31 березня 2025 року справа № 640/13646/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши правилами спрощеного письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,
18.06.2020 ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) (далі - позивачка) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним і скасувати рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Республіки Ірак;
зобов'язати відповідача повторно розглянути її заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 24 червня 2020 року відкрив провадження в адміністративній справі, відмовив у задоволенні клопотання позивачки про розгляд справи з повідомленням та викликом учасників справи, вирішив здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статей 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, а також залучив в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, адреса: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) (далі - третя особа).
17.07.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи зазначив, що на сьогоднішній день на території Іраку не ведуться бойові дії. Збройне угрупування «Ісламська Держава» припинило свою діяльність на території країни. Тому даний елемент заяви позивачки можна вважати не доведеним. Мають місце розбіжності і в інших твердженнях позивачки, які вона мала б дуже добре знати і пам'ятати. Так, під час анкетування позивачка повідомила, що ні вона, ані члени її сім'ї не перебували у будь-яких політичних, релігійних, військових або громадських організаціях. Проте під час співбесіди заявила, що вона і її чоловік були членами партії «Баас», за часів ОСОБА_5 . Тобто, вищезазначене може свідчити, що позивачка надає неправдоподібну інформацію під час розгляду заяви. Тому переконання позивачки щодо існування загрози її життю лише через те, що вона сунітка, не є достатньою підставою для побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, позивачка не повідомила, що сповідувала свою релігію публічно або приймала участь в релігійних общинах. Натомість під час співбесіди, позивачка заявила: «Я не відношу себе ні до сунітів, ні до шиїтів. Визнаю всіх». Згідно з її твердженнями, у неї не було особистих фактів причетності до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, пов'язаних з її релігійною, расовою, національною належністю, політичними поглядами. Обґрунтовуючи своє звернення за захистом в Україні, а саме відповідаючи на питання: «Чому хоче отримати статус біженця?», - позивачка повідомила: «сподобалась Україна, діти навчаються в українській школі. Я хочу тут жити». Окрім цього, на питання: «що змусило поїхати знову до України?»,- повідомила: «я хотіла жити разом з дітьми в Україні». На запитання: «що з нею може статися у разі повернення до Іраку?»,- позивачка повідомила: «у мене в Іраку нікого з родичів не залишилось. Я вже про це не думаю. Я хочу залишитись в Україні, знайти роботу та виховувати дітей». Тобто, позивачка конкретно не змогла надати відповідь на запитання щодо небезпеки, яка на неї може очікувати у разі повернення в свою країну. До того ж не надала жодних матеріалів або інформації, які би свідчили про переслідування її у країні походження під час повернення з України та проживання там протягом 2-х років. Серед фактів, повідомлених позивачкою, відсутні підстави для визнання її біженцем відповідно до умов, передбачених п.1 ч. 1 ст. 1 Закону.
Ухвалою від 24 липня 2020 року вказаний суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за участю його представника.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано вказаний адміністративний суд. Так, відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
Тому Окружний адміністративний суд міста Києва супровідним листом від 23.02.2023 №03-19/15268/23 «Про скерування за належністю справи» на виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2825-ІХ надіслав адміністративну справу №640/13646/20 до Київського окружного адміністративного суду. У подальшому Київський окружний адміністративний суд супровідним листом від 07.01.2025 вих. 01-19/93/25 на виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ «прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, передав 244 судові справи Черкаському окружному адміністративному суду.
Справа №640/13646/20 надійшла до Черкаського окружного адміністративного суду 24.01.2025 вх.№ 3594/25. На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2025 передана для розгляду судді Бабич А.М.
Ухвалою суду від 29.01.2025 суд прийняв до свого провадження адміністративну справу №640/13646/20 та продовжив її розгляд у спрощеному провадженні. Запропонував сторонам, у разі досудового врегулювання спору чи зміни правових позицій у ньому, письмово повідомити про це суд у вказані вище строки шляхом подання відповідних обґрунтованих заяв, підписаних уповноваженими особами. Вказану ухвалу відповідач та третя особа отримали 30.01.2025, що підтверджується довідками про доставку електронних листів в їх електронні кабінети. Ухвалу суд також направив на адресу позивачки, вказану у позовній заяві. Однак вона 18.02.2025 повернулася до суду з довідкою поштового відділення із зазначенням причин не вручення - за закінченням терміну зберігання, що підтверджується даними трекінгу №0610227499845.
Відповідно до ч.11 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Отже, вказана ухвала вручена позивачці належним чином.
17.02.2025 від відповідача до суду надійшло письмове пояснення, в якому просив відмовити у задоволенні адміністративного позову. Обґрунтовуючи зазначив, що строк дії довідки позивачки про звернення за захистом в Україні сплинув. Про продовження строку дії зазначеної довідки позивачка не зверталася. На даний час її місце перебування невідоме. Також позивачка не повідомила територіальний орган ДМС про намір залишити територію України. За результатами перевірки за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан), встановлено, що 28.02.2022 громадянка Республіки Ірак ОСОБА_1 залишила територію України, перетнувши державний кордон України через ПП «Шегині» в напрямку Польщі. Є підстави вважати, що позивачка виїхала за межі України у зв'язку з військовою агресією РФ та введенням на території України воєнного стану, оскільки виявлені масові випадки виїзду з України шукачів захисту під час активної фази військової агресії РФ поза межами інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон. Таким чином, він упродовж близько трьох років не володіє інформацією про місце перебування позивачки, а відсутність реалізації її права на продовження строку дії довідки про звернення за захистом свідчить про відсутність наміру набути міжнародний захист саме на території України.
Оскільки обґрунтовані заяви про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Із Висновку від 05.05.2020 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у справі 32018 КV0006 суд установив такі відомості.
Позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Багдад, Ірак, громадянка Іраку, за національністю - арабка, за віросповіданням - мусульманка (сунітського толку), заміжня. З 1980 до 1992 рік отримувала середню освіту у м. Багдад. Після закінчення середньої школи вступила до університету «Аль-Мунтасір» м. Багдад, який закінчила у 1997 році, здобувши спеціальність хіміка. З її тверджень відомо, що вона працювала в Міністерстві науки і технології в м. Багдад упродовж 2001-2015 років. Заміжня за громадянином ОСОБА_6 . Від шлюбу має трьох дітей: донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 . До першого виїзду з Іраку в Україну проживала в м. Багдад, Ірак, район Альвашаш. Першого разу позивачка виїхала із Іраку 31.05.2015 зі своїми двома дітьми. Причиною виїзду, з її слів, була складна ситуація в Іраку (небезпека з боку радикальних ісламістських угрупувань, які діяли на території країни, а також загроза з боку мусульман-шиїтів). Виїхала до свого чоловіка, який на той час проживав в Україні. Оселилася разом з дітьми в м. Києві, згодом переїхала до свого чоловіка, який на той час в Україні мав нову сім'ю. Зі слів позивачки, її чоловік у 2010 році виїхав в Україну на навчання. Періодично він відвідував ОСОБА_7 . Позивачка, не єдина дружина ОСОБА_8 .
Після приїзду в Україну, позивачка звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві заявою про визнання її та її неповнолітніх дітей біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Однак через деякий час припинила розгляд заяви за власним бажанням, мотивуючи необхідністю виїжджати в ОСОБА_7 для народження дитини. Причини небажання народжувати дитину в Україні позивачка не пояснила.
04.12.2015 позивачка, перебуваючи на 4 місяці вагітності, виїхала з України в ОСОБА_7 . Своїх двох неповнолітніх дітей вона залишила у новій сім'ї свого чоловіка. ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачка народила в м. Багдад доньку. ОСОБА_9 позивачка проживала понад два роки.
11.12.2017 позивачка вдруге в'їхала в Україну зі своєю новонародженою донькою.
18.01.2018 позивач вдруге звернулася із заявою, яку прийнято до розгляду. До заяви надала лише копію паспортного документу. Стверджує, що оригінал цього документу втратила під час останнього в'їзду на територію України, по дорозі з м. Харків до м. Черкаси.
Перед першим виїздом із Іраку, у березні 2015 року, позивачка оформила довідку про стан свого здоров'я та свідоцтво про відсутність судимості. Стверджує, що після другого в'їзду в Україну вона зі своїми дітьми проживають окремо від чоловіка, з ним не спілкується.
За результатами розгляду її заяви відповідач 01.06.2020 прийняв рішення №189-20 про відмову позивачці та її неповнолітнім дітям у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначив, що стосовно заявниці умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні (далі - Спірне рішення).
Про прийняте рішення відповідач повідомив позивачку письмовим повідомленням від 1.06.2020 №179.
Тому позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України від 8 липня 2011 року №3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - ЗУ №3671-VI).
Відповідно до п.п.1, 13 ст.1 ЗУ №3671-VI у редакції на дату прийняття Спірного рішення, а саме від 03.03.2016, у ньому терміни вживаються в такому значенні:
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року, поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:
а) расової належності;
б) релігії;
в) національності (громадянства);
г) належності до певної соціальної групи;
д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Конвенція про статус біженців 1951 року та Протокол до неї 1967 року є основними нормативними інструментами, які становлять основу міжнародної системи захисту біженців. Україна приєдналася до вищевказаного міжнародного договору в установленому порядку 10.01.2002.
Відповідно до ст. 35 Конвенції наглядову функцію за виконанням державами - учасницями положень Конвенції виконує Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців (далі - УВКБ ООН).
З метою правильного та однакового тлумачення норм Конвенції УВКБ ООН розроблено ряд рекомендацій у сфері міжнародного захисту.
Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16.12.1998, п. 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження.
Отже, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається щонайбільше тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання відповідної інформації та перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані».
Під час прийняття рішення щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі наведенні підстави. При цьому немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі - Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту врегульований ст.9 ЗУ №3671-VI. Так, згідно з ч.1 вказаної статті розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Відповідно до ч.2 ст.9 ЗУ №3671-VI працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Згідно з ч.3 ст.9 ЗУ №3671-VI під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, співбесіда проводиться з її законним представником та такою дитиною, якщо вік та рівень розвитку дитини є достатніми для проведення такої співбесіди.
Співбесіда з дитиною, розлученою із сім'єю, проводиться в присутності її законного представника, який подав від імені дитини заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також психолога і педагога.
Відповідно до ч. 4 ст.9 ЗУ №3671-VI під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дитини, розлученої із сім'єю, участь адвоката є обов'язковою. Призначення адвоката для надання правової допомоги такій дитині здійснюється в установленому порядку.
Згідно з ч.5 ст.9 ЗУ №3671-VI у разі виникнення сумніву щодо віку дитини центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за згодою дитини або згодою її законного представника направляє таку дитину на обстеження для встановлення віку, що проводиться у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до ч.6 ст.9 ЗУ №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
Згідно з ч.7 ст.9 ЗУ №3671-VI у разі відсутності у заявника документів, що посвідчують особу, або якщо такі документи є фальшивими, для встановлення особи заявника центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з відповідними органами Служби безпеки України згідно із законодавством проводиться ідентифікація особи.
Відповідно до ч.8 ст.9 ЗУ №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Згідно з ч.9 ст.9 ЗУ №3671-VI Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, направляє особу, яка подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на медичне обстеження, що проводиться в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до ч.10 ст.9 ЗУ №3671-VI документи, отримані або підготовлені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, під час розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, долучаються до особової справи заявника.
Згідно з ч.11 ст.9 ЗУ №3671-VI після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч.12 ст.9 ЗУ №3671-VI особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.
Згідно з ч.13 ст.9 ЗУ №3671-VI розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може бути припинено за відповідним клопотанням заявника.
Відповідно до ч.1 ст.10 ЗУ №3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
Згідно з ч.5 ст.10 ЗУ №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч.13 ст.10 ЗУ №3671-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Згідно з 14 ст.10 ЗУ №3671-VI у разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника).
Відповідач дотримався вказаних вище вимог та за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняв Спірне рішення. Зокрема, дослідив інформацію країни походження (далі - ІКП) позивачки, вивчив публікації із різних джерел, провів відповідні співбесіди з позивачкою та її анкетування.
Відсутність небезпеки для позивачки в Іраку підтверджує той факт, що вона неодноразово перетинала кордон та 04.12.2015 вільно і безперешкодно повернулася в країну своєї громадянської належності, до народження дитини мала змогу там проживати 5 місяців, а також після народження дитини, упродовж 2 років. По-друге, до першого виїзду із Іраку вона мала змогу вільно оформити в органах влади Іраку міжнародну медичну довідку, а також отримати в органах влади сертифікат про відсутність у неї судимості. По-третє, позивачка як першого, так і другого разу мала змогу безперешкодно отримати візу в Україну та виїхати із Іраку, не маючи проблем з перетином кордону. Зважаючи на тодішню (дату звернення позивачки із заявою) ситуацію в країні громадянської належності, рівень небезпеки для позивачки не перевищував загального рівня небезпеки, в якій перебувала решта населення Іраку, зокрема її рідних, які залишилися в м.Багдад. Наполягання нею про її можливе переслідування в країні походження, не містить жодного об'єктивного та документального підтвердження, з її боку.
Тому Спірне рішення є правомірним.
Відповідач обгрунтовано стверджує про факт залишення позивачкою території України після судового його оскарження. Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі - Указ №64/2022), затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Вказаний строк продовжено указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. У подальшому його дію продовжено.
Відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
За результатами перевірки за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) встановлено, що 28.02.2022 позивачка покинула територію України, перетнувши державний кордон України через ПП «Шегині» в напрямку Польщі. Вказані обставини можуть свідчити, що позивачка виїхала за межі України у зв'язку з військовою агресією РФ проти України та введенням на території України воєнного стану, оскільки загально відомою обставиною є те, що 24.02.2022 на переважній більшості території України, у т.ч. м.Києві (місце проживання позивачки) відбувалися активні ракетні обстріли військових об'єктів, що призвели до руйнувань, майнових і людських втрат. Такі дії активно продовжуються і на сьогодні, що свідчить про відсутність безпеки на території України, у т. ч. для громадян інших країн.
То ж відсутність заяв про підтримання позовних вимог протягом тривалого судового розгляду справи має ознаки втрати правового інтересу до неї.
Зважаючи, що відповідач не допустив порушення прав позивачки під час прийняття Спірного рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Зважаючи на результат вирішеного спору, відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 2-20, 72-78, 138-139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , адреса фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Державної міграційної служби України (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470) про:
визнання протиправним і скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки Республіки Ірак;
зобов'язання повторно розглянути її заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Анжеліка БАБИЧ
Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 31.03.2025.