31 березня 2025 р. № 400/116/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому, з урахуванням змінених (уточнених) позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 13.12.2023 року грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 84947,04 грн;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 13.12.2023 року грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 84947,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачку з 31.08.2023 року звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
13.12.2023 року відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно. У зв'язку з порушенням строку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів.
Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки грошова компенсація за неотримане речове майно має разовий характер, тому не є доходами в розумінні ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Позивачка надала відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 до 31.08.2023 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2023 року № 224 позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до витягу із вищевказаного наказу передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 (із змінами), на підставі довідки про вартість речового майна від 10.09.2024 року № 20 у сумі 86240,65 грн.
З надходженням коштів позивачу нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 84947,04 грн (за мінусом військового збору 1,5 %).
Позивачка подала заяву відповідачу, в якій просила нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушення строку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 84947,04 грн.
Листом відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Згідно з нормою ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією,не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, спірні відносини, що виникли між сторонами у справі, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050), «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011), «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далв - Порядок № 159), і «Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 (далі - Порядок № 178).
Як передбачено у ст.ст. 1 та 2 Закону № 2050, підприємства, установи та організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або ж уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення);
сума індексації грошових доходів громадян;
суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі, частини його грошового забезпечення (яка не має разового характеру). При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у даному випадку - військовою частиною) добровільно або ж на виконання судового рішення.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 19.09.2019 року у справі № 522/9778/16-а та від 15.08.2019 року у справі № 674/24/17, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 року у справі № 759/9631/17.
У силу вимог ст. 3 Закону № 2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку №159.
Так, згідно з п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (п. 5 Порядку № 159).
Разом із тим, правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Слід також зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний
характер. Такі кошти спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону № 2050 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.03.2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15.10.2020 року у справі № 240/11882/19, від 13.01.2020 року у справі № 803/203/17 та від 22.06.2018 року у справі № 810/1092/17.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
У той же час, спірним у даній справі є питання виплати позивачу компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати їй грошової компенсації за неотримане речове майно.
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії тощо; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата тощо); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Право на грошову компенсацію за неотримане речове позивач набула на підставі Порядку № 178.
Так, у зв'язку із особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (ст. 12 Закону № 2011).
До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене ст. 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.
Питання ж складу грошового забезпечення військовослужбовців вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06.02.2019 року у вказаній вище справі, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням положень ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону № 2011 зазначила про те, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
При цьому, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема, щорічні, щоквартальні та разові додаткові види грошового забезпечення, окрім щомісячних, або ж тих, що виплачуються раз на місяць.
У контексті зазначеного, варто наголосити на тому, що компенсація за неотримане речове майно не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, адже закупівля відповідного речового майна здійснюється незалежно від виплати грошового забезпечення і, виключно при незабезпеченні військовослужбовця речовим майном, здійснюється виплата грошової компенсації відповідно до п. 7 Порядку № 178.
Тобто, компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення та фактично носить одноразовий характер.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки грошової компенсації за речове майно.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про: визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 13.12.2023 року грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 84947,04 грн; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки по день фактичного розрахунку 13.12.2023 року грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 84947,04 грн - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 31.03.2025 року.
Суддя О.В. Малих