31 березня 2025 рокусправа № 640/27051/20
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ЄДРПОУ: 22990368), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;
зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України до вересня 2019 року. Зазначає, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним повного розрахунку, оскільки не нарахував грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки. Для відновлення свого порушеного права позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач 11.12.2020 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну й додаткові відпустки відповідно на цей вид відпустки не поширюється обмеження щодо максимальної тривалості щорічних відпусток (згідно з частиною третьою ст. 10 Закону України “Про відпустки» - не більше 59 календарних днів). Надається з урахуванням святкових і неробочих днів, а у разі невикористання не переноситься на наступний календарний рік, не продовжується у разі хвороби працівника, не ділиться на частини й не замінюється грошовою компенсацією. Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації та соціального захисту громадян України, які підлягають звільненню з військової служби під час особливого періоду або у зв'язку з оголошенням демобілізації"» від 18.03.2015 № 259-УІП відповідні категорії осіб отримали право на зазначену вище додаткову відпустку лише починаючи з 2015 року, адже тривалість такої відпустки не залежить від відпрацьованого часу. Вона надається в календарному році при підтвердженні статусу учасника бойових дій чи інваліда війни. Зважаючи на наведені норми додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає.
23.08.2022, 15.09.2022, 17.10.2022 та 21.12.2022 позивач подав клопотання про пришвидшення розгляду справи.
Статтями 1-2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон №2825-ІХ) постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва та утворити Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до частини третьої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Абзацами 2, 4 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2825-ІХ (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-IX «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ») визначено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ", але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон), який визначає порядок передачі нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративних судових справ іншим окружним адміністративним судам України, затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок №399).
Пунктами 4-7 Порядку № 399 визначено, що на розгляд та вирішення судам підлягають передачі судові справи, які нерозглянуті ОАСК та передані до КОАС, але до набрання чинності Законом, не розподілені між суддями. Матеріали щодо розгляду та вирішення окремих процесуальних питань у межах нерозглянутих судових справ підлягають передачі до судів, визначених у результаті автоматизованого розподілу судових справ між судами, проведеного відповідно до правил, установлених цим Порядком. Судові справи, вказані у переліку, які підлягають передачі судам, мають бути зареєстровані в базі даних. Перелік складається відповідальною особою протягом семи робочих днів після опублікування цього Порядку за формою, визначеною у додатку 1 до Порядку, та формується в електронній формі із застосуванням КЕП.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 399 відповідальною особою протягом семи робочих днів після отримання результатів автоматизованого розподілу судових справ на підставі протоколу формується перелік судових справ у електронній формі із застосуванням КЕП за формою, визначеною у додатку 3 до Порядку, про визначені суди із зазначенням єдиних унікальних номерів судових справ.
За наслідками автоматизованого розподілу судових справ між судами визначено суд для розгляду справи №640/27051/20 - Львівський окружний адміністративний суд.
Матеріали справи №640/27051/20 було направлено до Львівського окружного адміністративного суду та зареєстровано судом 19.02.2025.
Ухвалою від 24.02.2025 прийнято справу до провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано учасникам справи подати письмові пояснення щодо справи протягом п'ятнадцяти днів з моменту отримання копії ухвали.
Відповідач 04.03.2025 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що учасники бойових дій (включаючи позивача), отримали додаткову пільгу у вигляді додаткової відпустки із збереженням заробітної плати з 2015 році, а не з 2014 року, як заявляє позивач в позовних вимогах, одержання строком 14 календарних днів на рік - виключно після внесення змін у пункт 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до п.12 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до п.14 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну й додаткові відпустки відповідно на цей вид відпустки не поширюється обмеження щодо максимальної тривалості щорічних відпусток (згідно з частиною третьою ст. 10 Закону України “Про відпустки» - не більше 59 календарних днів). Надається з урахуванням святкових і неробочих днів, а у разі невикористання не переноситься на наступний календарний рік, не продовжується у разі хвороби працівника, не ділиться на частини й не замінюється грошовою компенсацією.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Центральному управлінні інженерного забезпечення Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, яке перебувало на фінансовому забезпеченні у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України.
Рішенням міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, оформленим протоколом від 20.01.2015 №3 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій як такому, що захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 06.09.2019 №182 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника відділу мінної безпеки та інженерних загороджень управління організації інженерного забезпечення Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.08.2019 №422 з військової служби у відставку за підпунктом «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я) з 06 вересня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.01.2020, у якому просив нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік.
Листом від 21.02.2020 №305/375 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати грошової компенсації у зв'язку із тим, що відповідно до статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та враховуючи Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 “Про часткову мобілізацію», затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, військовослужбовцям Збройних Сил України у зв'язку із дією на території України особливого періоду додаткові відпустки як учаснику бойових дій не надаються по даний час. При цьому, Законами України “Про відпустки» та “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено порядку перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій, така невикористана у поточному році відпустка на наступний рік не переноситься.
Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від05листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі 620/4218/18.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість за потреби, за відповідної консультації передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Судом встановлено, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII.
Факт не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем не заперечується.
Вказане в сукупності зумовлює висновок суду про наявність у позивача права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною четвертою статті 10-1 Закону №2011-XII.
Щодо періоду, за який позивачу належить виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій суд зазначає таке.
Позивач просить нарахувати і виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік. Проте суд зазначає, що право на одержання додаткової відпустки саме із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік учасникам бойових дій було надано Законом України від 14.05.2015 № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни», який набрав чинності 06.06.2015, яким, зокрема, у пункті 12 статті 12 та пункті 17 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" слова "одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік" замінено словами "одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік".
Отже, редакція п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазнавала змін, саме в частині збереженням грошового забезпечення, і положення щодо пільги учасникам бойових дій, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки саме із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік були внесені Законом № 426-VIII від 14.05.2015, а до цього часу передбачалось одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік. З огляду на зазначене, ураховуючи положення ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, суд дійшов висновку, що позивач має право на одержання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період починаючи з 2015 року, в той час як за 2014 рік позивач не мав права на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити останньому таку компенсацію за 2014 рік задоволенню не підлягають.
З метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки та зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (адреса місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ЄДРПОУ: 22990368) провести ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України та абзацу 6 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2825-IX до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна