31 березня 2025 р. Справа № 520/11781/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Лук'яненко М.О., м. Харків, по справі № 520/11781/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не врахування витягу з наказу Горпрофтехучилища №8, № 314 від 15.10.1984 року при обчисленні йому пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести ОСОБА_1 з 08.03.2024 року перерахунок пенсії за віком з урахуванням витягу з наказу Гопрофтехучилища № 8, №314 від 15.10.1984 року;
-стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач заначив, що відповідачем протиправно не враховано витяг з наказу Горпрофтехучилища №8, № 314 від 15.10.1984 року при обчисленні йому пенсії, що призвело до невірного обчислення розміру його пенсії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 року адміністративаний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не врахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 16.10.1984 по 17.07.1988 відповідно до виписки з наказу Горпрофтехучилища №8, № 314 від 15.10.1984 року та наказу Горпрофтехучилища №8, № 218 від 15.07.1988 року при обчисленні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.03.2024 щодо перерахунку пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі щодо врахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 16.10.1984 по 17.07.1988 відповідно до виписки з наказу Горпрофтехучилища № 8, № 314 від 15.10.1984 року та наказу Горпрофтехучилища №8, № 218 від 15.07.1988 року при обчисленні пенсії за віком.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 частину судових витрат в розмірі 847 грн. 84 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляціну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду не може вважатися законним і обгрунтованим, оскільки задовольняючи позовні вимоги позивача судом порушені норми матеріального права.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилався на те, що в матеріалах пенсійної справи позивача значиться виписка з наказу Горпрофтехучилища №8, № 314 від 15.10.1984 р. де зазначено відкомандирування ОСОБА_1 в МНР з терміном на 2 роки, даний період потребує уточнення для зарахування в стаж, а саме статею 4 Угоди між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Монгольською Народною Республікою про співпрацю в галузі соціального забезпечення, підписаної 06.04.1981 передбачено, що під час призначення пенсій зараховують повністю трудовий стаж, зокрема і стаж, який дає право для призначення пенсій на пільговіх умовах та в пільгових розмірах, набутий на території обох Договірних Сторін і підтверджений компетентними органами тієї Договірної Сторони, на території якої було набуто стаж.
Розрахунок стажу роботи в кожній із Договірних Сторін здійснюється відповдно до законодавства тієї Договірної сторони, на території якої відбувалась робота або прирівняна до неї діяльність. На момент закордонного відрядження оподаткування населення прибутковим податком регламентувалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30.04.1943 «Про прибутковий податок з населення» (в редакції Указу Президії Верховної Ради СРСР від 20.10.1983), пунктом 1 розділу 1 якого було встановлено, що громадяни СРСР, які отримують прибуток на території СРСР, сплачують прибутковий податок з населення.
Відповідно до п.п. 5 п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 30.04.1943 «Про прибутковий податок з населення» до оподатковуваного прибутковим податком прибутку не включаються суми заробітної плати та інші суми, які отримують громадаяни СРСР від радянських підприємств, установ та організацій в іноземній валюті у зв'язку з їх відрядженням на роботу за кордон.
Оскільки за наявними в пенсійній справі документами, не підтверджується, що в період роботи за кордоном в МНР з терміном 2 роки ОСОБА_1 підлягав державному соціальному страхуванню, а також факт сплати страхових внесків за цей період, зарахувати цей період до страхового стажу ОСОБА_1 підстав немає.
У відповідності до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в пордку письмового провадження).
Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи (в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно наданих відповідачем відомомстей стажу для розрахунку пенсії позивача по формі РС-право (а.с.94) період роботи позивача з 16.10.1984 по 17.07.1988 не зараховано до загального страхового стажу позивача.
08.03.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з врахуванням стажу під час робочого відрядження з 16.10.1984 по 17.07.1988 у МНР у відповідності до ч.1 ст.40, ч. 2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 204850004680 від 01.04.2024 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії та зазначено, що в матеріалах пенсійної справи значиться виписка з наказу Горпрофтехучилища № 8, № 314 від 15.10.1984 року, де зазначено відкомандування МНР з терміном на 2 роки, даний період потребує уточнення.
Вищезазначене слугувало підставою для звернення позивачем до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що записами трудової книжки позивача підтверджено звільнення позивача 15.10.1984 з роботи у зв'язку з загранкомандируванням до МНР згідно наказу Горпрофтехучилища № 314 від 15.10.1984 року (запис №9) та прийняття на роботу 18.07.1988 у зв'язку з закінченням загранкомандирування згідно наказу Горпрофтехучилища № 218 від 15.07.1988 року(запис №10). Жодних застережень, зауважень, претензій до змісту записів трудової книжки заявника пенсійним органом у спірних правовідносинах не висловлено.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відсутність у позивача уточнюючої довідки про період роботи відкомандированої до МНР строком на 2 роки згідно наказу №8 №314 від 15.10.1984, не позбаляє позивача права на зарахування спірного періоду його роботи до загального страхового стажу.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Ст.3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення ст.1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних віж них обставин не можуть забезпечити достатній півень життя для себе і своєї сім'ї.
У ч.1, ч.2 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає прво на забеспечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
В свою чергу, положеннями ст.6 КАС України врегульовано, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими ціностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-ІУ).
Відповідно до ст.1 Закону № 1058-ІУ страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.
Аналогічне визначення страхового стажу міститься у Законі України від 23.09.1999 № 1105-ХІУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №1105-ХІУ).
До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (ч.4 ст.21 Закону №1105-ХІУ).
Що ж стосується зарахування трудового (страхового) стажу, набутого громадянами України, а також іноземними громадянами за час роботи за межами України, то у цих випадках необхідно керуватися імплементованими до національного законодавства України міжнародними угодами, в яких регламентується питання взаємовизнання стажу.
Так, згідно зі ст.19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ'Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленному порядку, встановлені інші правила, ніж ті що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Україною ратифіковано міжнародний договір, у якому зазначено взаємовизнання трудового (страхового) стажу, а саме Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Монгольскою Народною Республікою про співробітництво в галузі соціального забезпечення, підписана 06.04.1981 року (набула чинності з 28.01.1982 року, ратифікована 2.12.1981).
Відповідно до ст.1 вказаної Угоди між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Монгольською Народною Республікою «Про співпрацю в галузі соціального забезпечення «, ця угода стосується всіх видів соціального забезпечення громадян, які встановлені і будуть встановлені законодавством Договірних Сторін.
Статтею 4 цієї Угоди передбачено, що при призначенні пенсії повністю зараховується трудовий стаж набутий на території обох Договірних Сторін і підтверджений компетентними органами тієї Договірної Сторони, на території якої набутий стаж. Зарахування стажу роботи на території кожної з Договірних Сторін здійснюється відповідно до законодавства тієї з них, де саме здійснювалася робота або прирівняна до неї діяльність.
Отже, законодавством передбачена можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи на території Монголії за умови відповідного документального підтвердження.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 26 квітня 2021 року у справі № 348/2180/16-а.
При цьому, положеннями ст.62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХП »Про пенсійне забезпечення» та п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 159/4315/16-а.
З матеріалів справи вбачається, що факт роботи позивача на території Монголії за період з 16.10.1984 по 17.07.1988 підтверджується відповідним записом у його трудовій книжці з посиланням на дату та номер наказів про прийняття, звільнення з роботи.
Стосовно відсутності інформації про сплату страхових внесків за період роботи позивача в МНР, на яку в апеляційній скарзі посилається відповідач, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1ст.15 Закону № 1058-ІУ платником страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в ст.14 цього Закону і застраховані особи,зазначені в ч.1 ст.12 цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.20 Закону № 1058-ІУ обчислення страхових внесків застрахованих осіб зазначених у п.1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17, 18 ст.11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких проводиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
У частинах 4-6, 9, 10 ст.20 Закону № 1058-ІУ закріплено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок. Накопичувального фонду або на банковський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків . Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним пераодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1,2,4 ст.14 цього Закону - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банковський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застраховуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Колегія суддів зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхованню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. В той же час, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не вповному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України, останній позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустими та таким, що суперечить основним конституційним за садам в сфері соціального захисту.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17 та від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а.
Частиною 3 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» унормовано, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
До того ж і відповідно абзацу 3 п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1; далі за текстом - Порядок №22-1), у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Згідно п. 4.2 вищенаведеного Порядку при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
Проте, у ході розгляду даної справи пенсійний орган не подав жодних доказів та на навів жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведеної норми.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти Украхни» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява №63566/00; пункт23) та «Серявін та інші проти України» (заяви № 4909/04; пункт58) : принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення,. його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обстваини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 по справі № 520/11781/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій