01 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13602/24 пров. № А/857/4236/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.
суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 січня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження суддею Дмитруком В.В. у м. Луцьку у справі №140/13602/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
19 листопада 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 19.05.2024, зобов'язати здійснити нарахування та виплату пенсії по інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 січня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в резолютивній частині рішення судом протиправно та безпідставно змінено формулювання норми права та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу з 10 січня 2024 року пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі шести мінімальних пенсій за віком. При цьому наголошує, що положення частини 3 статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР застосуванню не підлягають, оскільки Верховна Рада України виконала рішення Конституційного Суду України у визначений у ньому строк. Крім того, скаржник наголошує на обставині, що позивачу обчислено розмір пенсії з врахування мінімальної пенсії інваліда ІІІ групи 3700 грн з урахуванням індексації, що становить 5450,84 грн.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 має статус потерпілої особи від наслідків Чорнобильської катастрофи 1 категорії, отримує пенсію по інвалідності, як особа з інвалідністю ІІІ групи від захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, розмір якої становить 5621 грн 96 коп. щомісячно.
Позивач не зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про проведення перерахунку пенсії відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак вважає протиправною бездіяльність відповідача, який зобов'язаний був здійснити перерахунок пенсії відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (1)/2021, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-BP у розмірі шести мінімальних пенсій за віком.
З метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що право на отримання позивачем пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком було предметом розгляду Верховним Судом, який у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 15 травня 2024 року у справі № 400/12171/21, від 11 вересня 2024 року в справі № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року в справі № 240/1024/24, від 10 жовтня 2024 року у справі № 240/3693/24, сформував правові висновки, які є релевантній щодо цієї справи, зазначено, що слід застосувати норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР.
Крім цього, Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 не знайшов підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вищезазначених постановах.
Водночас щодо визнання протиправними дій Управління, щодо не нарахування та невиплаті позивачці пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Так, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Отже, законодавцем визначено терміни розгляду: за загальним правилом не більше одного місяця від дня надходження; без додаткового вивчення не пізніше 15 днів від дня їх отримання; обґрунтовані - термін розгляду скорочується від встановленого ст.20 терміну.
Так, законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.
До того ж, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази звернення позивачки до Управління із заявою щодо нарахування та виплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі шести мінімальних пенсій за віком.
Ба більше, зміст позовної заяви не вказує на те, що зверненню до суду передувало звернення позивача до пенсійного органу і, як наслідок протиправність дій або бездіяльності відповідача за наслідком такого звернення слугували підставою їх оскарження у судовому порядку.
При цьому, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивачка зверталась до відповідача щодо нарахування та виплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі шести мінімальних пенсій за віком, а також, що в такому зверненні відповідачем відмовлено чи допущено бездіяльність у вирішенні такого питання, отже, на час розгляду справи по суті у суді першої інстанції Управління право позивачки щодо нарахування та виплати пенсії по інвалідності у встановлених законом розмірах пенсії не порушувало.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Оскільки в діях відповідача в цій частині суд апеляційної інстанції не вбачає невідповідності критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст.139 КАС України.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у визначений статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строк.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 317, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 січня 2025 року у справі №140/13602/24 - скасувати.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний