31 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25473/24 пров. № А/857/2728/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М.
суддів: Затолочного В.С., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 380/25473/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Мартинюк В.Я.,
час винесення ухвали не зазначено,
місце винесення ухвали м. Львів,
дата складання повного тексту ухвали не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся в суд з позовом до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач), в якому просив зобов'язати зняти арешт з майна боржника, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження 31586600, виданою 07.03.2012 Залізничним відділом ДВС Львівського МУЮ (реєстраційний номер обтяження 12276012, дата реєстрації - 15.03.2012).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу встановлено строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого, долучення документу про сплату судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп.
31.12.2024 року від представника позивача надійшла заява, в якій він зазначає, що із моменту фактичного затримання 25 серпня 2010 року, позивач перебував у місцях позбавлення волі, а тому жодних документів, в тому числі постанов від органів державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження або накладення штрафу не отримував. Позивачу не було відомо про накладення арешту органами державної виконавчої служби на його майно в тому числі нерухоме. 10.12.2024 року позивач уклав договір про надання правничої допомоги № 31/24 із адвокатом Цебак І.С. Цього самого дня, адвокат подав адвокатський запит до Залізничного ВДВС ЗМУ МЮ. Лише 17.12.2024 року, після отримання відповіді від Залізничного ВДВС ЗМУ МЮ позивач через свого представника довідався, що на виконання виконавчого листа № 1-69/2011, виданого 27.02.2012р. Залізничним районним судом м. Львова про конфіскацію всього майна ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави, було відкрито виконавче провадження № 31586600 з примусового виконання. Тому, саме від 17.12.2024 року слід розпочинати рахувати строк для подання позовної заяви про зобов'язання відповідача зняти арешт із нерухомого майна. У додатках до позовної заяви у пункті 6 вказано - докази оплати судового збору; до позовної заяви долучено скановану копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 18 грудня 2024 року, платник ОСОБА_1 (позивач), сума - 969,00 гривень, призначення платежу - судовий збір за позовом ОСОБА_1 , Львівський окружний адміністративний суд, отримувач - ГУК Львів Залізничний район.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Залізничного відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій повернуто позивачу.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, представник позивача оскаржив її в апеляційному порядку. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року у справі № 380/25473/24 щодо повернення позовної заяви є такою, що прийнята без з'ясування судом усіх обставин, що мають значення для справи і підлягає скасуванню.
Зазначає, що із моменту фактичного затримання 25 серпня 2010 року, позивач перебував у місцях позбавлення волі, а тому жодних документів, в тому числі постанов від органів державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження або накладення штрафу не отримував. Позивачу не було відомо про накладення арешту органами державної виконавчої служби на його майно в тому числі нерухоме.
Відтак, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви від 06 січня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, суд вважав за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень частини другої статті 312 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Із матеріалів справи слідує, що позивач просить зобов'язати відповідача зняти арешт з майна боржника, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження 31586600, виданою 07.03.2012 року.
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву зазначив, що із даним позовом представник позивача звернувся 20.12.2024 року, тобто, з пропуском десятиденного строку звернення до суду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не наведено об'єктивних обставин, які б не дозволяли йому звернутися до суду у визначений законодавством строк, а твердження, на які представник позивача посилається у своїй заяві , не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку у цій частині.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та вимоги апеляційної скарги зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Положеннями частини першої статті 287 КАС визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми слідує, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду з позовом) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Із матеріалів справи слідує, що позивач звернувся у Львівський окружний адміністративний суд із позовною вимогою про зобов'язання зняти арешт з майна боржника, накладений постановою про відкриття виконавчого провадження 31586600, виданою 07.03.2012 Залізничним відділом ДВС Львівського МУЮ (реєстраційний номер обтяження 12276012, дата реєстрації - 15.03.2012).
Для визначення юрисдикції цього спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Оскільки в даній справі оскаржується порушення цивільного права позивача щодо володіння майном, а не неправомірні дії державного виконавця, можна дійти висновку, що
даний спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Проте, судом першої інстанції не досліджено питання підсудності даного спору, а повернуто позовну заяву в порядку ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку із відсутністю підстав для поновлення строку звернення до суду, а також тому, що позивачем не було виконано інших вимог ухвали суду від 25.12.2024 року.
Відповідно до статті 320 КАС підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до цього ж суду для продовження її розгляду із врахуванням висновків суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 380/25473/24 скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді В. С. Затолочний
Т. В. Онишкевич