24 березня 2025 р.Справа № 520/34634/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/34634/24
за позовом ОСОБА_1
до Лозівської міської ради Харківської області треті особи Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" , Головне управління Держгеокадастру у Харківській області , ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівської міської ради Харківської області (далі - відповідач, Лозівська МР), треті особи: Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 , в якому просила суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Лозiвської МР від 17 жовтня 2024 року № 2211 про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323985500:03:000:0420 загальною площею 59,6000 га за рахунок земель колишнього КСП "Жовтень" за межами населених пунктів Лозівської міської територіальної громади (Царедарівський старостинський округ) на дві земельні ділянки орієнтовними площами 20,0000 га та 36,6000 га з метою подальшої передачі в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 20,0000 га.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лозівської МР, треті особи: Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення.
Роз'яснено учасникам справи, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2025 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги звернув увагу на те, що суд першої інстанції при відкритті провадження виходив з того, що ця справа віднесена до компетенції адміністративного суду.
Вказує, що саме наявністю неправомірних дій з боку міської ради обґрунтовуються позовні вимоги, у зв'язку з чим вважає, що спір віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
На підтвердження такої позиції посилався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 346/2888/16-а та від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а.
Вказує, що земельна ділянка щодо якої було винесено оскаржуване рішення міської ради не належить до земель державної чи комунальної власності.
Вказує, що вона не оскаржує відсутність прав у ОСОБА_2 на розроблення технічної документації чи порушення ним процедури звернення із відповідною заявою, а ставиться під сумнів наявність у відповідача прав на прийняття оскаржуваного рішення.
Стверджує на помилкове посилання судом першої інстанції на висновки Верховного Суду, вважаючи, що такі зроблені у справах, які не є подібними до обставин цієї справи.
Також, звертає увагу суду на помилковість твердження суду першої інстанції про підсудність цієї справи господарському суду, оскільки сторонами у цій справі не є суб'єктами господарювання.
Відповідач та треті особи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим, тому з урахуванням змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, встановлених обставин, та враховуючи суб'єктний склад учасників спору, суд вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції та виходить з такого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до вимог цього Кодексу.
Згідно зі ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
ч. 1 ст. 116 ЗК України Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. (ч. 1 ст. 116 ЗК України)
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. (ч. 1 ст. 124 ЗК України)
Це положення узгоджується з приписами ч. 2 ст. 16 Закону України від 06.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі", згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Отже, з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
З позовної заяви вбачається, що позивач просить суд скасувати рішення Лозiвської МР від 17 жовтня 2024 року № 2211 про надання дозволу ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323985500:03:000:0420 загальною площею 59,6000 га за рахунок земель колишнього КСП "Жовтень" за межами населених пунктів Лозівської міської територіальної громади (Царедарівський старостинський округ) на дві земельні ділянки орієнтовними площами 20,0000 га та 36,6000 га з метою подальшої передачі в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 20,0000 га.
Водночас, з матеріалів справи судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 17.10.2024 за результатом розгляду заяви ОСОБА_2 , Лозівською МР прийнято рішення про надання йому дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6323985500:03:000:0420 загальною площею 59,6000 га за рахунок земель колишнього КСП "Жовтень" за межами населених пунктів Лозівської міської територіальної громади (Царедарівський старостинський округ) на дві земельні ділянки орієнтовними площами 20,0000 га та 36,6000 га з метою подальшої передачі в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 20,0000 га.
Апелянт в апеляційній скарзі підтвердила, що вона не оскаржує відсутність прав у ОСОБА_2 на розроблення технічної документації чи порушення ним процедури звернення із відповідною заявою, а ставиться під сумнів наявність у відповідача прав на прийняття оскаржуваного рішення.
Таким чином, з встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи не стільки з підстав правомірності оскаржуваного рішення, скільки щодо правомірності рішень органу щодо подальшої передачі в оренду земельної ділянки, на яку позивач має майнові претензії.
Спірні відносини, регулюються, окрім іншого, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законами України, низкою нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих актів законодавства..
Згідно з частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Земельний кодекс України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.
У цій справі спірні правовідносини виникли з цивільних правовідносин, у межах яких можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з правом власності чи користування земельними ділянками, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 24.01.2017 №815/6165/14 та Верховним Судом у постанові від 14.03.2018 №396/2550/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №802/2292/17-а та постановах КАС ВС від 13.12.2019 у справі № 379/406/15-а, від 17.02.2020 у справі №808/4077/17.
Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначена категорія спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то наявні правові підстави для закриття провадження у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Посилання апелянта на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду, у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 346/2888/16-а та від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, колегія суддів відхиляє як безпідставні з таких підстав.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права.
Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Дослідивши зміст постанов Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 346/2888/16-а та від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, колегія суддів встановила, що предметом розгляду було оскарження рішення органу місцевого самоврядування, ухваленого за результатами розгляду відповідного звернення позивача, натомість у цій справі позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, ухваленого на користь іншої особи, що свідчить про неподібність обставин цієї справи обставинам, яким була надана оцінка у межах справ № 346/2888/16-а, № 371/957/16-а, а тому висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені позивачем, не можуть бути враховані при розгляді цієї справи.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції в ухвалі про відкриття дійшов висновку про належність цієї справи до адміністративного судочинства не має жодного юридичного наслідку, оскільки ст. 238 КАС України судам надано право закривати провадження у справі, якщо суд дійде висновку про те, що відповідний спір не віднесений до компетенції адміністративного суду.
Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно зі статтею 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України. При цьому порядок паювання земель та виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) установлено відповідно Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» і Законом України від 05 червня 2003 року № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)».
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
Ураховуючи, що позивач звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Лозiвської МР від 17 жовтня 2024 року № 2211 про надання дозволу іншій фізичній особі, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи.
Оскільки, спір у цій справі не є публічно-правовим, тому з урахуванням змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, встановлених обставин, та враховуючи суб'єктний склад учасників спору, суд вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а не господарського судочинства, як помилково вказав суд першої інстанції.
Посилання апелянта на те, що виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправним рішенням відповідача при вирішенні питання, яке в силу законодавчих приписів належить до його виключної компетенції в зв'язку з чим підлягає перевірці адміністративним судом, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки оскаржуване рішення стосується інтересів третіх осіб.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного та на підставі ч. 1 ст. 317 КАСУ колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив, що цей спір не належить до компетенції адміністративного суду проте дійшов помилкового висновку про віднесення цього спору до компетенції господарського судочинства, а отже підлягає зміні в частині роз'яснення до юрисдикції якого суду відноситься ця справа.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року по справі №520/34634/24 змінити в частині роз'яснення до юрисдикції якого суду відноситься ця справа, з підстав викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк