Справа № 620/8711/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.
31 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 12 червня 2024 року № 253450003420;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити йому пенсію за віком згідно статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, з 03 червня 2024 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 12 червня 2024 року №253450003420;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 червня 2024 року про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини справи, не досліджені та не враховані надані суду докази.
На думку відповідача, доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу з 26 квітня 1986 року по 31 липня 1986 року в зоні посиленого радіологічного контролю матеріали справи не містять, а тому позивач не має права на початкову величину заниження пенсійного віку на 2 роки.
Відповідач вважає, що право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, відсутнє, тому що станом на 01 січня 1993 року не підтверджено проживання (роботу) не менше 4 років на території зони посиленого радіологічного контролю.
У межах встановленого судом строку, відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), про що йому видано посвідчення серії НОМЕР_1 (а. с. 8).
У період з 01 вересня 1984 року по 01 липня 1988 року позивач навчався та проживав в м. Новозибків Брянської області (Російська Федерація), що підтверджується копіями диплому серії НОМЕР_2 , листа Департаменту соціального захисту населення від 19 лютого 2024 року № 88/К та тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 (а. с. 9-11).
Згідно з листом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 21 травня 2024 року № 03-1805/12-24 населений пункт Новозибків Брянської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до території радіоактивного забруднення, затвердженого Розпорядженням Уряду РСФСР від 28 грудня 1991 року № 231-р, Переліку населених пунктів, які знаходяться в межах зон радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, затверджених постановою Уряду Російської Федерації від 18 грудня 1997 року № 1582, віднесено до зони відселення, що відповідає зоні безумовного (обов'язкового) відселення відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (а. с. 12).
03 червня 2024 року, по досягненню 55 років, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ.
Вказана заява розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Херсонській області, яке 12 червня 2024 року прийняло рішення № 253450003420 про відмову у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання в зоні радіологічного контролю. Одночасно повідомлено, що страховий стаж позивача становить 38 років 01 місяць 15 днів (а. с. 5-6).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується навчання та проживання позивача в період з 01 вересня 1984 року по 01 липня 1988 року в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що дає йому право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, в тому числі і на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Також, суд першої інстанції, враховуючи положення Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 та те, що відповідачем 2 не проводився розрахунок зменшеного пенсійного віку позивача як особи, яка проживала в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, необхідного для призначення спірної пенсії, прийшов до висновку про необхідність зобов'язати ГУ ПФУ в Херсонській області повторно розглянути заяву позивача від 03 червня 2024 року та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28 лютого1991 року (далі - Закон № 796-XII).
Положеннями частини третьої статті 15 Закону № 796-XII передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Статтею 11 Закону № 796-XII, на час видачі позивачу посвідчення 15 травня 1991 року, було закріплено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження та відселені із зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, а також ті, хто самостійно залишив ці зони після аварії;
2) особи, які виїхали з території радіоактивного забруднення, зазначеної в пунктах 3, 4 статті 2, за медичними показаннями, вагітні жінки та сім'ї з неповнолітніми дітьми;
3) особи, які постійно проживають або працюють у зонах безумовного (обов'язкового) і гарантованого добровільного відселення;
4) особи, які постійно проживають або працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю;
5) діти, які народилися після 26 квітня 1986 року від одного з батьків, який є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілим від Чорнобильської катастрофи, за умови, що вони опосередковано могли зазнати впливу радіоактивного опромінення;
6) інші особи, хвороби яких визнано такими, що пов'язані з наслідками Чорнобильської катастрофи.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать також громадяни, включаючи дітей, у яких дози опромінення щитовидної залози перевищують рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я Української РСР та затверджені Національною комісією радіаційного захисту населення України.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно частин першої та другої статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, згідно примітки до вказаної частини статті 55 Закону щодо 2 років - початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Приписи частин першої, третьої та четвертої статті 65 Закону № 796-XII визначають, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Відповідно до абзацу 9 підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Судовою колегією враховується, що на підставі аналізу неведених вище норм Верховний Суд у постановах від 02 листопада 2018 року у справі № 398/3389/16-а (2-а/398/186/16), від 11 грудня 2018 року у справі № 750/4895/17, від 18 березня 2020 року у справі № 381/5143/16-а, від 23 березня 2020 року у справі № 287/79/17-а, від 30 вересня 2020 року у справі № 572/1921/17, від 15 січня 2021 року у справі № 520/7846/17, від 22 червня 2022 року у справі № 362/1209/17, зробив висновок, що єдиним документом, що підтверджує статус особи, потерпілої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи". Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
З урахуванням цієї практики Верховного Суду судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що за правилами статті 14 Закону № 796-XII до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
В той же час, враховуючи приписи Порядку № 22-1, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Тобто наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.
Також, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості.
Як підтверджено матеріалами справи, у період з 01 вересня 1984 року по 01 липня 1988 року позивач навчався та проживав в м. Новозибків Брянської області (Російська Федерація), що підтверджується копіями диплому серії НОМЕР_2 , листа Департаменту соціального захисту населення від 19 лютого 2024 року № 88/К та тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 . Згідно з листом Державного агентства України з управління зоною відчуження від 21 травня 2024 року № 03-1805/12-24 населений пункт Новозибків Брянської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до території радіоактивного забруднення, затвердженого Розпорядженням Уряду РСФСР від 28 грудня 1991 року № 231-р, Переліку населених пунктів, які знаходяться в межах зон радіоактивного забруднення внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС, затверджених постановою Уряду Російської Федерації від 18 грудня 1997 року № 1582, віднесено до зони відселення, що відповідає зоні безумовного (обов'язкового) відселення відповідно до статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність у позивача посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 15 травня 1991 року, підтверджує той факт, що позивач з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 01 січня 1993 року постійно проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 4 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Зазначене посвідчення недійсним не визнавалось, статус позивача як потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; матеріалами справи підтверджено проживання у період з 01 вересня 1984 року по 01 липня 1988 року у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місті, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, суду не надав. Отже, позивачем дотримано всі умови, необхідні для призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Зважаючи на те, що сторони у справі не оскаржують рішення суду першої інстанції у частині відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів не надає оцінки даній частині оскаржуваного рішення.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку