31 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/3264/24 пров. № А/857/23107/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :
судді-доповідача: Судової-Хомюк Н.М.,
суддів: Затолочного В.С., Онишкевича Т.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі № 140/3264/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції - Денисюк Р.С.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся у Волинський окружний адміністративний суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі також ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-2), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 05.03.2024 № 032950010008 про відмову в призначення пенсії;
- зобов'язати призначити та виплачувати пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 22.02.2024.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що органом Пенсійного фонду позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ) у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993.
З таким рішенням позивач не погоджується та зазначає, що єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право на користування пільгами встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі призначення пенсій зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, видане уповноваженим органом. Позивач має посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, яке є дійсним та його статус не оспорюється. Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Також зазначає, що позивач з 01.01.1986 по 04.07.1988, з 16.08.1989 по 18.06.2008, з 18.06.2008 по теперішній час зареєстрований та проживав (проживає) у населених пунктах, які віднесені постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 до переліку радіаційного забруднення населених пунктів 3 зони гарантованого добровільного відселення, що зазначається у довідках Любешівської селищної ради №127 від 24.01.2024, №1395 від 26.01.2024.
Отже, станом на день аварії на ЧАЕС (26.04.1986) позивач проживав та був зареєстрований в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому має право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки.
Як слідує з оскаржуваного рішення, відповідачем при визначенні періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не враховано період навчання, оскільки перетинається з військовою службою. Однак позивач зазначає, що диплом не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення.
З врахуванням наведеного вважає, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії набув право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 05.03.2024 №032950010008 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 лютого 2024 року про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач-2, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Зазначає, що даний спір виник з підстав не підтвердження проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 не менше 3 років, оскільки позивач навчався в м. Луцьку, яке не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Факт проживання та реєстрації - це різні речі. Особа не може одночасно проживати в один і той же період в різних населених пунктах. Разом з тим, відповідачем виявлено розбіжності в періоді навчання та проходження військової служби, які збігаються. Тобто, наявність зазначених розбіжностей в періодах проживання згідно наданих позивачем документів не дають можливості відповідачу встановити наявність права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку згідно вимог чинного законодавства.
Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року по справі № 140/3264/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному розмірі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає подану апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною. Вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження згідно положень статті 311 КАС України.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
26.02.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
05.03.2024 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком № 032950010008. Вказане рішення мотивоване тим, що відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, а саме: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, - мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Зазначено, що згідно наданих документів загальний стаж становить 28 років 08 місяців 14 днів. Без врахування навчання, потребує уточнення, оскільки перетинається з військовою службою.
Відтак, в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відмовлено (а.с. 24).
Не погоджуючись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем-2 не здійснено всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів для призначення пенсії. Отже, прийняте рішення щодо відмови у призначенні пенсії від 05.03.2024 № 032950010008 є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше трьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні два повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1).
Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з абзацом дев'ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а.
Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи до суду надано не було та матеріали справи не містять.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у разі звернення особи із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку пенсійний орган зобов'язаний встановити ряд обставин, а саме : наявність відповідного страхового стажу, наявність права на зниження пенсійного віку.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, (далі - Порядок №22-1) право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення пенсії пенсійний орган зобов'язаний діяти згідно вказаного Порядку №22-1, зокрема, розглянути подані документи та прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви.
Проте, як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ не зазначено конкретних підстав для відмови у призначенні пенсії даного виду, як і не зазначено чи виконуються позивачем умови, визначені статтею 55 Закону № 796-ХІІ для надання пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем-2 не здійснено всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих позивачем документів для призначення пенсії. Отже, прийняте рішення щодо відмови у призначенні пенсії від 05.03.2024 № 032950010008 є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.
Щодо зобов'язання пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22 належним відповідачем у частині позовних вимог зобов'язального характеру є саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову.
Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі № 140/3264/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді В. С. Затолочний
Т. В. Онишкевич