19 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 465/9137/24 пров. № А/857/2555/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Ільчишин Н. В.,
Шевчук С. М.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року (прийняте в м. Львові суддею Рудаковим Д. І.; дата складення повного судового рішення не вказана) в адміністративній справі № 465/9137/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,
18 листопада 2024 року ОСОБА_1 через свого представника Торопчина О. Д. звернувся до Франківського районного суду м. Львова із вказаним позовом та просив:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3479465 від 15 листопада 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);
- провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП закрити.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що не заперечує той факт, що в день і час, зазначені в постанові перебував на Двірцевій площі, 1 у м. Львові, керував автомобілем, право користування якого зазначено у його декларації, як поліцейського, де безоплатно підвозив візуально знайому особу інклюзивними потребами на поїзд. Зупинка транспортного засобу була нетривалою та, з урахуванням особи пасажира, вимушеною. Факт правопорушення не підтверджений належними доказами. А відтак вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив Департамент патрульної поліції, який вважає, що рішення суду першої інстанції є безпідставним та необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні усіх обставин справи. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги, з покликаннями на фактичні обставини справи та норми законодавства, обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованою, винесена на підставі та порядку, передбаченому законодавством, а окремі недоліки оформлення оскаржуваної постанови не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови і, як наслідок, про її скасування, якщо позивачем вчинено порушення Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді справ перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Також інспектором поліції була дотримана процедура та порядок складання адміністративних матеріалів. Постанова у справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованою, винесена на підставі та в порядку, передбаченому законодавством. Також вважає, що вину позивача у вчиненні правопорушення підтверджено належними доказами.
Позивач подав відзив з доповненнями на вказану апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної інстанції є безпідставними та висновків суду першої інстанції не спростовують. А тому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Покликається на недоліки постанови в частині зазначення посади заступника командира роти ОСОБА_3 , при тому, що така опція на планшеті поліцейського була присутня. Вказав, що було порушено процедуру розгляду справи, позаяк на час розгляду справи були відсутні жодні докази вини позивача; такі були долучені лише через три місяці з дня винесення постанови уже під час розгляду справи в суді.
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не здійснювалося.
Також за приписами частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом, постановою про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії №3479465 від 15 листопада 2024 року, винесеною старшим лейтенантом поліції Реваковичем М. О., 2 взвод 1 рота 4 батальйон Управління патрульної поліції у Львівській області ДПП, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, з накладенням на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
За змістом постанови ОСОБА_1 в 02:18:10 15.11.2024 на площі Двірцевій, 1 у місті Львові, керуючи автомобілем марки Audi 4, номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знака 3.35 «Стоянку заборонено»; здійснив стоянку в зоні дії знака, чим порушив пункт 8.4.в ПДР - Порушення вимог заборонних знаків.
Вважаючи зазначену постанову неправомірною, ОСОБА_1 оскаржив її до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що вина позивача у вчинені правопорушення не підтверджена належними доказами, у зв'язку з чим постанову в справі про адміністративне правопорушення необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом пунктів 8, 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань:
регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів;
у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до частини першої статті 40 вказаного Закону поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Також відповідно до приписів частин першої, другої статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128 - 129...).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух».
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до цього Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р. (далі - ПДР).
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (статті 41, 53 цього Закону).
Також частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасників дорожнього руху зобов'язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом пункту 1.1 ПДР ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пунктом 1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
А згідно з пунктом 8.4 в ПДР заборонні знаки запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.
Згідно з пунктом 3.35 «Стоянку заборонено» забороняється стоянка усіх транспортних засобів.
Частиною першою статті 122 КУпАП передбачена відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За приписами статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також, відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як видно із доданого відповідачем до відзиву відеозапису із нагрудної камери працівника поліції, такий повідомив водія про вчинене правопорушення та склав постанову, якою притягнув останнього до адміністративної відповідальності за порушення вимог дорожнього знака 3.35 «Стоянку заборонено»; при цьому водію були роз'яснені права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Проте, підтвердження факту стоянки, вчиненого позивачем, як припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу (пункт 1.10 ПДР), як і наявність дорожнього знака 3.35 «Стоянку заборонено» у вказаному місці вказаним відеозаписом не зафіксовано.
Тобто, на час складення постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у працівників поліції не було жодних доказів вчиненого позивачем порушення.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
З цього питання Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2018 р. в справі № 338/1/17 висловив правову позицію про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП мав би надати, зокрема відеозапис події, фотокартки.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23 жовтня 2019 року в справі № 357/10134/17, від 17 липня 2019 року в справі № 295/3099/17 та від 15 листопада 2018 року в справі № 524/5536/17.
Також у постанові від 08 липня 2020 року в справі № 463/1352/16-а Верховний Суд виснував, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення є недоведеним.
Лише під час розгляду справи представник відповідача надав запит до управління безпеки департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про надання відеозаписів із камер зовнішнього відеоспостереження, а саме - із камери «Площа Двірцева, 1 за 15:11:2024 в період часу з 02:05 по 02:35.
Отриманий відеозапис із камери «Площа Двірцева» був долучений представником відповідача до матеріалів справи.
Оцінюючи вказаний відеозапис, колегія суддів зауважує, що вказаний відеозапис не був підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та був отриманий поза межами процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення; також про вказаний відеозапис не було вказано у графі 7 постанови «До постанови додаються»; на вказаному відеозаписі не видно розташування дорожнього знака «Стоянку заборонено», як і не видно номерного знака автомобіля, який зафіксовано на відеозаписі; також не видно, що до вказаного автомобіля підходять працівники поліції.
При цьому колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що вина позивача у вчинені правопорушення не підтверджена належними доказами, у зв'язку з чим постанову в справі про адміністративне правопорушення необхідно скасувати, а провадження у справі закрити.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Також, відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Доводи апеляційної скарги загалом спростовані вищевказаними аргументами; решта доводів апеляційної скарги в частині, що стосується правомірності оскаржуваної постанови в справі про адміністративне правопорушення, на законність рішення суду першої інстанції не впливають та висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак не потребують додаткового аналізу.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2024 року в адміністративній справі № 465/9137/24 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді Н. В. Ільчишин
С. М. Шевчук
Повне судове рішення складено 31.03.25