Справа № 620/5059/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
27 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
за участю секретаря Островської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 11.07.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 про визнання неправомірними дій, протиправним рішення та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду, в якому просить:
- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягали у неналежному виконанні обов'язку, щодо перевірки та встановлення факту проживання ОСОБА_4 разом з його повнолітньою донькою ОСОБА_1 до 07.03.2022;
- визнання протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформленого листом від 25.01.2024 вих. № 34, щодо відмови у виплаті грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_4 на користь його повнолітньої дочки ОСОБА_1 , яка проживала зі своїм батьком до 07.03.2022;
- зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_4 на користь його повнолітньої дочки ОСОБА_1 починаючи з 22.05.2023 (дата набуття статусу зникнення безвісти ОСОБА_4 );
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у не розгляді заяви ОСОБА_1 від 15.12.2023 про виплату грошового забезпечення безвісти зниклого ОСОБА_4 , а також у неприйнятті рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення та не повідомленні заявниці про прийняте рішення у письмовій формі у 15-ти денний строк з дня отримання заяви.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є донькою ОСОБА_4 , який, будучи військовослужбовцем, зник безвісти під час захисту Вітчизни. З метою отримання виплат, які належать її батьку, звернулась до відповідача із відповідною заявою та документами, за результатами розгляду якої отримала лист № 34 від 25.01.2024, в якому, посилаючись на пункт 7 Порядку № 884, В/ч НОМЕР_1 відмовила у проведенні спірних виплат з тих обставин, що позивач та її батько проживали за різним адресами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечував проти позову та вказав, що до повноважень відповідача не відносено встановлення факту спільного проживання позивача з її батьком, а позивачем у свою чергу не надано відповідні документи на підтвердження даного факту, що слугувало підставою для відмови у спірній виплаті.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у неприйнятті рішення щодо відмови ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_4 . Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті її батька - ОСОБА_4 з дотримання приписів пунктів 5-7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт зазначає, що наявні правові підстави для розгляду та задоволення заяви позивача про здійснення нарахування та виплату грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх ОСОБА_4 на користь його повнолітньої дочки ОСОБА_1 починаючи з 22.05.2023 (дата набуття статусу зникнення безвісти ОСОБА_4 ).
Також, не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування обставин у справі. Апелянт наголошує, що до повноважень відповідача не відносено встановлення факту спільного проживання позивача з її батьком, а позивачем у свою чергу не надано відповідні документи на підтвердження даного факту, що слугувало підставою для відмови у спірній виплаті.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу позивача в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 є батьком позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 16.07.2000 серія НОМЕР_2 , (а.с. 45 т. 1).
21.05.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №145, в якому вказано, що під час забезпечення заходів із правового режиму воєнного стану, вважати зниклим безвісті з 20.05.2023 старшого сержанта військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 , зняти з усіх видів забезпечення з 20.05.2023 та з повсякденного набору сухих продуктів з 21.05.2023, (а.с.54 т.2).
Вказані обставини також зазначені у сповіщенні №29 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с. 28 т.1).
16.01.2024 позивач звернулась до Військової частини НОМЕР_1 з метою отримання виплат, які належать зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_4 .
За результатами розгляду заяви позивача, відповідач листом від 25.01.2024 № 34, посилаючись на пункт 7 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, повідомив про відмову у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти батька позивача у зв'язку з тим, що позивач та її батько були зареєстровані за різними адресами, ( а.с. 31, т. 1).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Порядком №884 до повноважень командира військової частини віднесено розгляд заяв, доданих до них документів та прийняття рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, однак вказаним Порядком не визначено, що в обов'язки командира військової частини входить встановлення будь-яких фактів, у тому числі факту проживання дітей із зниклим безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовцем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 2 Закону № 2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У відповідності до частин другої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини шостої статті 9 Закону № 2011-XII, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
У разі індексації грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів грошове забезпечення членам сімей військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, виплачується з урахуванням такої індексації - з дня прийняття рішення про проведення такої індексації.
Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення, в тому числі додаткового та інших видів грошового забезпечення, військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.
Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).
Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884) (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Під терміном «безвісно відсутній військовослужбовець» слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку № 884).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 4 Порядку № 884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім'ї з даними про прізвище, ім'я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім'ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, копія сторінки паспорта з такою відміткою).
Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.
У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов'язково зазначаються підстави для такої відмови.
Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:
- подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;
- подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;
- подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;
- з'ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.
Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв'язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.
Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.
Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).
Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Пунктом 7 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.
З матеріалів справи вбачається, що з листа № 34 від 25.01.2024 командира Військової частини НОМЕР_1 слідує, що відмова позивачу у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти її батька ОСОБА_4 ґрунтується на тому, що вони були зареєстровані за різними адресами, а саме ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 - АДРЕСА_1 .
Разом із тим, як встановлено із дослідженої відповіді відповідача, оформленої листом № 34 від 25.01.2024, її зміст не містить підстав для відмови, які наведені у пункті 5 Порядку №884, які є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем.
З огляду на викладене, та за відсутності зазначення відповідачем в обов'язковому порядку підстав для відмови у виплаті позивачеві грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_4 , який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедури прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень з урахуванням приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, з боку відповідача допущена протиправна бездіяльність.
Інші аргументи відповідача не спростовують встановлених судом фактів порушення відповідачем процедури прийняття рішення, встановленої пунктами 5 -7 Порядку №884.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату коштів (грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_4 ), то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, з урахуванням приписів частини другої статті 9, абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та з обранням судом найбільш ефективного способу захисту прав і свобод позивача за пунктом 10 частини другої статті 245 наведеного Кодексу, шляхом, а саме: зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату їй грошового забезпечення батька - ОСОБА_4 , який має статус зниклого безвісти, з дотриманням пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні.
Приймаючи до уваги протиправну бездіяльність відповідача, яка виразилась у неприйнятті рішення, через недотримання відповідачем процедури його прийняття, встановленої пунктами 5-7 Порядку №884, що, в свою чергу, як наслідок, у подальшому зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення безвісти зниклого батька ОСОБА_4 .
При цьому, у ході повторного розгляду заяви позивача, відповідачу слід перевірити чи віднесена позивач до кола осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, наведені у пункті 7 Порядку №884; чи подані нею в повному обсязі документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, якщо ні, то зазначити, які саме документи не подані; чи подана заяви з дотриманням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; у тому числі, і щодо дотримання прав, свобод і інтересів таких осіб, та прийняти відповідне рішення з дотриманням вимог пунктів 5-7 Порядку №884, а також з урахуванням правової оцінки, наведеної у даному судовому рішенні згідно до вимог абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, які полягали у неналежному виконанні обов'язку щодо перевірки та встановлення факту проживання ОСОБА_4 разом з його донькою ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно вказав, що вони задоволенню не підлягають, оскільки встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення, вирішується у судовому порядку судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Порядком № 884 до повноважень командира військової частини віднесено розгляд заяв, доданих до них документів та прийняття рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, однак вказаним Порядком не визначено, що в обов'язки командира військової частини входить встановлення будь-яких фактів, у тому числі факту проживання дітей із зниклим безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовцем.
Колегія суддів звертає увагу, що всі доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо факту спільного проживання ОСОБА_4 разом з його донькою ОСОБА_1 , мають також досліджуватися судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 31.03.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова