01 квітня 2025 року м. Рівне №460/3396/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій щодо відмови в призначенні пенсії за віком неправомірними та зобов'язання призначити з 30.12.2024 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою суду від 25.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як батькові, який виховав дитину з інвалідністю. Однак, відповідач рішенням від 02.01.2025 відмовив у призначенні пенсії, оскільки мати дитини вже отримує пенсію. З рішенням про відмову в призначенні пенсії позивач не погоджується, вважає його протиправним. Тому, просить позов задовольнити повністю.
У поданому відзиві на позовну заяву, відповідач звертає увагу, що призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому вважає, що наявні підстави для залучення співвідповідачем у справі Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області. Вказує, що оскаржуваним рішенням позивачу правомірно відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком згідно положень статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки дружина скористалася правом на достроковий вид пенсії та через відсутність висновку лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку згідно з вимогами пункту 2.18 Порядку №22-1. Наголошує, що необхідною умовою для призначення дострокової пенсії за віком в даному випадку є підтвердження того, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.
Дослідженням письмових доказів, суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 07.07.1992 Моквинською сільською радою Березнівського району Рівненської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з корінцем медичного висновку №36 від 21.05.2007, ОСОБА_3 є дитиною інвалідом до 16 років (висновок дійсний до 19.06.2010; дата переосвідчення 19.05.2010); захворювання (паталогічний стан) відповідає розділу V пункту 3 підпункту 36 «Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років».
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 03.06.2010 Березнівським УПСЗН, ОСОБА_3 був отримувачем державної соціальної допомоги як дитина-інвалід до 18 років (з 01.01.2007 по 18.06.2010).
Відповідно до посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_3 , виданим 06.07.2010 Рівненською облдержадміністрацією, ОСОБА_3 є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1. Згідно з вкладкою № НОМЕР_4 , посвідчення дійсне до 01.07.2013.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18.12.2012 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримую пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
30.12.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та доданими до заяви документами.
Заяву позивача від 30.12.2024 розглянуто за принципом екстериторіальності. Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02.01.2025 №172450006717 позивачу відмовлено у призначенні такої пенсії. У рішенні зазначено, що вік заявника 56 років 06 місяці 16 днів. Відповідно до наданих документів до заяви страховий стаж враховано повністю та складає 23 роки 02 місяці 25 днів. Згідно документів, долучених до заяви, мати дитини-інваліда використала право на призначення пенсії (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону. Зазначено, що до заяви не долучено документи згідно з пунктом 2.18 Порядку №22-1. В призначенні пенсії відмовлено, оскільки дружина скористалася правом на достроковий вид пенсії та у зв'язку з відсутністю необхідних документів.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV).
Згідно з статтею 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Стаття 115 Закону №1058-IV визначає пенсійне забезпечення окремих категорій громадян.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років (абзац 2).
Системний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що пункт 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV визначає спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Відповідач не заперечує обставини, які надають право позивачу на призначення дострокової пенсії за віком, а саме, наявність відповідного страхового стажу та досягнення відповідного віку.
Судом встановлено, що позивач досягнув віку 55 років (повних 56 років) та має страховий стаж не менше 20 років (повних 23 роки).
Оскаржуваним рішенням відмовлено у призначенні пенсії, оскільки дружина позивача, мати дитини-інваліда, скористалася правом на достроковий вид пенсії (використала право на призначення пенсії незалежно від виду до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону) та у зв'язку з відсутністю необхідних документів згідно з пунктом 2.18 Порядку №22-1.
Щодо підстави для відмови, оскільки мати дитини-інваліда, скористалася правом на достроковий вид пенсії - використала право на призначення пенсії незалежно від виду до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, суд враховує таке.
Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності необхідного страхового стажу.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 18.12.2012 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримую пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції станом на дату призначення ОСОБА_2 пенсії, передбачено види державних пенсій (трудові пенсії): за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.
Згідно з статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94). У разі відсутності матері, коли виховання дитини-інваліда здійснювалось його батьком, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55 років при стажі роботи 20 років.
Отже, даною нормою передбачено право на призначення дострокової пенсії, при цьому, саме пенсії за віком. Натомість, ОСОБА_2 призначено пенсію за вислугу років.
Таким чином, дружині позивача, матері дитини з інвалідністю, призначено пенсію раніше встановленого пенсійного віку (у 45 років), за інших підстав ніж ті, які визначені пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV (статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Відтак, ОСОБА_2 своє право на отримання пенсії із підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV, як мати дитини з інвалідністю не використала.
Мати дитини, маючи право на різні види пенсії, обрала вид пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а позивач з огляду на положення статті 115 Закону №1058-IV при зверненні 30.12.2024 мав легітимні очікування на призначення дострокової пенсії за віком, як один із членів подружжя, що здійснювало виховання дитини з інвалідністю.
Абзацом 2 пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV визначено спеціальне суб'єктивне право батька, як одного з членів подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір'ю свого права на призначення дострокової пенсії за віком, передбаченого іншими нормами законодавства. Аналогічний правовий висновок, зазначений в постанові Верховного Суду України від 12 листопада 2013 року №21-373а13.
Тому, такі мотиви відмови у призначенні пенсії є безпідставними, оскільки допустимість реалізації права позивача на призначення дострокової пенсії у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, не може ставитися у залежність від реалізації матір'ю дитини свого права на призначення пенсії за вислугу років, передбаченого іншими нормами законодавства, зокрема Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Однак, суд наголошує, що вирішальною умовою для призначення позивачу дострокової пенсії за віком в даному випадку є підтвердження того, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії відповідач вказав, що до заяви не долучено документи згідно з пунктом 2.18 Порядку №22-1.
Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.1. Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
Відповідно до пункту 2.17 Порядку №22-1 при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з пунктом 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров'я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за №510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров'я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про вид отриманої допомоги та період її одержання (за наявності).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо дострокового призначення пенсії за віком, визначивши, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 по справі №636/2618/17.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин встановлювався статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Суд звертає увагу, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі №2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення №1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності.
Згідно з пунктом 14 Положення №1317, причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Як встановлено судом, дитина позивача ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак шестирічного віку досягнув у 1998 році.
Згідно з корінцем медичного висновку №36 від 21.05.2007, ОСОБА_3 визнаний дитиною інвалідом до 16 років (висновок дійсний до 19.06.2010); захворювання (паталогічний стан) відповідає розділу V пункту 3 підпункту 36 «Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років». Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 був отримувачем державної соціальної допомоги як дитина-інвалід до 18 років (з 01.01.2007 по 18.06.2010).
Отже, ОСОБА_3 визнаний дитиною інвалідом до 16 років - 21.05.2007, тобто у віці повних 14 років.
Встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
При цьому, у корінці медичного висновку №36 від 21.05.2007 не зазначено, що ОСОБА_3 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Інших доказів для підтвердження даного факту матеріали справи не містять та для призначення пенсії позивачем не подавались.
Відтак, позивачем не було підтверджено наявності підстав для визнання його дитини дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Саме по собі виховання дитини до шестирічного віку без показань для визнання її особою з інвалідністю у віці до шести років не є підставою для призначення дострокової пенсії за віком.
Однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства. Отже, за відсутності доказів на підтвердження того, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, відсутні підстави для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.
Суд наголошує, що пункт 2.18 Порядку №22-1 не суперечить положенням пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
У сукупності вищенаведеного, суд дійшов висновку, що позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, тому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 02.01.2025 №172450006717 позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії.
Щодо доводів відповідача наведених у відзиві на позовну заяву про те, що наявні підстави для залучення співвідповідачем у даній адміністративній справі - Головне управління Пенсійного фонду в Рівненській області, суд звертає увагу, що при відкритті провадження у даній справі враховано таке.
Пунктом 4.2. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. А за правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог про зобов'язання призначити пенсію є територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що необґрунтовано прийняв рішення про відмову у призначенні такої пенсії. Така позиція суду ґрунтується на правовій позиції Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 09.07.2024 у справі №240/16372/23.
Згідно з статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що відповідач повинен доводити правомірність свого рішення, дій чи бездіяльності. Водночас, позивач не позбавлений обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Оскільки, факт наявності у позивача порушеного права не знайшов підтвердження у ході розгляду справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні пенсії за віком та зобов'язання призначити з 30.12.2024 дострокову пенсію за віком згідно з пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 01 квітня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-Б,м. Запоріжжя,Запорізька обл.,69057, ЄДРПОУ/РНОКПП 20490012)
Суддя Н.В. Друзенко