31 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/5147/24 пров. № А/857/24806/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Затолочного В.С., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 300/5147/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя у І інстанції Могила А.Б.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце винесення рішення м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення не зазначено,-
ОСОБА_1 (далі також позивач) (в інтересах якого діє адвокат Стариченко Микола Петрович), звернувся в Івано-Франківський окружний адміністративний суд із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди.
На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 . Вказав, що 16.12.2022 позивач отримав поранення та надалі проходив лікування у закладах охорони здоров'я. При цьому, згідно з довідкою ВЛК від 01.11.2023 поранення пов'язане із захистом Батьківщини, а позивача визнано обмежено придатним до військової служби. Звернув увагу, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2023 №2313 ОСОБА_1 перебував у розпорядженні командира понад два місяці з 05.07.2023. Представник позивача зазначив, що згідно з абзацом 7 пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень. Проте, відповідач не здійснив нарахування та виплату позивачу вказаної додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168 за період з 05.07.2023 по 01.11.2023. Таким чином, відповідачем протиправно не виплачено позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ №168, а тому слід зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу вказаної додаткової винагороди за період з 05.07.2023 по 01.11.2023.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 у період з 05.07.2023 по 01.11.2023 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) додаткову винагороду у розмірі 20100 грн. щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 05.07.2023 по 01.11.2023.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати.
В обґрунтування апеляційних вимог, покликається на те, що додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ №168, у розмірі 20100 грн. отримують військовослужбовці які, перебувають в розпорядженні понад два місяці (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) та які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6- 12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів. Однак, позивачем у період з 05.07.2023 по 01.11.2023 вищенаведені умови не дотримані, оскільки право на отримання винагороди в розмірі 20100 грн. набув тільки з 01.11.2023, тобто з моменту визнання його обмежено придатним до військової служби.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року та постановити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Вказує що відповідач безпідставно, виходячи за межі своїх повноважень, незаконно не виплатив йому додаткову винагороду за час перебування у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 з 05.07.2023 по 01.11.2023. Тому, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з урахуванням фактичних обставин справи та є повністю обґрунтованим.
Просить апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.09.2024 у справі № 300/5147/24 залишити без змін.
Крім цього, просить стягнути з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №333 від 27.11.2022 ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця - помічника гранатометника 2 аеромобільно-десантного відділення 2 аеромобільно-десантного взводу 1 аеромобільно-десантної роти (а.с.45).
Як вбачається з довідки військової частини НОМЕР_1 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 16.02.2023 за №836/3221, солдат ОСОБА_1 16.12.2022 близько 17:00 год. при виконанні бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, знаходячись в районі бойових дій поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області отримав поранення, а саме: мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове поранення верхньої повіки лівого ока, проникаюче в камеру ока (а.с.7).
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2313 від 05.08.2023 солдату ОСОБА_1 , який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 понад два місяці, виплачувалося грошове забезпечення в розмірі окладу за військове звання та надбавки за вислугу років з 05.07.2023 згідно з пунктом 6 розділу ХХVІІІ наказу Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 (а.с.18).
Крім цього, довідкою військової частини НОМЕР_1 за №2588/фс від 02.06.2024 про доходи позивача за період з листопада 2022 року по листопад 2023 року підтверджується те, що ОСОБА_1 з липня 2023 року по жовтень 2023 року включно отримував грошове забезпечення в розмірі окладу за військове звання та надбавки за вислугу років (а.с.10).
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №7313/1 від 01.11.2023 позивачу проведено медичний огляд 01.11.2023 та встановлено, що наслідки вибухової травми (16.12.2022): вогнепального осколкового проникаючого корнеосклерального поранення лівого ока з випадінням внутрішньоочних оболонок з наявним внутрішньоочним стороннім тілом металічної щільності у вигляді травматичної катаракти, іридодіалізу, тотальної гіфеми, лікованого оперативно: первинна хірургічна обробка корнеосклеральної рани з вправленням внутрішньоочних оболонок, накладанням корнеосклеральних швів (17.12.2022), факоемульсифікація катаракти з іридопластикою, видаленням внутрішньоочного стороннього тіла (21.12.2022) у вигляді афакії, зміцнілого післяопераційного корнеосклерального рубця, коректопії, хронічного іридоцикліту у фазі нестійкої ремісії при гостроті зору правильна світло проекція зі сліпотою категорії 4 лівого ока, без порушення функції зору правого ока. Поранення позивача пов'язане із захистом Батьківщини. На підставі статей 26 б, 31 б графи ІІ Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнаний обмежено придатним до військової служби (а.с.20).
Надалі, позивачу 06.03.2024 встановлено ІІ групу інвалідності з 14.02.2024, внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №478249 від 06.03.2024 (а.с.9).
На адвокатський запит представника позивача від 08.05.2024 відповідач листом №836/2768 від 03.06.2024 повідомив, що ОСОБА_1 у зв'язку з перебуванням в розпорядженні командира військової частини понад два мiсяцi, вiдповiдно до вимог роздiлу ХХVІІІ Порядку №260, з 05.07.2023 по день звiльнення, виплачувалося грошове забезпечення в розмiрi окладу за вiйськове звання та надбавки за вислугу років. Крім цього повідомлено, що за результатом розгляду рапорту позивача щодо перерахунку та виплати додаткової винагороди вiдповiдно до абзацу 7 пункту 1-1 Постанови КМУ №168 за період з 05.07.2023 по 01.11.2023, йому було вiдмовлено у здійсненні вказаної виплати, оскiльки ОСОБА_1 набув право на виплату такої додаткової винагороди з 01.11.2023, тiльки пiсля набуття статусу обмежено придатний до вiйськової служби (а.с.16 на звороті - 17).
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції аналізуючи наведені встановлені вище судом обставини та приписи чинного законодавства України у їх сукупності, з урахуванням того, що вище дослідженими доказами підтверджені факти отримання позивачем поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, визнанням його ВЛК обмежено придатним до військової служби, перебування у розпорядженні командира понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні, яке мало місце у період з 05.07.2023 по 01.11.2023, прийшов до висновку, що позивач має право на отримання щомісячно додаткової винагороди у розмірі 20100 грн., передбаченої Постановою КМУ №168 та Законом №3161-ІХ за згаданий період.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України № 2011-XII).
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-XІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частинами 2-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України він неодноразово продовжувався та триває на даний час.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 Про загальну мобілізацію, Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану (далі Постанова №168), пунктом 1-1 якої (в редакції Постанови КМУ №836 від 09.08.2023, яка застосовується з 01.06.2023) військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, після перебування у розпорядженні понад два місяці (за які вони втратили право на отримання грошового забезпечення в повному обсязі за останніми займаними посадами) і до закінчення перебування у розпорядженні щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 20100 гривень.
Приписами абзацу 29 ч. 2 Розділу XXXIV Наказу Міністерства оброни України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07.06.2018 №260 встановлено, що військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою в повному обсязі. Після перебування в розпорядженні понад два місяці і до дня закінчення перебування в розпорядженні таким військовослужбовцям щомісячно виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20 100 гривень (у розрахунку на місяць пропорційно часу перебування в розпорядженні).
Абзац пункту 2 розділу XXXIV застосовується з 01 червня 2023 року (пункт 4 Наказу Міністерства оборони №566 від 26.09.2023).
Крім того, відповідно до абз. 7 п. 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 встановлено, що військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців та зараховані у розпорядження відповідних командирів, протягом двох місяців з дня зарахування у розпорядження (без врахування часу перебування у відпустці та на лікуванні) виплачується грошове забезпечення (без урахування додаткової винагороди) за останньою займаною посадою у повному обсязі. Після перебування у розпорядженні понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні таким військовослужбовцям щомісяця виплачується оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та додаткова винагорода у розмірі 20 100 гривень.
Абзац сьомий пункту 1-1 в редакції Постанови КМ №1001 від 15.09.2023 - застосовується в частині виплати додаткової винагороди з 1 червня 2023 року.
З аналізу наведених норма права слідує, що право на отримання вказаної додаткової винагороди мають військовослужбовці, які:
отримали поранення (контузію, травму або каліцтво), пов'язані із захистом Батьківщини;
визнані військово-лікарською комісією обмежено придатними до військової служби або непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
зараховані у розпорядження відповідних командирів, після перебування у розпорядженні понад два місяці.
Як зазначено судом першої інстанції, позивач 16.12.2022 близько 17:00 год. при виконанні бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України, знаходячись в районі бойових дій поблизу населеного пункту Білогорівка Луганської області отримав поранення, а саме: мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове поранення верхньої повіки лівого ока, проникаюче в камеру ока.
Згідно із довідкою військово-лікарської комісії №7313/1 від 01.11.2023 позивачу проведено медичний огляд 01.11.2023 та на підставі статей 26 б, 31 б графи ІІ Розкладу хвороб ОСОБА_1 визнано обмежено придатним до військової служби, у зв'язку з наявністю поранення, яке позивач отримав 16.12.2022 та яке пов'язане із захистом Батьківщини.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами у період з 05.07.2023 по 01.11.2023 позивач перебував у розпорядженні командира військової НОМЕР_4 , що загалом становить понад два місяці.
Враховуючи вищенаведене, аналізуючи встановлені обставини та приписи чинного законодавства України у їх сукупності, з урахуванням того, що вище дослідженими доказами підтверджені факти отримання позивачем поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, визнанням його ВЛК обмежено придатним до військової служби, перебування у розпорядженні командира понад два місяці і до закінчення перебування у розпорядженні, яке мало місце у період з 05.07.2023 по 01.11.2023, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання щомісячно додаткової винагороди у розмірі 20100 грн., передбаченої Постановою КМУ №168 та Законом №3161-ІХ за згаданий період.
Відповідач, не виплачуючи позивачу у період з 05.07.2023 по 01.11.2023 додаткову винагороду з розрахунку 20 100 грн, виходив з того, що право на отримання винагороди позивач набув тільки з 01.11.2023, тобто з моменту визнання його обмежено придатним до військової служби.
Колегія суддів звертає увагу, що військово-лікарською комісією 01.11.2023 визнано ОСОБА_1 обмежено придатним до військової служби, у зв'язку з наявністю поранення, яке позивач отримав саме 16.12.2022 та яке пов'язане із захистом Батьківщини.
Підсумовуючи вищевикладене та враховуючи, що позивач є військовослужбовцем, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), пов'зане із захистом Батьківщини, був визнаний військово-лікарською комісією обмежено придатним до військової служби з переоглядом через 6 місяців та перебував у розпорядженні понад два місяці, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 у період з 05.07.2023 по 01.11.2023 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 20100 грн. щомісячно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 05.07.2023 по 01.11.2023.
Згідно зі змістом апеляційної скарги відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Крім цього, до відзиву на апеляційну скаргу представник позивача долучив докази, про розмір судових витрат, які поніс позивач про час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Розглядаючи подане клопотання представником позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч.9 ст.139 Кодексу).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., позивачем надано суду копії:
- ордеру серії АР №11828241 від 01.11.2024 на надання правничої (правової) допомоги;
- договору про надання правничої допомоги від 07.05.2024;
- додаткової угоди №1 від 07.05.2024 до договору про надання правничої допомоги від 07.05.2024;
- акт виконаних робіт від 01.11.2024, згідно з яким адвокатом надано послуги, зокрема надання консультації, підготовка відзиву на апеляційну скаргу, загальна вартість робіт 5000 грн;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №180 від 01.11.2024 на суму 5000 грн.
Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, проаналізувавши надані позивачем документи, фактичний об'єм та якість виконаної адвокатами роботи, складність юридичних питань, які були предметом дослідження в суді, суд апеляційної інстанції вважає заявлений до відшкодування розмір правової допомоги не є розумно обґрунтованим за всіма визначеними у акті наданих послуг складовими професійних правничих послуг.
Колегія суддів зазначає, що дана справа не відноситься до категорії справ значної складності. Практика судів адміністративною юрисдикції у подібних правовідносинах є численною. Заявлена сума гонорару є непропорційною до предмета спору, вочевидь не відповідає складності та змістовності поданих процесуальних документах.
Застосувавши принцип співмірності відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а також фактичний об'єм виконаної роботи та її незначну складність, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача в сумі 1000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі № 300/5147/24- залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді В. С. Затолочний
Т. В. Онишкевич