Справа № 620/17451/23 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
31 березня 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року,
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №253450002975 від 28.06.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 21.06.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи (навчання, служби) з 01.09.1973 по 13.05.1974; з 10.06.1976 по 01.07.1994; з 05.11.1995 по 09.11.1995; з 26.12.1995 по 04.06.1996; з 05.06.1996 по 14.09.1996; з 01.10.1996 по 31.12.1997; з 02.08.1998 по 16.09.2000.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 28.06.2023 №253450002975 щодо відмови у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи (навчання, служби) з 01.09.1973 по 13.05.1974; з 10.06.1976 по 01.07.1994; з 05.11.1995 по 09.11.1995; з 26.12.1995 по 04.06.1996; з 05.06.1996 по 14.09.1996; з 01.10.1996 по 31.12.1997; з 02.08.1998 по 16.09.2000.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 21.06.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким скасувати спірне рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог.
Доводи апелянта мотивовані, зокрема, тим, що за наданими позивачем документами не зараховано до страхового стажу періоди роботи в російській федерації згідно із записами дубліката трудової книжки, починаючи із запису №1 до запису №17 включно, оскільки останні внесені до трудової книжки до дати її заповнення.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 21.06.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення йому пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за принципом екстериторіальності розглянуло вказану заяву та рішенням від 28.06.2023 №253450002975 у призначенні пенсії відмовило через відсутність у позивача необхідного страхового стажу 15 років. Відповідно до вказаного рішення страховий стаж особи становить 1 рік 11 місяців 16 днів; за доданими документами до страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно із записами дубліката трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.10.1995, неможливо врахувати до страхового стажу періоди роботи починаючи із запису №1 до запису №17 включно, оскільки вказані записи внесені до трудової книжки до дати її заповнення, що суперечить пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Документи, які необхідні для призначення пенсії, зокрема, про стаж роботи до 31.12.1991, враховуються при призначенні пенсії у разі поставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Додатково повідомлено, що з 01.01.2023 Росія припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, тому на осіб, які працювали в Росії після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку.
Вважаючи протиправною відмову відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що загальний стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 9 місяців, що є достатнім для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до положень статті 26 Закону №1058-IV.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).).
Статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону № 1058-ІV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Отже, з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону №1058-IV.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі по тексту - Інструкція №58) заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до положень пунктів 5.1, 5.2 Інструкції №58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Із аналізу вказаних норм права висновується, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Крім того, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Суд першої інстанції вірно відхилив твердження відповідача, зазначивши, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для незарахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.
Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17).
У постанові від 19.12.2019 по справі №307/541/17 Верховний Суд звертав увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідачем в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.
Дублікат трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданий на ім'я ОСОБА_1 , заповнений 02.10.1995 та містить всі необхідні записи про роботу (навчання, проходження служби) позивача, а саме за періоди:
- з 01.09.973 по 13.05.1974 - навчання в Щолковському хіміко-механічному технікумі;
- з 19.05.1974 по 04.05.1976 - служба в лавах Збройних сил;
- з 10.06.1976 по 01.07.1994 - служба в Щолковському Управлінні внутрішніх справ:
- з 05.11.1995 по 09.11.1995 - сторож в АПТ фірма "Славія";
- з 26.12.1995 по 04.06.1996 - начальник служби безпеки АТ "Щолковське рудоуправління";
- з 05.06.1996 по 14.09.1996 - охоронець в ЗАТ "Горизонт";
- з 01.10.1996 по 31.12.1997 - робота в Управлінні Пенсійного фонду РФ по Щолковськом району;
- з 02.08.1998 по 16.09.2000 - контролер відділу позавідомчої охорони при УВС ЮЗАО м.Москви (а.с. 63-68).
Всі записи про роботу оформлені роботодавцями належним чином (містить назву установ, дату та номер наказів про прийняття та звільнення з посади, печатку та підпис уповноважених осіб).
Відтак, періоди роботи позивача, вказані в дублікаті його трудової книжки, мають бути зараховані до його страхового стажу, оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не наведено жодного аргументу, який би вказував на невідповідність дублікату трудової книжки ОСОБА_1 чи записів у ній вимогам чинного законодавства, а тому вказаний дублікат трудової книжки слід розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Щодо посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про зарахування до страхового стажу періоди роботи на території рф лише по 31.12.1991, то відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв'язку з військовою агресією держави-терориста рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався та діє і по теперішній час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
У той же час, на переконання суду, наявні в особи первинні документи, які стосуються її роботи або служби, не можуть бути невизнані суб'єктом влади або позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України було припинено співробітництво з країною-агресором. У цьому випадку право позивача на призначення пенсії ніяк не пов'язується з такими обставинами, як припинення дипломатичних відносин з вказаною державою та обмін поштою.
У рішенні Європейського суду з прав людини Мозер проти Республіки Молдови та Росії від 23.02.2016 ЄСПЛ було констатовано, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
Таким чином, оскільки належним чином оформленим дублікатом трудової книжки підтверджується спірний період роботи, висновки пенсійного органу про відмову у їх врахуванні до страхового стажу є неправомірними.
У постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що "перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії".
Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на території рф не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного права на пенсійне забезпечення.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 31.03.2020 у справі №446/656/17.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відтак, суд попередньої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки відповідачем не доведено правомірності своїх дій, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Кузьменко
Судді: О.М. Ганечко
Я.М. Василенко