01 квітня 2025 р.Справа № 440/9674/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 року по справі № 440/9674/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Призовної комісії Кременчуцького району Полтавської області , ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання протиправними та скасування розпорядження, рішення, пункту наказу, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1/2/2/2435 від 24.04.2024 у частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Призовної комісії Кременчуцького району Полтавської області, яке оформлене протоколом № 8 від 26.04.2024, у частині, що стосується зарахування ОСОБА_1 у запас;
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації" від 07.05.2024 №152 у частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 12 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.05.2024 № 130 у частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 його військовий квиток НОМЕР_2 та інші документи позивача, які можуть знаходитись у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 утриматись від дій, що перешкоджають ОСОБА_1 залишити військову частину НОМЕР_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
До суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі до вирішення справи, що розглядається в порядку конституційного провадження за конституційною скаргою ОСОБА_2 № 18/310 від 29.08.2024.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Перелік підстав для зупинення провадження у справі передбачений ст. 236 КАС України.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Судовим розглядом встановлено, що до Конституційного Суду України надійшла скарга ОСОБА_2 № 18/ 310 від 29.08.2024 щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу“ від 12.12.1991 № 1975-ХІІ.
Так, на думку заявника, оскільки оспорюваний припис визначає заміну альтернативною (невійськовою) службою лише строкової військової служби, якої в України на сьогодні не існує, це повністю унеможливлює реалізацію конституційного права, визначеного ч. 4 ст. 35 Конституції України.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Отже, альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок та військову службу», у той час як можливість заміни таким чином військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожному гарантується право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення ст. 35 Конституції України кореспондуються з положеннями ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Конвенції свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Водночас, згідно зі ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Втім, не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Разом з тим, ст. 65 Конституції України передбачає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Отже, захист держави, забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Отже, конституціи?ний обов'язок захисту Вітчизни, передбачений ст. 65 Конституції України, за своєю суттю та змістом є ширшим за поняття загального військового обов'язку.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, в період дії правового режиму воєнного стану, існує обов'язок виконувати конституціи?нии? обов'язок захисту Вітчизни у тих чи інших формах, встановлених законодавством.
Так, вирішуючи питання зупинення провадження у справі колегія суддів звертає увагу, що під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для цього суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі і одночасно мають значення для вирішення цієї справи.
Водночас, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Разом з тим, колегією суддів не встановлено обставин, які б свідчили про неможливість розгляду даної справи до закінчення розгляду та винесення Конституційним Судом України рішення за результатами розгляду конституційної скарги ОСОБА_2 № 18/ 310 від 29.08.2024 щодо відповідності Конституції України (конституційності) ч. 1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу“ від 12.12.1991 № 1975-ХІІ, з огляду на що колегія суддів не вбачає перешкод для розгляду даної справи.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
Керуючись ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ральченко І.М.
Судді Подобайло З.Г. Катунов В.В.