Справа № 320/31649/24 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко В.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
31 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Кузьмишиної О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103650010318 від 13.06.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону країни "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме: з 03.07.1985 по 25.06.1986, з 29.06.1986 по 01.06.1988, з 24.06.1988 по 14.05.1990 з 19.05.1990 по 31.08.1996 та призначити пенсію з 06.06.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103650010318 від 13.06.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме: з 03.07.1985 по 25.06.1986, з 29.06.1986 по 01.06.1988, з 24.06.1988 по 14.05.1990 з 19.05.1990 по 31.08.1996 та призначити пенсію з 06.06.2023
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що на титульній сторінці трурової книжки позивача дата народження власника та дата заповнення книжки дописані іншим чорнилом та не завірено належним чином, а тому, підстав для зарахування періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 немає. Також, апелянт вказує, що позивачем не надано додаткових документів, які б підтверджували факт роботи. Крім того, апелянт стверджує про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає/проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1990 роках (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 23.03.1993.
06 червня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та прийняло рішення від 13.06.2023 №103650010318 про відмову в призначенні пенсії.
Дане рішення пенсійний орган обґрунтував відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 8 років 00 місяців 05 днів.
До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 , оскільки, на титульній сторінці дата народження позивача та дата заповнення трудової книжки дописані іншим чорнилом та не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи, уточнюючу довідку про членство в колгоспі (встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві), видані на підставі первинних документів та військовий квиток. Документами підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 2 роки 1 місяць 15 днів.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 вищевказаного Закону, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац перший частини другої статті 24 Закону).
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Згідно підпункту 2 пункту 2.1 Порядку № 22-1, особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав - учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Відповідно до пункту 2.10 Порядку № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми. Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об'єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.
Підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, який повинен бути підтверджений відповідними доказами, зокрема, трудовою книжкою.
За приписами пунктів 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (в редакції, чинній на час внесення спірних записів в трудову книжку).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Таким чином, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №291/99/17.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , позивач, зокрема:
- у період з 03.07.1985 по 25.06.1986 позивач працював на посаді тракториста у колгоспі «Здобуток Жовтня»;
- у період з 29.06.1986 по 01.06.1988 позивач проходив службу в Радянській Армії;
- у період з 24.06.1988 по 14.05.1990 позивач працював шофером колгоспі «Здобуток Жовтня»;
- у період з 19.05.1990 по 31.08.1996 позивач працював шофером в радгоспі «Гоголевський».
В свою чергу, апелянт зазначає, що на титульній сторінці трудової книжки позивача дата народження власника та дата заповнення книжки дописані іншим чорнилом та не завірено належним чином, а тому, підстав для зарахування періодів роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 немає.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Так, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу, а саме, відомості про підприємство, назву посади, дані про реквізити наказу про звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Порядок ведення трудових книжок встановлений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 58, заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Разом із тим, згідно п. 1.5 Інструкції № 58, питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17 та від 09.08.2019 року справі №654/890/17.
Також, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 зазначив, що на особу не може перекладались тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових мовах відповідно до ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що позивач не може відповідати за правильність, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки.
Слід зазначити, що позивачем на підтвердження наявного у нього стажу роботи також додатково надано архівні довідки.
Згідно довідки архівного відділу Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області №12 від 16.08.2022, позивач у період з 03.07.1985 по 25.06.1986 працював на посаді тракториста. Протокол №15 засідання правління колгоспу «Здобуток Жовтня» с. Словечне від 17.07.1985 про прийняття на роботу.
Відповідно до довідки архівного відділу Коростенською районною державною адміністрацією Житомирської області №12/1 від 16.08.2023, позивач у період з 24.06.1998 працював на посаді шофера. Протокол №10 засідання правління колгоспу «Здобуток Жовтня» с. Словечне від 17.07.1985 про прийняття на роботу.
Довідкою Комунального підприємства «Трудовий архів Броварського району» Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08.06.2023 № 02-241 підтверджується, що позивач, згідно книги обліку наказів та розпоряджень КСП «Гоголівське», працював з 19.05.1990 по серпень 1996 (наказ №72-к від 22.05.1990),
Згідно довідки Комунального підприємства «Трудовий архів Броварського району» Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08.06.2023 № 02-242, особовими рахунками підтверджується нарахування позивачу заробітної плати з 14.05.1990 по 31.12.1994.
Відповідно до довідки Комунального підприємства «Трудовий архів Броварського району» Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 08.06.2023 № 02-243, особовими рахунками підтверджується нарахування позивачу заробітної плати з 01.01.1995 по 31.08.1996.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні періоди роботи позивача підтверджуються як записами трудової книжки, так і архівними довідками.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що заповнення на титульній сторінці трудової книжки дати народження позивача та дати заповнення трудової книжки різним чорнилом не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при обчисленні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Матеріали справи свідчать, що позивач має статус громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає/проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1990 роках (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Київською обласною державною адміністрацією 23.03.1993.
Слід зазначити, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини постійного проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії у протилежному випадку у разі непідтвердження таких обставин, позивач не отримав б вказаного посвідчення.
Посвідчення громадянина, який постійно працював чи працює, або проживає/проживав у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1990 роках (3 категорія) є дійсним, відсутнє будь-яке рішення про визнання його недійсності чи помилковості його видачі.
В свою чергу, довідки про період проживання, роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
З огляду на викладене, посилання апелянта на відсутність документів про перебування у зоні відчуження, як на підставу для відмови в призначенні пенсії, є безпідставним та необґрунтованим.
Враховуючи вищезазначене, оскільки, ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право користуватися пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103650010318 від 13.06.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також, зобов'язано відповідача зарахувати позивачу трудовий стаж роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , а саме: з 03.07.1985 по 25.06.1986, з 29.06.1986 по 01.06.1988, з 24.06.1988 по 14.05.1990 з 19.05.1990 по 31.08.1996 та призначити пенсію з 06.06.2023.
Доводи апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як стверджує позивач, про порушення своїх прав - відмову у призначенні пенсії, він дізнався з листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.06.2024 №1000-0202-8/106696 на запит його представника.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, відповідач будь-яких доказів вручення позивачу рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №103650010318 від 13.06.2023 не надав.
Таким чином, звертаючись до суду з позовною заявою 04.07.2024, позивачем дотримано шестимісячний строк звернення до суду з позовом.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Кузьмишина О.М.