31 березня 2025 р. Справа № 520/25899/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 р. (ухвалене суддею Біленським О.О.) по справі № 520/25899/24
за позовом Головного управління ДПС у Харківській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Головне управління ДПС у Харківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило: стягнути до бюджету України з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) суму податкового боргу в загальному розмірі 917353,23 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 р. та прийняти судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Податкового кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_1 , є платником орендної плати за землю та на теперішній час має податковий борг з орендної плати з фізичних осіб (КБК 18010900) у загальному розмірі 917353,23 грн., який виник в результаті несплати грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом згідно із: податковим повідомленням-рішенням (форма Ф) № 267655-2407-2011 від 22.09.2022 р. по терміну сплати 01.03.2023 р. в сумі 42628,26 грн. (в т.ч. 1,85 грн. - сплачено та 42626,41 грн. - основний платіж); податковим повідомленням-рішенням (форма Ф) № 267656-2407-2011 від 22.09.2022 р. по терміну сплати 01.03.2023 р. в сумі 142248,58 грн. (в т.ч. 142248,58 грн. - основний платіж); податкового повідомлення-рішення № 267657-2407-2011 від 22.09.2022 р. по терміну сплати 01.03.2023 р. в сумі 131851,96 грн. (в т.ч. 131851,96 грн. - основний платіж); податкового повідомлення-рішення № 267658-2407-2011 від 22.09.2022 р. по терміну сплати 01.03.2023 р. в сумі 141948,74 грн. (в т.ч. 141 948,74 грн. - основний платіж); податкового повідомлення-рішення № 6689575-2412-2011-UA63020010000079018 від 29.06.2023 р. по терміну сплати 29.12.2023 р. в сумі 42628,26 грн. (в т.ч. 42 628,26 грн. - основний платіж); податкового повідомлення-рішення № 6689576-2412-2011-UA63020010000079018 від 29.06.2023 р. по терміну сплати 29.12.2023 р. в сумі 142248,58 грн. (в т.ч. 142 248,58 грн. - основний платіж); податкового повідомлення-рішення №6689577-2412-2011-UA63020010000079018 від 29.06.2023 р. по терміну сплати 29.12.2023 р. в сумі 131851,96 грн. (в т.ч. 131851,96 грн. - основний платіж); податкового повідомлення-рішення № 6689578-2412-2011-UA63020010000079018 від 29.06.2023 р. по терміну сплати 29.12.2023 р. в сумі 141948,74 грн. (в т.ч. 141948,74 грн. - основний платіж), що підтверджується даними з інтегрованої картки платника податків.
Контролюючим органом формовано податкову вимогу форми «Ф» № 0000969-1305-2040 від 12.02.2024 р. на суму 917353,23 грн., яка вручена відповідачу під підпис 21.02.2024 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого знаходиться в матеріалах справи.
У зв'язку з тим, що відповідачем податковий борг у добровільному порядку не сплачений, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий борг відповідачем самостійно не сплачено та податкова вимога на теперішній час є чинною.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п.п. 16.1.3 та п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно із пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно із пп. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України, в разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно із пп. 19-1.1.22 п. 19-1 ст. 19-1 Податкового кодексу України, погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів здійснюють контролюючі органи. Контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів покладено на органи податкової служби Водночас, пп. 19-1.1.34 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України на контролюючі органи покладено функцію застосування і своєчасного стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль та дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до п.п. 20.1.32, п.п. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду, якщо платник податків перешкоджає виконанню податковим керуючим повноважень, визначених цим Кодексом, щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків шляхом накладення арешту на цінні папери та/або кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), та зобов'язання такого платника податків виконати законні вимоги податкового керуючого, передбачені цим Кодексом; звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно із п. п. 95.1, 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Відповідно до п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 на адресу місця його реєстрації направлено податкову вимогу № 0000969-1305-2040 від 12.02.2024 р., яка вручена відповідачу, є дійсною, у судовому порядку не оскаржувалась, не є скасованою, зміненою або відкликаною.
На час розгляду справи сума податкового боргу у загальному розмірі 917353,23 грн. позивачем не сплачена, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що вказана сума заборгованості в розмірі 917353,23 грн. є узгодженою та не сплаченою відповідачем у добровільному податку порядку, у зв'язку з чим підлягає стягненню з відповідача на користь бюджету України.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспанії(RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 315, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2024 р. по справі № 520/25899/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін