27 березня 2025 р.Справа № 440/13142/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Мінаєвої О.М. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2025, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 12.02.25 року по справі № 440/13142/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області в якому просив суд:
- визнати, що 30.08.2022 позивач досяг старості;
- визнати право позивача на отримання соціальної пенсії після досягнення мною віку 60 років згідно статті 93 Закону "Про пенсійне забезпечення";
- визнати Рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 08.11.2022 № 163750020333 незаконним та протиправним таким що порушує право на соціальний захист згідно ст.46 Конституції;
- зобов'язати відповідача призначити позивачу соціальну пенсію у розмірі передбаченому абз 3 ст.46 Конституції;
- визнати нанесення незаконним Рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії від 08.11.2022 № 163750020333 майнової шкоди у розмірі 59150 грн та моральної шкоди у розмірі 2 млн грн;
- стягнути з місцевого бюджету Полтавської обласні на користь позивача грошову суму 2 059 150 грн.
В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 30.08.2022 досяг 60-річного віку. Одразу звернувся до відділення Пенсійного Фонду. Робітник відділення зобов'язав надати довідку про проходження строкової служби в радянській армії та ще довідку із баз даних Пенсійного Фонду, які чомусь знахолися за іншою адресою. Це забрало певний час. 02.11.2022 відділенням Пенсійного Фонду було зафіксоване повторне звернення із належними довідками і 08.11.2022 отримав Рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від № 163750020333. Стаття 46 Конституції гарантує право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості. По-перше, що таке "старість" і з якого віку вона вважається наявною українським законодавством прямо не визначено. Більшість дослідників, а також Всесвітня Організація охорони здоров'я, вважають, що старість починається із 60 років і триває до смерті. Міжнародна класифікація виокремлює такі періоди геронтогенезу: 1) рання старість або похилий вік (для чоловіків 60- 74 роки, для жінок 55- 74 роки); 2) старість або старечий вік (75- 90 років); 3) вік довгожительства (90 років і старші) (див. декларацію ВООЗ, яка була прийнята на 6-й сесії Всесвітньої асамблеї з охорони здоров'я в 1982 році). Таким чином, соціальна держава (якою Україна себе декларує статтею 1 Конституції), де відповідно до статті 3 Конституції людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю має орієнтуватися щодо визначення старості на вік 60 років. Цей вік також визначенний пенсійним законодавством України як такий з якого починаються призначення пенсій за віком чоловікам, що підтверджує його відповідність поняттю "старість". По-друге, частина першої статті 46 Конституції містить невичерпний перелік підстав за якими держава має надавати громадянам соціальну допомогу. Деякі підстави (зокрема і старість) Конституцією визначені, а ті що невизначені ("та в інших випадках") за формульованням частини першої статті 46 Конституції передбачаються законом. 01.01.1992 був введений у дію Закон "Про пенсійне забезпечення" який забезпечував реалізацію конституційного права особи за статтею 46 Конституції. Статтею 93 цей закон забезпечував право особи на такий вид соціального захисту як соціальна пенсія, яка призначалася і виплачувалася непрацюючим громадянам при відсутності права на трудову пенсію за умови досягнення чоловіками віку - 60 років. Більш ніяких обмежень будь-якими умовами законом не передбачалося. Досяг 60 років, але не маєш права на трудову пенсію, тоді отримуєш соціальний захист у вигляді соціальної пенсії. Це мій випадок. Але робітники відповідача жодним словом про соціальну пенсію не згадали, хоча відповідно до статті 81 Закону "Про пенсійне забезпечення" призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Нещодавно вирішив дізнатися чому так сталося і подзвонив до відповідача і на дзвінок спеціаліст пояснила, що Закон "Про пенсійне забезпечення" вже не чинний.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що на його переконання, суд першої інстанції не виконав вимог ч.3 та 4 ст.7 КАС, не застосував норми статтей 8, 22, 46 Конституції України і не використав ст.93 Закону №1788-ХП (в редакції до 22.06.2005).
Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 02.11.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та 08.11.2022 прийнято рішення №163750020333 про відмову у призначенні пенсії, оскільки необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 29 років, страховий стаж особи становить 20 років 3 місяці 15 днів.
29.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства соціальної політики України зі скаргою в якій зазначив, що 02.11.2022 звернувся до територіального органу ПФ за призначенням пенсії за віком. 08.11.2022 отримав рішення про відмову у призначенні пенсії. Зателефонувавши до територіального органу ПФ і спитавши щодо можливого призначення соціальної пенсії, посилаючись на Закон України "Про пенсійне забезпечення", отримав відповідь, що цей закон не чинний. Вимагав використати повноваження для належного вирішення питання про призначення соціальної пенсії.
Листом від 01.11.2024 №11749/0/97-24/316 Міністерство соціальної політики України повідомило ОСОБА_1 , що статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон) передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років. В той же час особи, які не мають страхового стажу 29 років, але мають не менше 22 років страхового стажу зможуть виходити на пенсію у віці 63 роки. Інші особи, які мають страховий стаж не менше 15 років зможуть виходити на пенсію у віці 65 років. Крім пенсійного законодавства в Україні матеріальна підтримка осіб похилого віку здійснюється і за іншими державними програмами. Зокрема Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» передбачено, що особи, які мають страховий стаж менше 15 років, при досягненні віку 65 років можуть отримувати державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю. Водночас одним із видів державної допомоги в системі соціального захисту населення, допоміжною та стимулюючою виплатою, що надається з метою забезпечення матеріальної підтримки малозабезпечених сімей, є державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (далі - допомога малозабезпеченим сім'ям), яку встановлено Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» та Порядком призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 250 (зі змінами). Допомога малозабезпеченим сім'ям призначається та виплачується залежно від майнового стану та сукупного доходу сім'ї. З урахуванням викладеного для перевірки права на призначення допомоги малозабезпеченим сім'ям необхідно звернутись до уповноваженої посадової особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідної територіальної громади або державної адміністрації (військової адміністрації) або посадової особи центру надання адміністративних послуг.
Позивач вважаючи протиправним рішення від 08.11.2022 №163750020333 та не призначення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області соціальної пенсії на підставі статті 93 Закону "Про пенсійне забезпечення", звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області правомірно прийнято рішення від 08.11.2022 №163750020333 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність на дату звернення необхідного страхового стажу 29 років.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 вищезазначеного Закону визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (надалі також - Закон №1058-IV), який набрав законної сили з 01.01.2004.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Приписами статті 24 Закону №1058-IV) встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема,: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 №22-1, /надалі - Порядок №22-1 (у відповідній редакції) /, зокрема, встановлено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач 02.11.2022 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та 08.11.2022 прийнято рішення №163750020333 про відмову у призначенні пенсії, оскільки необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" становить 29 років, страховий стаж особи становить 20 років 3 місяці 15 днів.
Так, відповідно довідки про стаж роботи ОСОБА_1 форми РС-право підтверджено, що загальний страховий стаж позивача становить 20 років 3 місяці 15 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років з 01.01.2022 по 31.12.2022.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшові вірного висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області правомірно прийнято рішення від 08.11.2022 №163750020333 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність на дату звернення необхідного страхового стажу 29 років.
Щодо вимог позивача визнати, що 30.08.2022 позивач досяг старості; визнати право позивача на отримання соціальної пенсії після досягнення віку 60 років згідно статті 93 Закону "Про пенсійне забезпечення" та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити соціальну пенсію, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 93 Закону №1788-XII (в редакції до 22.06.2005) соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію: інвалідам I і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи; особам, які досягли віку: чоловіки - 60 років, жінки - 55 років; дітям - у разі втрати годувальника (пункт "а" статті 37); дітям-інвалідам віком до 16 років. Перелік медичних показань, що дають право на одержання соціальної пенсії на дітей-інвалідів віком до 16 років, визначається в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.
Законом України "Про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" від 31.05.2005 № 2603-IV, який набрав чинності з 22.06.2005, зокрема, статті 93 та 94 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнані такими, що втратили чинність у частині призначення соціальних пенсій.
Відтак, з 22.06.2005 призначення соціальної пенсії у відповідності до приписів статей 93 та 94 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є неможливим, оскільки вказані статті втратили чинність у частині призначення вказаного виду пенсії.
У свою чергу статтею 1 Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" від 18.05.2004 № 1727-IV встановлено, що особа, яка не має права на пенсію, - дитина померлого годувальника (у тому числі народжена до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника), який на день смерті не мав страхового стажу, необхідного для призначення пенсії для особи з інвалідністю III групи (далі - дитина померлого годувальника), особа, яка досягла 65 років та не має права на пенсію відповідно до закону.
Згідно із статтею 2 Закону № 1727-IV громадяни України, які є дітьми померлого годувальника або досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, або є особами з інвалідністю і не мають права на пенсію по інвалідності або державну допомогу у зв'язку з інвалідністю та постійно проживають на території України, мають право на державну соціальну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
За приписами статті 9 Закону № 1727-IV державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю і державна соціальна допомога на догляд особам, зазначеним у пунктах 4-6 частини першої статті 7 цього Закону, призначаються відповідними структурними підрозділами місцевих державних адміністрацій, а державна соціальна допомога на догляд особам, зазначеним у пунктах 1-3 частини першої статті 7 цього Закону, - органами, що призначають пенсії.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державна соціальна допомога особам, які досягли віку, встановленого статтею 1 цього Закону, і не мають права на пенсію, призначається відповідними структурними підрозділами місцевих державних адміністрацій.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на визнання юридичних фактів.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь позивача шкоди у розмірі 2059150 грн, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.
Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Позовна вимога про стягнення на користь позивача майнової шкоди у розмірі 59150 грн, моральної шкоди у розмірі 2 млн грн, фактично є похідними від попередніх основних вимог про визнання протиправним рішення та визнання протиправними дій.
Тож за умови відсутності підстав для задоволення основних позовних вимог у цій справі, відсутні й підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення майнової та моральної шкоди.
Також, слід звернути увагу, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що позивач не зазначив у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди, а також не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із оскарженими наказом та діями відповідачів. Доказів на підтвердження визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди у розмірі 2 млн. грн) суду також не надано.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 року по справі № 440/13142/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.02.2025 по справі № 440/13142/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.А. Спаскін О.М. Мінаєва
Повний текст постанови складено 31.03.2025 року