31 березня 2025 року
м. Київ
справа №380/22524/24
адміністративне провадження № К/990/10318/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача: Желтобрюх І.Л., суддів: Білоуса О.В., Дашутіна І.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати у повному обсязі рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23.10.2024 № 32048/6/13-01-24-11 про виключення з реєстру платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області поновити з 01.10.2024 реєстрацію у якості платника єдиного податку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
В подальшому позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 просив суд зупинити дію рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 32048/6/13-01-24-11 від 23.10.2024 про виключення з реєстру платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , на період до набрання законної сили рішенням у відповідній справі.
В обґрунтування заяви заявник посилався на те, що винесення відповідачем оскаржуваного рішення минулою датою (заднім числом), автоматично ставить позивача в ситуацію податкової невизначеності, адже спрощена та загальна системи оподаткування є принципово відмінними по розміру податкових відрахувань. До прикладу загальна система оподаткування передбачає сплату податку на доходи фізичних осіб (ПДФО 18%) та податку на додану вартість (ПДВ 20%), а це в будь якому випадку додає значну суму до вартості послуг, в той час як спрощена система оподаткування передбачає сплату лише єдиного податку у розмірі 5% (для ФОП 3 групи). Вказує, що якщо позивач буде змушений надавати послуги своїм абонентам за збільшеною ціною, то це призведе до того, що його абоненти будуть шукати більш дешеві варіанти на ринку Інтернет послуг, що обумовить втрату клієнтської бази та однозначно негативним чином відобразиться на його матеріальному становищі та діловій репутації. Наголошує на тому, що позивач має укладено 1208 договорів з абонентами, на підтвердження чого долучає відповідні докази. Стверджує, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскарженого рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності.
Тобто, як вказував позивач, прийняття рішення про виключення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5% має наслідком зміни системи оподаткування позивача, формату розрахункового документа, наявна очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача, у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій, до ухвалення рішення суду у даній справі.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року, заяву про забезпечення позову задоволено шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 32048/6/13-01-24-11 від 23.10.2024 про виключення з реєстру платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі №380/22524/24.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що в даному випадку дійсно існує реальна загроза завдання шкоди правам, свободам та інтересам позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі, та того, що захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
11 березня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі №380/22524/24, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права просить скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, податковий орган вказав на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи не врахували позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 280/4194/24, предметом розгляду в якій була заява щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження.
Податковий орган наголосив, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку фактично вирішує спір по суті, що суперечить меті застосування частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначає, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат тощо. При цьому звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач не навів достатніх доказів в обґрунтування існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також неможливості їх захисту без вжиття заходів забезпечення позову.
Відповідач акцентував увагу на необґрунтованості заяви позивача про забезпечення позову, оскільки позивач не навів будь-яких прийнятних та переконливих обґрунтувань того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Ознайомившись з доводами касаційної скарги податкового органу, Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач анулював реєстрацію позивача як платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5%.
Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.
Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
За змістом пункту 3 пункту 299.10 статті 299 Податкового кодексу України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми (абзац 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених Податкового кодексу України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2025 року у справі №280/8758/24.
Застосувавши вказане вище нормативно-правове регулювання, суди попередніх інстанцій вказали на існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки в даному випадку дійсно існує реальна загроза завдання шкоди правам, свободам та інтересам позивача внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у даній справі, та того, що захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суди попередніх інстанцій також вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Доводи касаційної скарги податкового органу не спростовують зазначених висновків судів попередніх інстанцій. Посилання на ряд постанов Верховного Суду, Суд вважає недоцільним з огляду на те, що заявник касаційної скарги не врахував відмінність фактичних обставин у цих справах, що не дає можливість ототожнювати висновки судів, які здійсненні за результатом оцінки обставин справи.
Висновки Верховного Суду щодо відсутності передбачених підстав для забезпечення позову, на які зробив відповідач посилання в касаційній скарзі, фактично стосуються відмінних в порівнянні з цією справою обставин та ґрунтуються на іншому правовому регулюванні спірних правовідносин. Варто зауважити, що у кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справі, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм.
Відповідно до частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Таким чином, враховуючи, що правильне застосування норм права судами попередніх інстанцій є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та враховуючи необґрунтованість касаційної скарги у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Керуючись статтями 243, 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2025 року у справі № 380/22524/24.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: І.Л. Желтобрюх
Судді О.В. Білоус
І.В. Дашутін