Справа № 204/10123/24
Провадження № 1-кп/204/601/25
31 березня 2025 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
представника потерпілого ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12024041680000717 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.07.2024, за обвинуваченням: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.
У судовому засіданні прокурор подала клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 . Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,4 ч. 1 ст. 177 КПК України. ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи, санкція якого передбачає виключне покарання у вигляді позбавлення волі строком понад п'ять років. Отже є достатні підстави вважати, що, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обвинувачений ОСОБА_7 усвідомлює невідворотність покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення, а тому з метою уникнення відповідальності, може переховуватись від органу досудового розслідування та суду. Слід зазначити, що ОСОБА_7 про вчинене кримінальне правопорушення правоохоронні органи не повідомив, заклад охорони здоров'я для надання медичної допомоги потерпілому не повідомив, офіційного місця роботи не має, постійного місця реєстрації у м. Дніпрі не має, що вказує на можливість переховування останнього від досудового розслідування та суду. Також, враховуючи, що Указом Президента України № 66/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, на всій території України введено військовий стан, останній може безперешкодно покинути територію Дніпропетровської області, з метою переховування від органів досудового розслідування та суду, досягаючи при цьому мети не бути притягнутим до кримінальної відповідальності та не бути засудженим у подальшому. Про наявний ризик, який передбачений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України свідчить те, що на даний час органом досудового розслідування не встановлено знаряддя вчинення кримінального правопорушення, про яке достовірно відомо обвинуваченому, що свідчить про можливість знищення, переховування або спотворення ОСОБА_7 будь-яких речей, що мають значення для досудового розслідування, а саме знаряддя вчинення злочину. Про ризик, який передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, свідчить те, що ОСОБА_7 відомі місце перебування потерпілого, місце проживання свідків у даному кримінальному провадженні, тому є всі підстави вважати, що існує обґрунтований ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків кримінального правопорушення, а також експертів у зв'язку з необхідністю проведення судових експертиз, з метою уникнення відповідальності за вчинене тяжке кримінальне правопорушення шляхом їх залякування, умовляння, пропонування неправомірної вигоди. Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_7 офіційного місця роботи не має, постійного місця мешкання не має, нерухомого майна не має, наявний ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином шляхом зміни місця мешкання, а також враховуючи, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на всій території України введено воєнний стан, який наразі є продовженим та не є скасованим, що доводить вказаний ризик та демонструє можливість впливу обвинуваченого ОСОБА_7 на хід досудового розслідування з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення.
У судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримала, просила суд його задовольнити.
Представник потерпілого - адвокат ОСОБА_4 клопотання прокурора підтримав.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 проти задоволення клопотання прокурора заперечував, вказавши, що зазначені прокурором ризики не існують. Також захисник звертав увагу суду, що судові засідання у кримінальному провадженні відкладаються переважно за клопотанням сторони потерпілого.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 думку захисника ОСОБА_5 підтримав, у задоволенні клопотання прокурора просив відмовити, у зв'язку з відсутністю ризиків.
Обвинувачений у судовому засіданні думку захисників підтримав в повному обсязі.
Вислухавши клопотання прокурора, думку представника потерпілого, думку захисників обвинуваченого, обвинуваченого, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вирішуючи питання про застосування, продовження, зміну або скасування запобіжного заходу при розгляді відповідних клопотань, суддя зобов'язаний: здійснювати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні під час досудового розслідування і судового розгляду та враховувати, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (Конвенція), а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).
Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, у випадках коли констатував порушення статті 5 Конвенції щодо розгляду доцільності продовження строків тримання особи під вартою, протягом як досудового розслідування, так і судового розгляду, продовження строків тримання під вартою повинно ґрунтуватися на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під вартою на початковій стадії розслідування.
Перевіряючи наявність ризиків зазначених прокурором у клопотанні про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд вважає, що стороною обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч.1 ст.177 КПК України, виходячи з наступного.
Перевіряючи наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що інкримінований обвинуваченому злочин, відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років. Такий злочин має високий ступінь суспільної небезпеки. На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності. Крім того ризик втечі оцінюється судом з урахуванням особи обвинуваченого, який офіційно не працює.
При оцінці вказаного ризику судом також враховано практику Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справах: «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року згідно з яким «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування»; «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, «Ілійков проти Болгарії», «Тейс проти Румунії», згідно з якими тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна розглядати як обставину, що може спонукати його до втечі.
Таким чином, суд вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності є існуючим та наданий час своєї актуальності не втратив.
Оцінюючи існування ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд виходить з того, що відповідно до відомостей обвинувального акту не встановлено знаряддя вчинення кримінального правопорушення, про яке відомо обвинуваченому, що свідчить про можливість знищення, переховування або спотворення ним речей, що мають значення для кримінального провадження.
Щодо існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає, що оскільки судове провадження у кримінальній справі по суті не розпочато, перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, що є вагомим психологічним фактором, ОСОБА_7 може впливати на потерпілого, свідків, які не допитані в судовому засіданні. При цьому слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК).
Згідно ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового розгляду, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, а тому ризик впливу на потерпілого, свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Таким чином, оскільки на даній стадії судового розгляду потерпілий та свідки не допитані, ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України є існуючим.
Натомість, суд вважає не доведеним вказаний прокурором ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки клопотання прокурора не містить обґрунтування того, які дії може вчинити обвинувачений з метою перешкоджання кримінальному провадженню.
При розгляді питання доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, судом не приймаються твердження сторони захисту щодо відсутності існування ризиків у кримінальному провадженні, оскільки такі твердження зводяться до простого заперечення обставин викладених у клопотанні прокурора.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого альтернативного, більш м'якого запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Окрім того, суд зазначає, що суд вважає, що тримання обвинуваченого під вартою, буде запобігати перешкоджанню встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, утримання під вартою не є передумовою покарання у виді позбавлення волі, але при збережені розумної підозри відносно затриманої особи у скоєні злочину є умовою законності та відповідає реальним вимогам суспільного інтересу.
Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).
Таким чином, на даній стадії розгляду кримінального провадження, суд не вбачає підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів, з урахуванням встановлених судом існуючих ризиків, недостатнє для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків у цьому кримінальному провадженні. Обставин, які б перешкоджали триманню обвинуваченого під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Суд зазначає, що застосований до ОСОБА_7 запобіжний захід не виходить за межі розумного строку тривалості, відповідає чинним підставам, меті його застосування, отже, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати його належну поведінку, відтак підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на більш м'який не встановлено.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання прокурора та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України на 60 днів.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства.
За викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, забезпечення належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, суд вбачає підстави не визначати розмір застави у цьому кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-179, 183, 193, 194, 197, 314-317, 315, 369- 372, 376, 392 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 29 травня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на більш м'який- відмовити.
Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання та вручити учасникам кримінального провадження.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Повний текст ухвали складено 02.04.2025.
Суддя ОСОБА_1