про закриття провадження в частині позовних вимог
01 квітня 2025 року м. ДніпроСправа № 640/19895/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши матеріали справи за позовом адвоката Герман Марини Миколаївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОРДІСАР» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень та картки відмови, стягнення збитків,
До Луганського окружного адміністративного суду з Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа № 640/19895/21 за позовом адвоката Герман Марини Миколаївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОРДІСАР» (далі - позивач) до Київської митниці (далі - відповідач), з такими вимогами:
- визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби про визначення коду товару №KT-UA 100000-0042-2021 від 07.05.2021 та картку відмови №UA100080/2021/00218 від 07.05.2021 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;
- стягнути з Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОРДІСАР» 9127,51 грн збитків, спричинених протиправним рішенням Київської митниці Держмитслужби.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2021 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2022 замінено первинного відповідача - Державну митну службу України в особі філії Київська митниці Державної митної служби України на належного - Київську митницю.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30.01.2025 позовну заяву прийнято до провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 змінено назву позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Позивачем заявлено позовну вимогу щодо стягнення з Державної митної служби України на користь позивача 9127,51 грн збитків, спричинених протиправним рішенням Київської митниці Держмитслужби.
Вказану позовну вимогу обґрунтовано здійсненням витрат зберігання на транспортування товару через прийняте відповідачем рішення.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об'єктивно порушені відповідачем (відповідачами) і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачених Конституцією та законами України.
За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до положень статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.
На відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, та вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 цього Кодексу допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.
За частинами 1 - 3 статті 22 ЦК України особа, якій завдані збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачене відшкодування в меншому або більшому розмірі.
За частиною 2 статті 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди в випадках, передбачених законом.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачене законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а в разі якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (частина 3 статті 225 ГК України).
Отже, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.
Виходячи з положень спеціальної норми статті 1173 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, спричинених незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, потрібна наявність наступних елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, доведення яких покладається на позивача (аналогічний висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).
Відповідно до частини 2 статті 325 МК України в установлених цим Кодексом випадках митні органи з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право в письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною 1 цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлене порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами.
Згідно з частиною 5 статті 338 цього Кодексу крім випадків, зазначених у частинах 2 - 4 цієї статті, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Отримана від правоохоронних органів офіційна інформація опрацьовується митними органами самостійно із застосуванням системи управління ризиками. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи митних органів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду) в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийняте рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлений факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.
За правовим висновком Верховного Суду в постанові 17.04.2018 у справі № 906/374/17, виходячи з імперативних приписів частини 2 статті 325, частини 5 статті 338 МК України в разі відсутності встановлення в результаті проведення митних процедур порушення вимог законодавства України витрати вантажовідправника (власника вантажу) на їх проведення підлягають відшкодуванню органом, за ініціативою якого проведені вказані операції, що мали наслідком затримання вантажу та спричинили збитки власнику цього вантажу (вантажовідправнику), зокрема додаткові витрати на послуги перевізника, пов'язані з виконанням передбачених зазначеними нормами дій, пов'язаних з проведенням митних операцій.
З наведеного, суд висновує, що позовні вимоги в частині стягнення з Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спектрхімія Україна» 9127,51 грн збитків, спричинених протиправним рішенням Київської митниці Держмитслужби, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС)).
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то зміст поняття «публічно-владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких нібито є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові, зокрема господарські, відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
У випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи.
Отже, те, що позивач вказав відповідачем у справі певний орган державної влади не означає, що у спірних правовідносинах відповідальним суб'єктом є не держава, а саме цей орган.
Публічно-правові відносини сторін цього спору припинилися із скасуванням постанови про застосування штрафу. Кошти, які позивач сплатив на виконання цієї постанови до бюджету як штраф, стали такими, що знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави. Спірні правовідносини з приводу повернення відповідної суми стосуються захисту майнових прав позивача як суб'єкта господарювання.
З огляду на чинне правове регулювання правовідносини щодо повернення з бюджету коштів, які були сплачені у якості штрафу, але після скасування постанови про застосування штрафу знаходяться у бюджеті без достатньої правової підстави, не є публічно-правовими.
Зважаючи на викладене, суд зауважує на помилковості вирішення даного спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки його належить розглядати за правилами господарського судочинства.
Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС передбачено, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з частиною другою ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до частини першої статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Згідно з частиною другою статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до платіжного доручення № 1076 від 08.07.2021 позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 4540,00 грн, тобто за дві вимоги.
Позивачем заявлено три вимоги, дві з яких не майнового характеру та одна майнового характеру, а саме:
визнати протиправними та скасувати рішення про визначення коду товару №KT-UA 100000-0042-2021 від 07.05.2021;
визнати протиправними та скасувати картку відмови №UA100080/2021/00218 від 07.05.2021;
стягнути 9127,51 грн збитків, спричинених протиправним рішеннями.
Отже, судом не вирішується питання про повернення судового збору у зв'язку із закриттям провадження у справі в частині цих вимог.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з непідсудністю справи адміністративному суду в частині позовної вимоги щодо стягнення з Державної митної служби України на користь позивача 9127,51 грн збитків, спричинених протиправним рішенням Київської митниці.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.238, 239,, 248, 256, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Закрити провадження у справі № 640/19895/21 за адвоката Герман Марини Миколаївни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «АБСОРДІСАР» до Київської митниці в частині позовної вимоги про стягнення з Державної митної служби України на користь позивача 9127,51 грн збитків, спричинених протиправним рішенням Київської митниці.
Роз'яснити позивачу, що спір в цій частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Т.В. Смішлива