума амортизації дисконту або премії нараховується одночасно з нарахуванням відсотка (доходу від фінансових інвестицій), що підлягає отриманню, та відображається у складі інших фінансових доходів або інших фінансових витрат з одночасним збільшенням або зменшенням балансової вартості фінансових інвестицій, відповідно.
Операція дисконтування зводиться до формули: PV = FV/(1+i)n, де: FV - майбутня вартість, PV - теперішня вартість, i - ставка дисконтування (середня річна облікова ставка рефінансування НБУ), n - строк (число періодів).
Таким чином, на переконання контролюючого органу, Товариство не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості в момент виникнення заборгованості у загальному розмірі 10616367,00 грн. (в тому числі: за 2 квартал 2018 року у сумі 7670573,00 грн., за 1 квартал 2019 року у сумі 2945794,00 грн.) та не здійснило амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу на загальну суму 4218815,00 грн. (в тому числі: за 2 квартал 2018 року у розмірі 767057,00 грн., за 3 квартал 2018 року у розмірі 1150586,00 грн., за 4 квартал 2018 року у розмірі 1150586,00 грн., за 1 квартал 2019 року у розмірі 1150586,00 грн.).
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 19.09.2019 №0001131402 про завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2018 рік на 4392158 грн, за 1 квартал 2019 року на 4808511 грн, на 286027,00 грн податку на прибуток і 71506,75 грн штрафних санкцій.
На підставі висновків вказаного акту перевірки Управління 19.09.2019 прийняло податкові повідомлення-рішення:
№0001121402, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 286027,00 грн. - за податковими зобов'язаннями та на 71506,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
№0001131402, яким Товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток: на 4392158,00 грн. - за 2018 рік, на 4808511,00 грн. - за 1 квартал 2019 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду виходить із наступного.
Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Фактичною підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень слугувало те, що Управління кваліфікувало кредиторську заборгованість за векселями в бухгалтерському обліку Товариства як довгострокові зобов'язання (тобто, зобов'язання зі строком погашення більше року) та здійснило дисконтування суми зазначеної заборгованості шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання із застосуванням П(С)БО 13 «Фінансові інструменти», П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» і П(С)БО 28 «Зменшення корисності активів».
Пунктом 2 частини п'ятої статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що боргові цінні папери - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться, зокрема, векселі.
Відповідно до статті 14 цього Закону вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.
Обов'язкові реквізити простого векселя визначені в статті 75 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, затвердженого Женевською конвенцією 1930 року (Конвенція підписана 07.06.1930 і набрала чинності для України 06.01.2000) (далі - Уніфікований закон). Так, простий вексель містить: (1) назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; (2) безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; (3) зазначення строку платежу; (4) зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; (5) найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; (6) зазначення дати і місця складання простого векселя; (7) підпис особи, яка видає документ (векселедавець).
Згідно зі статтею 76 Уніфікованого закону документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.
Відповідно до статті 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74). До простого векселя також застосовуються такі положення: положення, які стосуються переказного векселя, який підлягає оплаті за адресою третьої особи або у місцевості, іншій, ніж місце проживання трасата (статті 4 і 27); застереження про відсотки (стаття 5); розбіжності щодо суми, яка підлягає оплаті (стаття 6); наслідки підпису відповідно до умов, зазначених у статті 7; наслідки підпису особи, яка діє без повноважень або з перевищенням своїх повноважень (стаття 8); і положення, які стосуються бланкового переказного векселя (стаття 10).
Статтею 33 Уніфікованого закону (з урахуванням вимог статті 77 цього закону стосовно простих векселів) встановлено строки платежу за переказним та простим векселем, а саме: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.
Простий вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. При цьому, він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання (стаття 34 Уніфікованого закону).
Частинами першою - третьою статті 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги, за виключенням фінансових банківських векселів, векселів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та фінансових казначейських векселів. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. При цьому, у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем (частини друга, третя статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні").
За змістом наведених норм операції щодо видачі та погашення векселя є способом проведення не грошового розрахунку за отримані товари (роботи, послуги).
У свою чергу, вексель за своєю сутністю є письмовим борговим зобов'язанням у вигляді цінного паперу, складеного за встановленою формою, що посвідчує відносини позики і передбачає зобов'язання особи, яка його видала (векселедавця), сплатити у визначений строк зазначену в ньому суму коштів особі, якій він виданий (векселедержателю).
Обов'язковою умовою проведення розрахунків із застосуванням векселів є наявність договору, який укладений у письмовій формі і який передбачає такий порядок розрахунку. У випадку видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Простий вексель виписується позичальником (векселедавцем) і містить нічим не зумовлене зобов'язання сплатити борг векселедержателю. В цьому зобов'язанні векселедавець та платник співпадають.
Відповідно до пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - П(С)БО 11) зобов'язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов'язання; доходи майбутніх періодів.
Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду (пункт 5 П(С)БО 11).
Згідно з абзацами першим та восьмим пункту 4 П(С)БО 11 довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
Пунктом 7 П(С)БО 11 передбачено, що до довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; довгострокові забезпечення.
Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов'язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов'язання на довгострокове (пункт 8 П(С)БО 11).
Відповідно до пунктів 11, 12 П(С)БО 11 поточні зобов'язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов'язання. Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення.
За визначенням в абзаці дев'ятому пункту 4 цього ж П(С)БО сума погашення - не дисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Згідно з пунктом 10 П(С)БО 11 довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.
Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства ( абзац десятий пункту 4 П(С)БО 11).
Наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2019 №379 (який набрав чинності 29.10.2019) затверджено зміни, зокрема, до П(С)БО 11, відповідно до яких довгострокові зобов'язання відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання (пункт 9 П(С)Б) 11 в редакції наказу від 16.09.2019 №379).
Порівняння вищенаведених норм П(С)БО 11 щодо відображення довгострокових зобов'язань в балансі дає підстави для висновку, що до 29.10.2019 дисконтуванню (як способу визначення теперішньої вартості з метою відображення в балансі) підлягала сума довгострокових зобов'язань, на які нараховуються відсотки, а з 29.10.2019 - незалежно від нарахування відсотків.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин оцінка зобов'язань за теперішньою вартістю (дисконтованою сумою майбутніх платежів) вимагалась лише за наявності наступних умов: зобов'язання повинні бути довгостроковими та на них мають нараховуватись відсотки.
Відповідно до пунктів 5, 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фінансові інструменти в бухгалтерському обліку поділяються на фінансові активи, фінансові зобов'язання, інструменти власного капіталу і похідні фінансові інструменти. Фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
Пунктом 11 цього ж П(С)БО передбачено, що безумовні права вимоги і зобов'язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов'язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов'язання сплатити грошові кошти.
Отже, виданий вексель - це фінансове зобов'язання як різновид фінансового інструмента.
Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо) (пункт 29 П(С)БО 13).
Відповідно до пункту 31 П(С)БО 13 на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами (похідні фінансові інструменти включають ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти - пункт 9 зазначеного П(С)БО).
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Судом першої інстанції було встановлено, що різниця між собівартістю (номінальною вартістю) векселів позивача та договірною вартістю погашення його зобов'язання за договорами купівлі-продажу цінних паперів відсутня, відтак у позивача не виникало дисконту або премії за зобов'язанням.
Суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що зобов'язання, які виникли за простими та безвідсотковими векселями позивача відносяться до поточних зобов'язань, які в бухгалтерському обліку платника відображаються не за теперішньою вартістю, а за сумою погашення. При цьому та обставина, що зобов'язання за векселями відображались позивачем помилково на бухгалтерському рахунку для довгострокових векселів, не змінює суті самих векселів та зобов'язань, що за ними виникли.
Доводи скаржника, що кредиторська заборгованість за векселями повинна кваліфікуватись як довгострокові зобов'язання, відхиляються як необгрунтовані, оскільки відповідно до статті 34 Уніфікованого закону векселі повинні бути пред'явлені до платежу протягом одного року від дати складення. Та обставина, що векселі не були пред'явлені до платежу, не зробила фінансові зобов'язання за векселями довгостроковими, а вплинула на характер заборгованості Товариства за векселями, яка внаслідок цього стала простроченою. Підтвердженням такого висновку слугує, зокрема, те, що контролюючий орган в акті перевірки застосував формулу дисконтування PV = FV/(1+i)n, де n - строк (число періодів). Кількість періодів повинна враховуватись в обліку як довгострокова заборгованість, а показник n (строк) - на дату балансу та визначається умовами цивільно-правового договору щодо терміну погашення заборгованості (виконання фінансового зобов'язання).
Аналогічний правовий висновок був викладений Верховним Судом у постанові від 03.05.2022 у справі № 640/10170/19.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 та постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева І.А. Гончарова В.В. Хохуляк