Справа № 580/4712/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Алла РУДЕНКО
Іменем України
31 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Єгорової Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними,
ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 232730002768 від 24.04.2024 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 16.04.2024 пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках № 49-1203-1129 від 15.04.2024 та № 49-1203-1130 від 15.04.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 19 років, перед звільненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державної службовців, тому вважає, що має право на призначення пенсії по інвалідності згідно із ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт наголошує, що оскільки позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 19 років, перед звільненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державної службовців, тому вважає, що має право на призначення пенсії по інвалідності згідно із ст. 37 Закону № 3723-ХІІ.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Позивач є особою з інвалідністю 2 групи з 14.02.2019 безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ № 133654 від 15.02.2019 (а.с. 14).
Відповідно до наказу з кадрових питань (особового складу) Регіонального відділення фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях Фонду державного майна України від 04.04.2024 № 73-к-вс «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач звільнена з посади начальника відділу комунікацій Управління забезпечення реалізації повноважень у Черкаській області у зв'язку із скороченням чисельності та штату Регіонального відділення фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 26).
З довідки Управління забезпечення реалізації повноважень у Черкаській області Регіонального відділення фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 15.04.2024 № 49-12.03-1129 вбачається, що стаж державної служби позивача становить 19 років 08 місяців 04 дні (а.с. 20).
Стаж державної служби позивача, який станом на 15.04.2024 становить 19 років 08 місяців 04 дні, також підтверджується довідкою Регіонального відділення фонду Державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях Фонду державного майна України по встановленню стажу роботи від 04.04.2024 № 50.05.01-1094 (а.с. 24, 25).
Крім того, стаж державної служби позивача (19 років 08 місяців 04 дні) підтверджується даними трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 07.05.1999 (а.с. 27-35).
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою від 16.04.2024 про перехід на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с. 15-16).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянуло за принципом екстериторіальності подану позивачем заяву та 24.04.2024 прийняло рішення №232730002768 про відмову в перерахунку пенсії, яким відмовило позивачу в переведенні з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а. с. 19).
Листом від 30.04.2024 № 2300-0206-8/30515 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області направило позивачу рішення відповідача 2 від 24.04.2024 №232730002768 (а. с. 18).
Не погоджуючись з таким рішенням пенсійного органу та вважаючи його протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що група інвалідності встановлена позивачці 14.02.2019, тобто під час дії Закону №889, яким передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-ІV.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ (далі - Закон № 3723-ХІІ), «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначались Законом № 3723-ХІІ, а з 01.05.2016 - Законом 889-VIII.
Частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ було передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Також частина шоста вказаної статті передбачала, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених частиною першою цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, визнаним інвалідами I або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.
Статтею 90 Закону № 889-VIII, який набрав чинності з 01.05.2016, передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких в осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 попереднього Закону.
Так, відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що на Законом № 3723-ХІІ було передбачено призначення державним службовцям пенсії за віком та пенсії по інвалідності І і ІІ груп.
Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби 10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
При цьому, Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судова колегія звертає увагу на те, що позивачка є інвалідом ІІ групи, станом на 01.05.2016 мала стаж державного службовця більш ніж 10 років і працювала на той час на посаді державного службовця, а тому вона набула право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на підставі п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ.
За таких обставин, колегія суддів погоджується дійшла до висновку, що рішення відповідача № 232730002768 від 24.04.2024 про відмову у переході з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню.
Форми довідок про заробітну плату для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу», затверджені Постановою від 17.01.2017 № 1-3 Правління пенсійного фонду України (далі - Постанова №1-3).
Такими довідками є: про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією); про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби.
З матеріалів справи вбачається, що додані до заяви позивача довідки складені відповідно до вказаної постанови та відповідають затвердженій формі.
Статтею 44 Закону №1058-VI визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з п.4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Абзаци перший-другий п.1.9 Порядку №22-1 встановлюють, що призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Абзацом п'ятим вказаного пункту визначено, якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон). Відповідно до п.1.10 Порядку №22-1 особам, які одержують пенсію, призначену органами Пенсійного фонду за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.9 цього розділу.
Враховуючи, що додані до заяви довідки позивача складені відповідно до вказаної вище постанови та відповідають затвердженій формі, позивач мав законне сподівання на переведення його з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України №1058-VI на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст.37 Закону України №3723-XII.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності відмови ГУ ПФУ в Донецькій області у здійсненні переведення позивачки з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця та наявності достатніх і необхідних правових підстав для відновлення її порушеного права шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Черкаській області призначити позивачу пенсію по інвалідності державного службовця з 16.04.2024, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ у розмірі 60% заробітку, зазначеного в довідках № 49-1203-1129 від 15.04.2024, та № 49-1203-1130 від 15.04.2024 та зобов'язати ГУ ПФУ в Черкаській області з 16.04.2024 здійснити нарахування і виплату позивачці пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723 в розмірі 60% заробітку, зазначеного в довідках № 49-1203-1129 від 15.04.2024, та № 49-1203-1130 від 15.04.2024.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.05.2925 у справі №580/6600/24.
При обранні належного способу захисту, колегія суддів зважає на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тож, встановивши порушення прав позивача, суд має обрати такий захисту, який з урахуванням конкретних обставин справи буде ефективним з точки зору частини першої статті 2 КАС та статті 13 Конвенції та виключатиме можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 3 статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши зразкову справу № 822/524/18 (рішення від 13 лютого 2019 року) також дійшла висновку про те, що «для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідці».
Враховуючи наведене, судова колегія приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 232730002768 від 24.04.2024 про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на пенсію по інвалідності державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16.12.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 16.04.2024 пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ, у розмірі 60 відсотків від заробітної плати, зазначеної в довідках № 49-1203-1129 від 15.04.2024 та № 49-1203-1130 від 15.04.2024.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя Н.М. Єгорова