Справа № 308/3453/24
(заочне)
31 березня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бенца К.К.,
при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі уповноваженого представника Чайка І.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі уповноваженого представника Чайка І.В. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, вказує на те, що 10.04.2023 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) № 10.04.2023-100001808. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 6000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 10.04.2023 року, строком на 42 дні.
Ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ».
Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 3 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ».
Відповідно до Договору від 10.04.2023 та квитанції про перерахунок коштів Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 6000,00 грн строком на 42 днів, ОСОБА_1 10.04.2023 отримано кредитні кошти у розмірі 6000,00 грн.
Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі.
Позивач зазначає, що в свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на 20.02.2024, утворилась заборгованість у розмірі 12720 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000 грн. та по процентам в розмірі 6720 грн. чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Позичальником ОСОБА_1 під час укладення кредитного № 10.04.2023-100001808 пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи Bank ID Національного банку.
Однак, всупереч вимог цивільного законодавства та умов кредитного договору, відповідач свої зобов'язання не виконав та не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки, у зв'язку з чим станом на 20.02.2024, утворилась заборгованість у розмірі 12720 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 6000 грн. та по процентам в розмірі 6720 грн., яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» просить стягнути на його користь із відповідача ОСОБА_1 .
Виклад позицій сторін по справі:
У судове засідання представник позивача не зявився. В резолютивній частині позовної заяви просить суд проводити розгляд даної справи за відсутністю представника Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово був повідомлений у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, відзив до суду не надходив.
Відповідач ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, що стверджується рекомендованими повідомленнями, які повернулися на адресу суду з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою» за №0610201930513, №0610237973090 та №0610227579229 та з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» за №0600287867830.
Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Суд вважає за необхідне звернути увагу на тому, що застосовуючи відповідно до ч. 4 ст. 10 Цивільно- процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова торон України»).
Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином повторно не з'явився до суду без повідомлення причин, не подав відзив, тому, при відсутності заперечень зі торонни позивача, вирішує справу на підставі наявних в ній доказів та матеріалів і ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
05.03.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з влас-ної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
На підтвердження своїх вимог позивач до матеріалів позовної заяви надав: довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року, квитанцію LiqPay, паспорт споживчого кредиту підписано одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено прізвище споживача як ОСОБА_2 і дата 14.02.2022; додаток до анкети позичальника в якому зазначені контактні дані клієнта ОСОБА_2 , який підписано одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено дату 14.02.2022; таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №14.02.2022-100002062 від 14/02/2022 про споживчий кредит укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 , яку підписано одноразовим ідентифікатором №184 ; пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), яка підписана одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено дату 14.02.2022; заявку від 14.02.2022 року яку підписано ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором №184, довідку про підтвердження кредитного договору №14.02.2022-100002062 від 14.02.2022 року позичальник - ОСОБА_2 , сума кредиту - 9000,00 грн.
Судом встановлено, що згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року заборгованість ОСОБА_1 по кредитниму договору №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року складає: 6000,00 грн основний борг, 6720,00 грн. проценти. Проценти по кредиту нараховані за період з 10 квітня 2023 року по 21 травня 2023 року.
Квитанцією LiqPay, затвердженою ПриватБанком підтверджується, що у відповідності до умов договору №10.04.2023-100001808, 10.04.2023 року видані кредитні кошти в розмірі 6 000,00 гривень на зазначений споживачем картковий рахунок.
Судом встановлено, що 14.02.2022 року між споживачем ОСОБА_2 та ТОВ «Споживчий центр» було підписано паспорт споживчого кредиту, який підписано одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено прізвище споживача як ОСОБА_2 і дата ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судом встановлено, що 14.02.2022 року споживачем ОСОБА_2 було підписано одноразовим ідентифікатором №184 додаток до анкети позичальника.
Судом встановлено, що згідно таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №14.02.2022-100002062 від 14/02/2022 про споживчий кредит укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 заборгованість становить 16560,00 грн.
Судом встановлено, що 14.02.2022 року між споживачем ОСОБА_2 та ТОВ «Споживчий центр» було підписано пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) , яку підписано ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено дату 14.02.2022;
Судом встановлено, що 14.02.2022 року ОСОБА_2 підписано одноразовим ідентифікатором №184 заявку, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору.
Судом встановлено, що згідно довідки про підтвердження кредитного договору ОСОБА_2 надано кредит у сумі 9000,00 грн. на підставі кредитного договору №14.02.2022-100002062 від 14/02/2022 року.
Вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Нормативно-правове регулювання.
Згідно ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Згідно ст.79 ЦПК (достовірність доказів) достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст.80 ЦПК (достатність доказів) - достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст. 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обгрунтованим.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що10.04.2023 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) №10.04.2023-100001808. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 6000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 10.04.2023 року, строком на 42 дні.
Саме за цим кредитним договором від 10.04.2023 року позивач просить стягнути заборгованість.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги про стягнення заборгованості за договором №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року, надав до позовної заяви: довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року, квитанцію LiqPay, паспорт споживчого кредиту підписано одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено прізвище споживача як ОСОБА_2 і дата 14.02.202; додаток до анкети позичальника в якому зазначені контактні дані клієнта ОСОБА_2 , який підписано одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено дату 14.02.2022; таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №14.02.2022-100002062 від 14/02/2022 про споживчий кредит укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 , яку підписано одноразовим ідентифікатором №184 ; пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), яка підписана одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено дату 14.02.2022; заявку від 14.02.2022 року яку підписано ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором №184, довідку про підтвердження кредитного договору №14.02.2022-100002062 від 14.02.2022 року позичальник - ОСОБА_2 , сума кредиту - 9000,00 грн.
Однак саме кредитний договір №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року укладений між ТОВ «Споживчий центр» та позивачем ОСОБА_3 при звернені до суду не надано, такий не долучено до позовної заяви, хоча у додатках до позову зазначений.
Натомість позивачем до позовної заяви додано заявку №14.02.2022-100002062 від 14/02/2022 року укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Споживчий центр».
Суд не може прийняти до уваги твердження позивача про наявність у сторін договірних правовідносин та наявність у відповідача заборгованості у тій сумі, яка зазначена у позовній заяві, з огляду на те, що на підтвердження цих обставин позивачем не надано доказу, що 10.04.2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» було укладено кредитний договір (оферта) №10.04.2023-100001808, на підставі чого у сторін виникли правовідносини і відповідно у відповідача виник обов'язок погашення заборгованості.
Розглядаючи дану цивільну справу, суд виходить з того, що саме на позивача покладено обов'язок подати суду всі наявні у нього докази на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує позовні вимоги.
Таким чином, позивач не довів факту, що 10.04.2023 року між ТОВ «Споживчий центр» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 згідно з умовами якого останній отримав кредит.
Таким чином, позивач не довів самого факту укладення з відповідачем 10.04.2023 року кредитного договору (або іншого договору, в межах якого сторони домовились про кредитування) і його істотних умов, зокрема про розмір кредиту, строки його повернення, процентну ставку, зобов'язання у випадку прострочення (неустойку), порядок внесення змін.
При цьому під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року, квитанцію LiqPay, паспорт споживчого кредиту підписано одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено прізвище споживача як ОСОБА_2 і дата 14.02.202; додаток до анкети позичальника в якому зазначені контактні дані клієнта ОСОБА_2 , який підписано одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено дату 14.02.2022; таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором №14.02.2022-100002062 від 14/02/2022 про споживчий кредит укладений між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_2 , яку підписано одноразовим ідентифікатором №184 ; пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), яка підписана одноразовим ідентифікатором №184 в якому зазначено дату 14.02.2022; заявку від 14.02.2022 року яку підписано ОСОБА_2 одноразовим ідентифікатором №184, довідку про підтвердження кредитного договору №14.02.2022-100002062 від 14.02.2022 року позичальник - ОСОБА_2 , сума кредиту - 9000,00 грн.
Крім того, не надано доказів того, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, зазначених позивачем у позовній заяві, а відповідач відповідно взяв на себе зобов'язання з повернення кредиту, сплати винагороди та неустойки у разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, а також не доведено, що саме такі умови та правила надання банківських послуг і тарифи банку, як зазначені позивачем у позовній заяві, розумів відповідач підписуючи кредитний договір №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Виходячи з позовних вимог, саме про такий договір зазначає позивач. Підписом у анкеті-заяві про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, що є договором приєднання, відповідач погодився з умовами та правилами, однак з цієї анкети-заяви не вбачається суми наданого кредитного ліміту, тому застосування умов та правил надання банківських послуг в будь-якій редакції не є можливим.
Матеріали справи не містять також доказів на підтвердження розміру наданого кредиту наданого на підставі кредитного договору №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року про яку зазначає позивач у позові, що позбавляє суд можливості перевірити розмір нарахованої суми боргу та процентів.
Наданий позивачем розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №10.04.2023-100001808 від 10.04.2023 року не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено факту укладення кредитного договору саме 10.04.2023 року.
Аналізуючи зміст наданих доказів, суд визнає неможливим встановити чи діяла Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме умовами Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) ознайомлений та погодився відповідач.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цю Пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить висновку, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та виникнення заявленого банком розміру заборгованості.
Таким чином, при розгляді даної справи, суд виходить з того, що позивач у порушення вимог ст.83, 84, 95 ЦПК України не надав належних доказів на підтвердження укладення 10.04.2023 року договору з відповідачем, умов договору, видачі відповідачу кредиту та/або видачі відповідачу кредитної картки, доказів наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за конкретними договірними кредитними зобов'язаннями (у випадку, якщо такий договір все ж був між ними укладений), та виходячи з того, що це є обов'язком позивача, і що рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, то суд не вбачає підстав для того, щоб робити висновок про доведеність наявності у відповідача невиконаних (тим більше прострочених) грошових зобов'язань перед позивачем у вказаних позивачем спірних правовідносинах та про їх розмір.
Суд також виходить з того, що сторони для суду є рівними, що висновки суду мають ґрунтуватись на доказах, а не на припущеннях, і що незалежно від того, що судом ухвалюється заочне рішення, воно має бути законним і обґрунтованим.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування неможе ґрунтуватисяна припущеннях.
Подання позивачем доказів на підтвердження обставин справи є обов'язковим, оскільки в цій частині між сторонами виникає спір про право та такі докази мають значення для ухвалення рішення по справі.
Вищенаведене узгоджується також з правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі № 700/3902/15-ц, від 07 червня 2018 року по справі № 755/17553/16, від 03 квітня 2019 року по справі № 221/5089/16-ц та від 27 березня 2020 року по справі № 703/3063/18.
Відповідно до ч.ч.1,2,3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, пере-дбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1,2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодек-сом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Суд вважає, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що 10.04.2023 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферта) № 10.04.2023-100001808 та позичальнику надано кредит у розмірі 6000,00 грн.
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається,виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи, що позивачем не надано доказів відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України в обгрунтування заявлених позовних вимог , суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з їх недоведеністю, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України , № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Судове засідання було призначено на 26.03.2025 року, дата складання повного судового рішення- 31.03.2025 року, а відтак датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення -31.03.2025 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» в особі уповноваженого представника Чайка І.В. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місце знаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксагансього, 133-А код ЄДРПОУ 37356833);
Відповідач - ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
Дата складання повного тексту судового рішення - 31.03.2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца