Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова
01 квітня 2025 р. Справа № 440/9674/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2024, по справі № 440/9674/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Призовної комісії Кременчуцького району Полтавської області , ІНФОРМАЦІЯ_2
про визнання протиправними та скасування розпорядження, рішення, пункту наказу, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 1/2/2/2435 від 24.04.2024 у частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення Призовної комісії Кременчуцького району Полтавської області, яке оформлене протоколом № 8 від 26.04.2024, у частині, що стосується зарахування ОСОБА_1 у запас;
- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації" від 07.05.2024 №152 у частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати пункт 12 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.05.2024 № 130 у частині, що стосується ОСОБА_1 ;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 його військовий квиток НОМЕР_2 та інші документи позивача, які можуть знаходитись у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 утриматись від дій, що перешкоджають ОСОБА_1 залишити військову частину НОМЕР_1 .
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 позов залишено без задоволення.
Позивач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що законодавство передбачає проходження альтернативної (невійськової) служби замість військової служби під час мобілізації. На думку позивача. Незастосування положень ч. 4 ст. 35 Конституції України призвело до помилкового висновку, що альтернативна (невійськова) служба запроваджується виключно замість проходження строкової військової служби. Також позивач зазначив, що ст. 64 Конституції України допускає можливість обмеження прав, що передбаченні ст. 35 Основного Закону. Однак, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до п. 3Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38. 39, 41 - 44, 53 Конституції України. Таким чином, конституційні права та свободи людини і громадянина, що передбачені ст. 35 Конституції України не були обмежені на час воєнного стану.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв'язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 з 22.02.2024 працює у ТОВ "Єристівський ГЗК" (м. Горішні Плавні) на посаді інженера.
У квітні 2024 на адресу ТОВ "Єристівський ГЗК" надійшла повістка про необхідність з'явитись 30.04.2024 до призовної дільниці м. Горішні Плавні для проходження медичного огляду у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на військовому обліку призовників.
Розпорядженням начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1/2/2/2435 від 24.04.2024 прийнято рішення здійснити оповіщення призовників, працівників ТОВ "Єристівський ГЗК" про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження медичного огляду ВЛК.
30.04.2024 ОСОБА_1 прибув до Призовної комісії Кременчуцького району Полтавської області по повістці і вручив її представникам лист-заяву з довідкою релігійної громади Церкви християн євангельської віри "Слово Істини" від 31.01.2024.
За результатами проходження огляду ВЛК 01.05.2024 медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби.
Відповідно до п. 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 "Про призов військовозобов'язаних на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації" від 07.05.2024 № 152 позивача призвано по мобілізації та відправлено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з п. 12 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.05.2024 № 130 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 07.05.2024, на котлове забезпечення з 08.05.2024, а також призначено на посаду курсанта навчального курсу школи підготовки спеціалістів протиповітряної оборони сухопутних військ.
14.05.2024 представником позивача направлено адвокатський запит до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо з'ясування питання наявності правових підстав для перебування гр. ОСОБА_1 на території м. Десна.
Листом від 06.07.2024 № 1/10384 ІНФОРМАЦІЯ_3 надано відповідь, згідно з якої з 26.04.2024 позивача переведено на облік військовозобов'язаних по досягненню 25-річного віку; з 07.05.2024 позивача як військовозобов'язаного призвано на військову службу під час мобілізації. До зазначеної відповіді додано витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.05.2024 № 152.
Позивач повідомив, що неодноразово вчиняв дії, спрямовані на доведення до відома відповідачів відомостей про свої релігійні переконання шляхом подання заяви та довідки релігійної громади Церкви християн євангельської віри "Слово Істини" від 20.04.2023, в якій зазначено, що позивач є членом зазначеної релігійної організації з 2021 року. За своїм віровченням Церква "Слово Істини" відноситься до релігійного напрямку Євангельських християн. Віровчення Церкви "Слово Істини" закликає не використовувати зброю проти інших людей, що унеможливлює виконання військового обов'язку її членами. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066 релігійні громади Євангельських християн та подібні до них знаходяться у "Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю".
Втім, такі звернення відповідачами не взяті до уваги, оскільки згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. У статті 1 Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби (тобто застосовується для осіб призовного віку - від 18 до 27 років, а заявник вже не призовник, а військовозобов'язаний) і в умовах воєнного або надзвичайного стану (який запроваджено з 24.02.2022 і продовжено на даний час) можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби. Статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Підстави бронювання на період мобілізації військовозобов'язаних, які перебувають у релігійних організаціях, законодавством не передбачені. У статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" наведено вичерпний перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, але заявником не надано жодних документів на підтвердження того, що він до цих категорій військовозобов'язаних належить.
Позивач, не погодившись із діями відповідачів, та вважаючи порушеними свої конституційні права, передбачені ч. 4 ст. 35 Конституції України, звернувся до суду із даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, за встановлених обставин позивач не має права на альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 35 Конституції України кожному гарантується право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
Положення ст. 35 Конституції України кореспондуються з положеннями ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до п. 2 ст. 9 Конвенції свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно зі ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Втім, не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався та дії по теперішній час.
Також Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військову службу і військовий обов'язок" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає проходження військової служби: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У свою чергу, Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Так, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Із матеріалів справи встановлено, що протиправність здійсненого призову ОСОБА_1 як військовозобов'язаного на військову службу до Збройних Сил України під час мобілізації останній обґрунтовував обставинами членства у Церкві "Слово Істини" в м. Горішні Плавні, віровченням якої є вчення про невикористання зброї проти інших людей, а відтак зазначені обставини унеможливлюють виконання позивачем військового обов'язку.
З наведених підстав позивач вважав, що належить до "інших військовозобов'язаних або окремої категорії громадян", які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та мають право на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою.
Так, організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина врегульовані Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12.12.1991 № 1975-XII.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).
Статтею 5 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» встановлено, що альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
Згідно зі ст. 7 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що для вирішення питань проходження альтернативної служби Кабінетом Міністрів України та місцевими державними адміністраціями можуть утворюватися відповідні допоміжні органи у справах альтернативної служби.
Для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.
Статтею 9 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» передбачено, що у разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.
Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю .
Відповідно до п. п. 2, 3 Положення № 2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії. На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією. Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни, які відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнені від призову на строкову військову службу або яким надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на термін дії відстрочки). Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що альтернативна служба - це служба, яка запроваджується замість проходження лише строкової військової служби.
На підставі наведених вище норм слід дійти висновку, що право на альтернативну (невійськову) службу передбачено лише для громадян, які підлягають призову на строкову військову службу (у віці 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку, придатні для цього за станом здоров'я, і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу) і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням; вирішення питання проходження альтернативної служби належить до компетенції відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання заявника; законодавством не передбачено права на проходження альтернативної (невійськової) служби діючим військовослужбовцям, призваним по призову під час мобілізації, зокрема не встановлено такої підстави для звільнення з військової служби, як у зв'язку з релігійними переконаннями для подальшого проходження альтернативної (невійськової) служби.
При цьому, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.
У той же час, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Із матеріалів справи встановлено, що відповідно до довідки релігійної організації "Церква Христа Спасителя" № 16 від 15.07.2022 позивач є членом релігійної громади "Церква Христа Спасителя" з 13.07.2021.
Згідно з Переліком релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 № 2066, такими релігійними організаціями є, зокрема Християни віри євангельської.
Втім, у даному випадку позивача було призвано на військову службу по мобілізації в особливий період, а отже останній не є особою, призваною для проходження строкової військової служби.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач, за встановлених обставин, не має права на альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу.
У той же час, Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, як і не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Отже, апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 по справі № 440/9674/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов