01 квітня 2025 р. Справа № 520/16255/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024, (головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В.) по справі № 520/16255/24
за позовом ОСОБА_1
до Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" , Військово-лікарської комісії Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області"
про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати:
- рішення Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» № 137 від 09.02.2024 про придатність ОСОБА_1 ;
- рішення Державної установи «Головний медичний центр внутрішніх справ України» № 33/4-С-176 від 06.05.2024 про придатність ОСОБА_1 до військової служби.
В обґрунтування позову зазначив, що спірні рішення прийняті відповідачами без застосування Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017 № 285, обстеження позивача проведено поверхнево, упереджено та не об'єктивно, без врахування хвороб згідно наданої медичної документації та дійсного стану його здоров'я.
Враховуючи наведене, вважав спірні рішення протиправними та просив суд першої інстанції їх скасувати.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що проведення військово-лікарської комісії військовослужбовців Національної Гвардії України регулюється окремим порядком, а саме Положенням про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС, затвердженого наказом МВС України від 03.04.2017 № 285, яким встановлено право особи оскаржити рішення регіональної військово-лікарської комісії безпосередньо до суду, без його оскарження до Центральної військово-лікарської комісії.
Як наслідок, висновок суду першої інстанції про обов'язок позивача звернутись до Центральної військово-лікарської комісії відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 для оскарження спірних рішень, що передує зверненню до суду з цим позовом вважає безпідставним.
На думку апелянта, суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 4 ст. 246 КАС України, не навів належних мотивувань, з яких виходив, відмовляючи в задоволенні позову, не розглянув справу по суті спору, що призвело до ухвалення упередженого та незаконного рішення.
Щодо суті спору, вказує, що оскільки проходить службу у Національній гвардії України, тому при вирішенні питання про придатність позивача до військової служби відповідачі мали застосовувати Положення від 03.04.2017 № 285, а не Положення від 14.08.2008 № 402.
Також, зазначає, що має ряд хронічних хвороб, а саме: розповсюджений остеохондроз шийного, грудного та поперекового відділу хребта, що супроводжується вторинним полірадикулярним синдромом на тлі дегенеративно-дистрофічних змін хребта зі стійким больовим синдромом, вертеброгенна правобічна люмбоішіалгія з помірними м'язово-тонічними проявами на тлі остеохондрозу попереково-крижового відділу хребта; протрузії, грижі; пошкодження заднього рогу медіального меніска 2 ст., хондромаляція надколінка 1 ст.; проблеми із серцем, а саме персистуюча шлуночкова екстрасистолія, тахикардія; варикозна хвороба нижніх кінцівок II ст., післяопераційний стан.
Водночас, під час проведення медичного огляду позивача, Військово-лікарська комісія не застосувала статті Розкладу хвороб, які підлягають застосуванню, не врахувала медичну документацію ОСОБА_1 , не направила його на додаткові обстеження до медичних установ, не провела клінічні аналізи, не застосувала метод індивідуальної оцінки стану здоров'я та проігнорувала скарги позивача на стан здоров'я.
На підставі викладеного, на думку апелянта, рішення ВЛК ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» та ДУ «ГМЦ МВС України» є протиправними та підлягають скасуванню.
Державна установа "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України", Військово-лікарська комісія Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" (далі - відповідачі) подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Жигилій С.П., Перцова Т.С.
У зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Жигилія С.П., Перцової Т.С., на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Мельнікова Л.В.
У зв'язку зі смертю судді ОСОБА_2 , на підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначений новий склад колегії: головуючий суддя Русанова В.Б., судді Бегунц А.О., Присяжнюк О.В.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 22.12.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 (а.с. 8-12).
09.02.2024 ОСОБА_1 , пройшов медичний огляд у медичній (військово-лікарській) комісії ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» за результатами якої складено рішення у формі довідки № 137 від 09.02.2024 .
Рішенням медичної (військово-лікарської) комісії встановлені наступні хвороби:
- варикозна хвороба нижніх кінцівок (операція 30.06.2023 - ЕВЛК стовбурів великої підшкірної вени правої нижньої кінцівки, мініфлебектомія за Мюллером-Варді, лігування неспроможних перфорантних вен праворуч) без порушення кровообігу; застаріле пошкодження заднього рогу медіального меніска правого колінного суглобу без порушення функції; хронічний гастродуоденіт без порушення функції травлення. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
- розповсюджений остеохондроз хребта, протрузії С5-С6, Тh8-Тh9, помірна дорсалгія (цервікалгія, торакалгія, люмбалгія) без порушення функції хребта; пролапс морального клапану Іст. з регургітацією Іст. СН0. Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби.
На підставі статті 42 г, 61 г, 52 г, 64 г, 38 г та графи II Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби «Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ», затвердженого наказом МО України від 14.08.2008 №402 ВЛК дійшла висновку, що ОСОБА_1 придатний до військової служби.(а.с. 17).
02.04.2024 позивач подав скаргу до Державної установи «Головний медичний центр внутрішніх справ України», в якій просив скасувати рішення ВЛК ДУ «ТМО МВС України по Харківській області» від 09.02.2024 № 137, викликати його для проведення огляду та обстеження під час розгляду скарги, вирішити питання про стан здоров'я та визначення придатності до військової служби (а.с. 18-21).
06.05.2024 ДУ «Головний медичний центр внутрішніх справ України» листом повідомила позивача про відсутність підстав для перегляду рішення комісії від 09.02.2024 № 137 (а.с. 26).
Не погодившись із рішеннями відповідачів, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому порядку оскаржуються рішення військово-лікарської комісії регіону чи Центральної військово-лікарської комісії.
За висновками суду першої інстанції, у випадку незгоди із рішенням регіональної ВЛК позивач мав оскаржити його до Центральної військово-лікарської комісії. Враховуючи, що позивачем не надано доказів оскарження рішення ВЛК регіону до Центральної військово-лікарської комісії, звернення до суду з цим позовом є передчасним.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частинами 2-3 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Отже, військова служба передбачає професійну діяльність саме придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Відповідно до статей 50, 61, 65, 77 Закону України "Про Національну поліцію", ч. 10 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статті 21 Закону України "Про Національну гвардію України", статті 70 "Основи законодавства України про охорону здоров'я" та з метою нормативно-правового врегулювання організації медичного обстеження кандидатів на службу в поліцію, поліцейських, кандидатів на військову службу за контрактом, резервістів та військовослужбовців Національної гвардії України, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2017 року № 285 затверджено "Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії МВС" (далі Положення № 285 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яке визначає організацію діяльності медичних (військово-лікарських) комісій МВС щодо проведення лікарської та військово-лікарської експертизи.
Пунктом 2 Розділу І Положення 285 встановлено, що медичні (військово-лікарські) комісії МВС (далі - ВЛК) - спеціальні підрозділи, що утворюються в закладах охорони здоров'я МВС та Національної гвардії України (далі - НГУ) для проведення лікарської та військово-лікарської експертизи.
Підпунктом 3 п. 3, пп. 1 п. 4 Розділу I Положення № 285 встановлено, що одним із основних завдань ВЛК є визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, контузій і каліцтв у поліцейських, що проходять службу, звільняються зі служби та звільнились зі служби, військовослужбовців НГУ, колишніх військовослужбовців, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ.
ВЛК відповідно до покладених на них завдань проводять лікарську експертизу кандидатам на службу в поліцію, поліцейським і колишнім поліцейським, кандидатам до вступу до вищих навчальних закладів, здобувачам вищої освіти навчальних закладів.
Відповідно до пунктів 1, 2 Розділу II Положення № 285 лікарська та військово-лікарська експертиза проводиться штатними та позаштатними ВЛК.
Штатними ВЛК є Центральна медична (військово-лікарська) комісія МВС (далі - ЦВЛК), медична (військово-лікарська) комісія державної установи "Територіальне медичне об'єднання" МВС (далі - ДУ ТМО) в областях, в місті Києві (далі - ВЛК ДУ ТМО).
Підпунктами 1, 2, 3 пункту 16 Розділу II Положення № 285 передбачені такі функції штатних ВЛК:
1) організація та проведення лікарської і військово-лікарської експертизи, контроль за її проведенням в підпорядкованих ВЛК, надання їм у разі необхідності методичної і практичної допомоги;
2) розгляд звернень, заяв і скарг кандидатів до служби у поліції, поліцейських, кандидатів на військову службу, військовослужбовців, колишніх поліцейських, колишніх осіб рядового й начальницького складу і колишніх військовослужбовців з питань лікарської і військово-лікарської експертизи, аналіз та узагальнення результатів цієї роботи;
3) перегляд власних постанов і постанов підпорядкованих ВЛК у порядку контролю, а також у разі оскарження їх керівництвом МВС, Національної поліції України, командуванням НГУ чи особами, що пройшли медичний огляд, та в інших необхідних випадках.
Згідно із пунктами 1,11,19 Розділу III Положення № 285 направлення на медичний огляд для проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи за формою (додаток 4) здійснюють відповідні підрозділи кадрового забезпечення Національної поліції України, командири частин НГУ.
Медичний огляд осіб у ВЛК проводиться з обов'язковим обстеженням лікарями-спеціалістами: терапевтом, хірургом, невропатологом, офтальмологом, отоларингологом, дерматологом, стоматологом, психіатром та лікарем-психологом або практичним психологом закладів охорони здоров'я МВС.
Постанова ВЛК щодо придатності (непридатності) особи до служби, яка приймається за результатами медичного огляду, заноситься до Акта медичного огляду, Книги (журналу) обліку документації ВЛК (додаток 9) і оформлюється Довідкою (додаток 10) або свідоцтвом про хворобу.
Згідно з п. 18 Розділу III Положення № 285 у разі незгоди з рішенням штатної М(ВЛ)К особа, яка проходила медичний огляд, може оскаржити його в ЦМ(ВЛ)К.
Відповідно до пунктів 1- 4, 6 - 8 Розділу VIII Положення № 285 за результатами лікарської та військово-лікарської експертизи ВЛК приймають постанови, які включають діагноз, встановлений особі за результатами проведеного обстеження, рішення щодо ступеня придатності чи про непридатність до служби та висновок про причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва).
Постанови ВЛК приймаються на час фактичного огляду особи.
Постанови приймаються відповідно до мети проведення лікарської (військово-лікарської) експертизи, зазначеної у направленні на медичний огляд.
Причинний зв'язок захворювань, поранень (контузій, травм, каліцтв) поліцейським та військовослужбовцям встановлюється ВЛК у всіх випадках встановлення їм відповідного діагнозу.
В свою чергу, відповідно до абз. 3 п. 4 розділу І Положення №285 при здійсненні військово-лікарської експертизи щодо військовослужбовців НГУ, резервістів, кандидатів на військову службу за контрактом, кандидатів на навчання у ВВНЗ М(ВЛ)К керуються Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 (далі - Положення № 402).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що позивач мав оскаржити спірні рішення військово-лікарських комісій до ЦВЛК згідно наказу Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, яким затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України.
Враховуючи, що доказів звернення позивача до ЦВЛК зі скаргами про перегляд рішень, якими встановлено його придатність до військової служби матеріали справи не містять, звернення до суду з цим позовом, за висновками суду першої інстанції, є передчасним.
Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Національної гвардії України, тому спірні правовідносини регулюються Положенням № 285.
Центральна медична (військово-лікарська) комісія МВС входить до складу ДУ «Головний медичний клінічний центр Міністерства внутрішніх справ України».
Як наслідок, оскарження позивачем висновку Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» до Державної установи «Головний медичний центр внутрішніх справ України» свідчить про використання останнім заходів досудового врегулювання спору шляхом оскарження рішення МВЛК до ЦВЛК.
При цьому, як рішення МВЛК так і рішення ЦВЛК є предметом спору в межах цієї справи, що не врахував суд першої інстанції.
З огляду на наведене, висновки суду про відмову в задоволенні позову з огляду на передчасне звернення до суду є помилковими.
Щодо суті спору.
Матеріалами справи підтверджується, що за наслідками медичного огляду позивача, військово-лікарською комісією встановлені наступні хвороби:
- варикозна хвороба нижніх кінцівок (операція 30.06.2023 - ЕВЛК стовбурів великої підшкірної вени правої нижньої кінцівки, мініфлебектомія за Мюллером-Варді, лігування неспроможних перфорантних вен праворуч) без порушення кровообігу; застаріле пошкодження заднього рогу медіального меніска правого колінного суглобу без порушення функції; хронічний гастродуоденіт без порушення функції травлення. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби.
- розповсюджений остеохондроз хребта, протрузії С5-С6, Тh8-Тh9, помірна дорсалгія (цервікалгія, торакалгія, люмбалгія) без порушення функції хребта; пролапс морального клапану Іст. з регургітацією Іст. СН0. Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби.
Апелянт вважає, що відповідачем застосовані статті розладу хвороб, які не відповідають стану його здоров'я.
Так, за твердженням позивача, він має вторинний полірадикулярний синдром на тлі дегенеративно-дистрофічних змін хребта зі стійким больовим синдромом А, отже, на його думку М(ВЛ)К мало застосувати до нього статтю 64 Б п. 5 розділу ХШ Положення ВЛК.
Водночас, як зазначила ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області», 11.11.2023 ОСОБА_1 пройшов магнітно-резонанстну томографію шийного відділу , грудного відділу та поперекового відділу хребта, 28.11.2023 оглянутий лікарем хірургом, невропатологом.
Отже, враховуючи проведенні обстеження та огляди спеціалістів, М(ВЛ)К у довідці № 137 зазначила діагноз: розповсюджений остеохондроз хребта, протрузії С5-С6, Th8-Th9, помірна дорсалгія (цервікалгія, торакалгія, люмбалгія) без порушення функцій хребта та визначила, що хвороба підпадає під ст. 64 г Положення ВЛК.
Посилання скаржника на виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1054, № 1006, як докази наявності у нього діагнозу «вторинний полірадикулярний синдром на тлі дегенеративно-дистрофічних змін хребта із стійким больовим синдромом» колегія суддів оцінює критично, оскільки посилань на дослідження, за результатами яких можливо встановити відповідну хворобу (зокрема МРТ, КТ, рентген) вони не містять.
Щодо твердження апелянта про наявний у нього діагноз: пошкодження заднього рогу медіального меніска 2-го ступеня, тоді як М(ВЛ)К ДУ ТМО встановлено інший діагноз: застаріле пошкодження заднього рогу медіального меніска правого колінного суглобу без порушення функції.
Так, як вказує відповідач, такий діагноз виставлений на підставі проведеної 11.11.2023 магнітно-резонансної томографії правого колінного суглоба.
В результаті проведеного дослідження встановлено: суглобова щілина правого колінного суглоба не звужена. Суглобовий хрящ достатньої товщини. У передніх латеральних відділах плато великогомілкової кістки, допереду від місця прикріплення передньої хрестоподібної зв'язки відмічається невелика субхондральна кіста діаметром 7 мм. Суглобові поверхні, що утворюють правий колінний суглоб на решті рівнях, збережені. Медіальний меніск у задньому розі має дещо неоднорідний сигнал на РD зображеннях, структурно збережений, без ознак фрагментації. Латеральний меніск також структурно збережений. Передня та задня хрестоподібні, латеральна та медіальна колатеральні зв'язки структурно збереженні. Хрящ надколінка на рівні медіальної фасетки має локальну ділянку підвищеного сигнала на Т2, РD зображеннях, зміни сигналу від надколінка не виявлено. Суглобова щілина стегново-надколінкового суглоба не звужена. Суглобові поверхні надколінка та стегнової кістки збережені. Сухожилля чотириголового м'яза стегна, медіальний та латеральний ретинакулюми, власна зв'язка надколінка збережені. Препателярні м'які тканини збережені.
Відповідно до результату огляду № 4537700 від 19.12.2023 об 14:15 лікарем-хірургом, встановлено в тому числі діагноз: застаріле пошкодження заднього рогу медіального меніска правого колінного суглобу без порушення функції.
На підставі досліджень, ВЛК застосовано до позивача ст. 61 г Положення № 402.
Водночас, позивачем ні до М(ВЛ)К, ні до суду, не надано документів/доказів які спростували б виставлений М(ВЛ)К діагноз.
Доводи апелянта про наявні в нього хронічні проблеми із серцем, що не взято до уваги відповідачами колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Так, у довідці № 137 відповідач зазначив про наявність у ОСОБА_1 пролапсу мітрального клапану І ст. з регуляцією І ст. СН0, що відповідає статті 38 г Положення.
Жодних інших ускладнень із серцем, які б можна було віднести до хвороб які виключають можливість служби відповідачем за наслідками медичного обстеження не виявлено.
Зокрема, за результатами ЄКГ позивача від 15.01.2024 патологій не виявлено Крім того, відповідно до наданої ОСОБА_1 карти ехокардіографічного дослідження від 25.06.2023 всі показники перебувають в нормі.
Відповідно до огляду № 4715936 лікарем терапевтом встановлено діагноз: пролапс мітрального клапану І ст. з регуляцією І ст. СН0.
На підставі досліджень, ВЛК застосовано до позивача ст. 38 г Положення № 402.
Щодо тверджень позивача про наявну у нього варикозну хворобу нижніх кінцівок ІІ ст.
Відповідач в судах першої та апеляційної інстанції вказував, що ним досліджено медичну документацію та встановлено, що даними ЦДС вен правої кінцівки від 26.06.2023 виявлено, що остиальний клапан та БПД були неспроможними.
Після чого, 30.06.2023 позивачу проведено операцію - ЕВЛК стовбурів великої підшкірної вени правої нижньої кінцівки, мініфлебектомія за Мюллером-Верді, лігування неспроможних вен праворуч.
16.11.2023 ЦДС вен правої кінцівки не показало неспроможності певних вен, тобто операція дала свої результати, та стан пацієнта покращився.
Крім того, 29.11.2023 року ОСОБА_1 проведено реографію нижніх кінцівок, за висновками якої встановлено: об'ємне пульсове кровонаповнення артерій нижніх кінцівок в межах норми, тонус великих артерій нижніх кінцівок злегка підвищений, тонус артерій середнього і дрібного калібру, нижніх кінцівок в межах вікової норми, венозний відтік в межах норми.
Відповідно, оскільки реографія від 29.11.2023 не показала будь-яких ускладнень, всі показники в нормі, тому ІІ ступінь варикозної хвороби нижніх кінцівок позивача не підтверджено та не був встановлений військово-лікарською комісією.
З урахуванням наведеного, М(ВЛ)К виставило діагнози та застосувало статті наказу на підставі даних фактичних обстежень та медичного огляду пацієнта.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 по справі № 806/526/16 зазначив що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.
Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ВЛК відповідного рівня (регіонального чи центрального).
Аналогічний правовий висновок містить і постанова Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №820/5570/16.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, у спірних правовідносинах адміністративний суд не може підміняти орган, якому за законом надано повноваження переглядати постанови ВЛК на предмет правильності встановлення діагнозу, визначення ступеня придатності до військової служби, правильності застосування тих чи інших статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад.
Аналізуючи наведені вимоги законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що довідка від 09.02.2024 в частині застосування статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (додаток 1 до Положення № 402), є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Доводи скаржника про помилкове застосування ВЛК Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» Положення № 402 замість Положення № 285 при визначенні розладу хвороб колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до абз. 3 п. 4 розділу І Положення №285 в редакції, чинній на час проведення медичного обстеження позивача при здійсненні військово-лікарської експертизи щодо військовослужбовців НГУ, резервістів, кандидатів на військову службу за контрактом, кандидатів на навчання у ВВНЗ М(ВЛ)К керуються Положенням № 402.
Щодо доводів апелянта про протиправність рішення Державної установи «Головний медичний центр внутрішніх справ України» № 33/4-С-176 від 06.05.2024.
Судом встановлено, що не погоджуючись із рішенням Військово-лікарської комісії Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області» № 137 від 09.02.2024 позивач подав скаргу до Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України".
Державна установа "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" листом від 06.05.2024 повідомила позивача про відсутність підстав для перегляду рішення комісії та зазначила, що рішення комісії в довідці від 09.02.2024 № 137 прийнято у відповідності до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402.
Однак, колегія суддів вважає, що Державна установа "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" належним чином дану скаргу не розглянула, вмотивованої відповіді не надала.
Надана відповідь у формі листа не містить посилання на документи , які досліджувалися та враховані та спираючись на які, з наданих додатків, відповідач прийшов до висновку про відсутність підстав для проведення повторного медичного огляду з метою визначення ступеню придатності до військової служби позивача.
Відповідно до пунктів 15, 16 розділу ІІ Положення № 285 штатні М(ВЛ)К мають право:
1) запитувати за потреби документацію, яка необхідна для виконання покладених на них функцій;
2) залучати лікарів ЗОЗ МВС до розв'язання питань проведення лікарської та військово-лікарської експертиз;
3) направляти осіб, які проходять лікарську та/або військово-лікарську експертизу, на обстеження до ЗОЗ МВС, інших державних або комунальних ЗОЗ;
4) переглядати власні рішення і рішення підзвітних М(ВЛ)К (за наявності підстав).
ЦМ(ВЛ)К здійснює, крім функцій, зазначених у підпунктах 1-7 пункту 14, пункту 15 цього розділу, такі функції:
1) спільно із структурним підрозділом апарату МВС з охорони здоров'я та лікарями ЗОЗ МВС розробляє проєкти нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів з питань проведення лікарської експертизи;
2) організовує та проводить наради і збори з питань лікарської та військово-лікарської експертиз;
3) на постійній основі контролює якість проведення лікарської, військово-лікарської, лікарсько-льотної експертиз та організацію роботи підпорядкованих М(ВЛ)К.
Відповідно до пункту 2.3 глави 2 розділу 1 Положення №402 Центральна військово- лікарська
З огляду на статус ЦМ(ВЛ)К у системі військово-лікарської експертизи, вона наділена широким спектром прав та повноважень, які повинна використовувати у своїй діяльності максимально повно та ефективно, а не ухилятися від їх використання під приводом того, що це не є обов'язком для неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів зазначає, що лист від 06.05.2024 (а.с. 26) не містить обґрунтувань, з яких відповідач дійшов висновку щодо відсутності підстав для проведення повторного медичного огляду з метою визначення ступеню придатності до військової служби позивача, не містить посилань, які саме медичні документи досліджувалися, отже не відповідає критеріям до рішень суб'єктів владних повноважень, визначених ч.2 ст. 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості.
Доводи Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" у відзиві на апеляційну скаргу щодо належного розгляду скарги колегія суддів вважає помилковими з огляду на невмотивованість листа-відповіді від 06.05.2024.
Колегія суддів погоджується з твердженнями Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" щодо відсутності підстав для прийняття рішення про відмову у перегляді висновку ВЛК у формі постанови, оскільки п. 11 розділу X "Оформлення рішень М(ВЛ)К" Положення № 285 передбачено, що у разі якщо за результатами розгляду звернення особи немає підстав для задоволення її прохання, Постанова М(ВЛ)К не оформлюється. Особі, яка звертається, надається письмове роз'яснення.
На виконання вищевказаного положення, відповідачем правомірно надано лист у формі роз'яснення. Водночас, як вже зазначалось надане роз'яснення не містить жодних обґрунтувань, за яких позивачу відмовлено у перегляді висновку ВЛК.
Також суд враховує практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі Suominen v. Finland, заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Колегія суддів зазначає, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним маркером того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.
Відтак, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Відповідно до п.п.1,6,7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про адміністративну процедуру» під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов'язки в рамках адміністративного провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності.
Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи. При цьому адміністративний орган не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями.
Згідно з ч. 4 ст. 52 Закону України «Про адміністративну процедуру» забороняється вимагати від учасника адміністративного провадження надання доказів, які не стосуються обставин справи, а також всупереч принципу офіційності, згідно з яким обов'язок збирання доказів покладений на адміністративний орган.
Згідно з ч. 1 ст. 69 Закону України «Про адміністративну процедуру» за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Принцип належного урядування не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідач - ДУ "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" всупереч ч. 2 ст. 77 КАС України правомірності прийнятого рішення ні суду першої, ні апеляційної інстанції не довів, жодних доказів на спростування висновків суду апеляційної інстанції щодо надання обґрунтованої відповіді на звернення позивача суду не надав.
Відтак, колегія суддів вважає, що скарга позивача від 02.04.2024 розглянута без надання оцінки всім обставинам, медичним документам та за відсутності належних обґрунтувань щодо відсутності підстав для проведення повторного медичного огляду з метою визначення ступеню придатності до військової служби позивача з урахуванням приписів законодавства.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, про вчинення ДУ "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" бездіяльності щодо належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 02.04.2024.
Щодо обрання належного захисту порушеного права позивача.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до ч.1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Колегія суддів зазначає, що оскільки ДУ "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" складено відповідь 06.05.2024 за наслідками розгляду заяви від 02.04.2024, проте остання визнана судом такою, що не відповідає вимогам законодавства, тому належним способом захисту прав ОСОБА_1 є визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" щодо здійснення належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 02.04.2024 про перегляд довідки військово-лікарської комісії Державного управління «Територіальне медичне об'єднання МВС України у Харківській області» №137 від 09.02.2024 та зобов'язання відповідача повторно розглянути по суті скаргу від 09.02.2024.
Згідно з частинами 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 по справі № 520/16255/24 - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" щодо не здійснення належного розгляду скарги ОСОБА_1 від 02.04.2024 про перегляд довідки військово-лікарської комісії Державного управління «Територіальне медичне об'єднання МВС України у Харківській області» №137 від 09.02.2024.
Зобов'язати Державну установу "Головний медичний центр Міністерства внутрішніх справ України" повторно розглянути по суті скаргу ОСОБА_1 від 02.04.2024 про перегляд довідки військово-лікарської комісії Державного управління «Територіальне медичне об'єднання МВС України у Харківській області» №137 від 09.02.2024.
В іншій частині позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді О.В. Присяжнюк А.О. Бегунц