Справа № 320/35418/23
01 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Беспалова О.О., Кобаля М.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року, суддя Марич Є.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 07.09.2023 р. №263040011978;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №1 із зайнятістю повний робочий день 1 рік 11 місяців 02 дні підземного стажу, з 18.11.2010 р. по 01.12.2011 р., з 01.12.2011 р. по 31.03.2013 р. в ТОВ "Укртунельбуд";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 31.08.2023 р.
Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2023 року розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у матеріалах справи доказами.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням Київського окружного адміністративного суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою від 31.08.2023 р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до принципу екстериторіальності заяву передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 07.09.2023 р. за №263040011978, яке мотивовано посиланням на відсутність у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №1 (10 років) та страхового стажу 25 років.
Зокрема, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 18.11.2010 р. по 01.12.2011 р., з 01.12.2011 р. по 31.03.2013 р. в ТОВ "Укртунельбуд", визначений довідкою від 24.06.2015 р. №43/15, адже довідку підписано старшим інспектором з кадрів, а повинно бути підписано начальником відділу кадрів, що не відповідає додатку №5 Постанови №637.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно з вимогами статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-IV) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 2 статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається:
1) працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 24 років 6 місяців у чоловіків.
Відповідачем було відмовлено позивачу у призначенні такої пенсії з огляду на відсутність необхідного страхового пільгового стажу (10 років).
Із матеріалів справи убачається, що на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком позивачу виповнилось 54 роки 3 місяці 24 дні.
Підставою для відмови у зарахуванні наведених періодів роботи послугувала невідповідність наведеної довідки вимогам законодавства, а саме довідка №43/15 за доводами відповідача не відповідає вимогам додатку №5 ПКМУ від 12.08.1993р. №637, адже підписана не начальником відділу кадрів, а старшим інспектором з кадрів.
Відповідно до ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. №1788-12, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідальність за достовірність відомостей, визначених інформаційними довідками, виданими підприємствами/організаціями, в яких працювала особа, яка звернулась до територіального органу ПФУ за призначенням їй пенсії, покладається виключно на таке підприємство/організацію.
Отже, позивач не має нести відповідальності за достовірність відомостей, що містяться у документах про трудовий стаж, виданих за місцем роботи або архівною установою.
Правова позиція у подібній справі була висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. по справі №687/975/17.
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 30.09.2019 р. по справі №638/18467/15-а висловлену правову позицію, згідно якої формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, висновок відповідача про не зарахування до пільгового стажу позивача періодів роботи, визначених довідкою №43/15 визнається судом таким, що не відповідає приписам пенсійного законодавства, адже прямо суперечить положенням абзацу 2 пункту 1 Порядку №637, а тому зазначені у довідці періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його пільгового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд вірно звернув увагу, що відповідачем у спірному рішенні не ставиться під сумнів пільгових характер виконуваної позивачем роботи у періоди, визначені вказаною довідкою, у зв'язку із чим дане питання в межах
За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача зарахувати до пільгового стажу позивача періоди його роботи з з 18.11.2010 р. по 01.12.2011 р., з 01.12.2011 р. по 31.03.2013 р. в ТОВ "Укртунельбуд", визначених довідкою від 24.06.2015 р. №43/15.
При цьому належним та достатнім способом захисту буде також зобов'язання відповідача зарахувати зазначені періоди роботи до пільгового стажу позивача з повторним розглядом його заяви від 31.08.2023 р., з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Разом з тим, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Беспалов О.О.
Кобаль М.І.