31 березня 2025 року
м. Київ
справа №640/23235/19
адміністративне провадження №К/990/10807/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позов до Генеральної прокуратури України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2019 року № 1169ц про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 жовтня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в органі прокуратури з 23 жовтня 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2019 року по дату винесення судового рішення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2019 року № 1169 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 жовтня 2019 року.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в органі прокуратури з 23 жовтня 2019 року.
Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23 жовтня 2019 року по 18 квітня 2024 року у розмірі 2 562 035, 50 грн.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та в частині стягнення з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року змінено, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини у такій редакції:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України в органі прокуратури з 24 жовтня 2019 року.
Стягнуто з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2019 року по 18 квітня 2024 року у розмірі 2 562 035,50 грн.».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року залишено без змін.
13 березня 2025 року Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Предметом спору у цій справі є правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23 жовтня 2019 року.
Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
В касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права (пунктів 7, 9, 10, пунктів 1 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-ІХ, пункту 5 частиною першою статті 15, пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», абзацу 2 пункту 2 розділу І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 640/25387/19, від 30 серпня 2022 року у справі № 640/1514/20, від 27 жовтня 2022 року у справі № 640/3612/20, від 31 січня 2023 року у справах № 160/7620/20, № 640/23690/19, від 11 квітня 2024 року у справі № 640/22750/19, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Перевіривши викладені доводи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18). Відповідач також про це пише в касаційній скарзі, що свідчить про обізнаність відповідача до умов відступлення від висновку Верховного Суду.
Отже, скаржник в касаційній скарзі має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує 1) видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи, 2) або ж скаржник має викласти доводи щодо повної відмови від висновку Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого.
Проте в касаційній скарзі скаржник за стилем викладення доводів мотивує відступлення від висновків Верховного Суду, які викладені у справах № 640/22657/19, № 640/25387/19, № 640/1514/20, № 640/3612/20, № 160/7620/20, № 640/23690/19, № 640/22750/19, повною заміною цього висновку, тобто скаржник пропонує його скасування та формування нового висновку, що враховуючи вищевказані критерії для відступлення від висновку, не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, позаяк сама по собі незгода з висновками Верховного Суду не свідчить безумовно про наявність підстави для відкриття касаційного провадження.
Отже, з огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Серед іншого, у касаційній скарзі, скаржник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Проте, Суд зазначає, що посилання на підпункти пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов'язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання:
- уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов ,
Судді Верховного Суду