Іменем України
31 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/13344/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
16.06.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ГУ ДПС у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2020 № 5297-25 на суму 12643,85 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2020 відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (стаття 262 КАС України).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 прийнято адміністративну справу № 640/13344/20 до провадження, визначено розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використанням власного (уповноваженої особи) електронного підпису або у паперовій формі.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 28.03.2025 допущено процесуальне правонаступництво у справі № 64013344/20 та замінено первинного відповідача ГУ ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на його процесуального правонаступника ГУ ДПС у м. Києві як відокремленого підрозділу ДПС України (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець, а також здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 965 від 20.05.2011 та витягом з Єдиного реєстру адвокатів України; незалежну професійну діяльність як арбітражний керуючий, що підтверджується свідоцтвом на право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 327 від 28.02.2013 та витягом з Єдиного реєстру арбітражних керуючих.
Єдиний соціальний внесок у 2018 році позивачем сплачено у повному обсязі.
21.05.2020 Головне управління ДФС у м. Києві склало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5297-25 у розмірі 12643,96 грн. Відповідно до вимоги податковий орган вимагає сплати суму заборгованості у сумі 19032,85 грн, дана сума розрахована на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів. Дана вимога була направлена 02.06.2020 рекомендованим листом № 0103327473488 та відповідно до довідки Укрпошти вручена 03.06.2020.
Сума недоїмки з ЄСВ нарахована органом доходів і зборів безпідставно, без урахування сум сплачених внесків, що порушує права позивача у вигляді подвійного оподаткування.
З огляду на наведене позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.
29.07.2020 відповідачем надано відзив, в якому з посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, відповідач зазначив, що платник єдиного внеску, визначений п.5 частини першої статті 4 Закону № 2464, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, у разі не отримання доходу у відповідному звітному періоді зобов'язаний визначити базу нарахування єдиного внеску та сплатити суму внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць (у 2017 році - 704 грн, у 2018 році - 819,06 грн).
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та одночасно є фізичною особою - підприємцем, зобов'язана сплачувати та подавати звітність з єдиного внеску окремо за кожним видом діяльності. Отже, платник єдиного внеску, визначений у п. 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачена Законом № 2464 та Порядком № 1162 для такого платника.
З 01.01.2017 платник єдиного внеску, визначений в п.5 частини першої статті 4 Закону № 2464, зобов'язаний відповідно до бази нарахування, зазначеної в ст. 7 Закону № 2464, сплачувати єдиний внесок незважаючи на те, що він одночасно є платником єдиного внеску фізичною особою - підприємцем. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно інформаційних баз даних органу ДПС Козаренко Євгеній перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат, з 04.03.2013.
Також він перебуває на обліку як фізична особа - підприємець з 31.05.2001.
Згідно вимог чинного законодавства України, відповідно до інформаційних баз даних органу ДПС в інтегрованій картці платника ІНФОРМАЦІЯ_1 за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2655, обліковується автоматичні нарахування єдиного внеску як фізичній особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокату, на загальну суму 18 504,26 грн, в т.ч. за 2017 рік - 8675,54 грн, за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн та за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Також, згідно інформаційних баз даних органу ДФС в інтегрованій картці платника ІНФОРМАЦІЯ_1 за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2655, обліковується нарахування єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю на загальну суму 29293,44 грн, в т.ч. за 2017 рік - 8448,00 грн, за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн, за І квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн та за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн.
Станом на 31.07.2020 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду платежу 41040000 обліковується недоїмка в сумі 7405,81 грн.
Враховуючи викладене, адвокат Козаренко Є.В. зобов'язаний сплачувати єдиний внесок окремо за кожен вид доходу, отриманого як від здійснення незалежної професійної діяльності адвоката, та як фізична особа - підприємець.
Засобами інформаційної системи ДФС в автоматичному режимі сформовано та направлено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 21.05.2020 № Ф-5297-25.
З посиланням на постанову Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 825/1496/17, відповідач зазначив, що контролюючий орган діяв в межах визначених чинним законодавством.
На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований як фізична особа - підприємець 31.05.2021, № запису 24800170000046472, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , основний вид економічної діяльності: 69.10 Діяльність у сфері права, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 28.03.2025.
Також ОСОБА_1 здійснює незалежну професійну діяльність як адвокат, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 965 від 20.05.2011 та витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (арк.спр. 4, 10 зв.); незалежну професійну діяльність як арбітражний керуючий, що підтверджується свідоцтвом на право здійснення діяльності арбітражного керуючого № 327 від 20.02.2013 (арк.спр.4 зв.).
Згідно із довідкою від 26.03.2014 №416 про взяття на облік платника податків ФОП ОСОБА_1 взятий на облік в органах державної податкової служби 01.06.2001 за № 360, перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва (арк.спр. 5).
Згідно із довідкою від 22.04.2013 № 932 про взяття на облік платника єдиного внеску ОСОБА_1 взятий на облік в управлінні ПФУ в Печерському районі м.Києва 25.03.2013 (арк.спр. 5 зв.).
Станом на 30.04.2020 в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фіз.осіб-підпр., у т.ч. які обрали спр. Сист.оподатк.та осіб, які провадять незалежну пров.д-сть) обліковувалася недоїмка в сумі 12643,96 грн.
ГУ ДПС у м. Києві 21.05.2020 сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.05.2020 № 5297-25, в якій зазначено, що сума боргу платника єдиного внеску станом на 30 квітня 2020 року становить 12643,96 грн, у тому числі недоїмка 12643,96 грн (арк.спр. 25, 8 зв.), яка вручена позивачеві 03.06.2020 (арк.спр. 25, 9 зв.).
Підставою для нарахування зазначеної заборгованості (недоїмки) з ЄСВ, формування спірної вимоги стало те, що позивач є фізичною особою-підприємцем та одночасно самозайнятою особою, що проводить незалежну професійну діяльність, а отже мав подавати звітність з єдиного внеску та сплачувати ЄСВ окремо за кожним з цих видів діяльності.
В результаті встановлення позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000 в автоматичному режимі було проведено нарахування єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та як фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 02.09.2019 у зразковій справі № 520/3939/19, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019, дійшов таких висновків:
1. За наявного існуючого правового регулювання взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено.
2. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.
3. Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.
4. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.
Так, відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону № 2464-VI).
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:
фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;
особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.
Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).
Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Судом установлено, що позивач як фізична особа-підприємець із 25.03.2013 перебуває на обліку контролюючого органу як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг від 28.03.2025.
Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).
Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.
Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (частина перша статті 16 Закону № 2464-VI).
Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону № 2464-VI).
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).
Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).
Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).
До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), Верховний Суд у справі № 520/3939/19 зазначив, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.
Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Відповідачем у відзиві зазначено, що згідно інформаційних баз даних органу ДПС ОСОБА_1 перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат з 04.03.2013, і як фізична особа - підприємець з 31.05.2001.
Підставою винесення оскаржуваної вимоги стало нарахування заборгованості (недоїмки) з ЄСВ, як самозайнятій особі, що проводить незалежну професійну діяльність.
Згідно вимог чинного законодавства України, відповідно до інформаційних баз даних органу ДПС в інтегрованій картці платника ІНФОРМАЦІЯ_1 за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2655, обліковується автоматичні нарахування єдиного внеску як фізичній особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокату, на загальну суму 18 504,26 грн, в т.ч. за 2017 рік - 8675,54 грн, за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн та за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Також, згідно інформаційних баз даних органу ДФС в інтегрованій картці платника ІНФОРМАЦІЯ_1 за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2655, обліковується нарахування єдиного внеску як фізичній особі - підприємцю на загальну суму 29293,44 грн, в т.ч. за 2017 рік - 8448,00 грн, за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн, за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн, за І квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн, за ІІІ квартал 2019 року - 2754,18 грн та за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн.
Позивачем як фізичною особою - підприємцем у 2018 році сплачено єдиний соціальний внесок відповідно до платіжних доручень від 26.04.2018 № 435 на суму 8675,54 грн, від 23.03.2018 № 427 на суму 2457,18 грн, від 18.06.2018 № 439 на суму 2457,18 грн, від 28.09.2018 № 453 на суму 2457,18 грн, від 17.10.2018 № 9 на суму 1955,23 грн (арк.спр. 6-8).
Враховуючи те, що позивач окремо не перебуває на обліку платників єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.
Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, зі змінами від 15 травня 2018 року (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.
Пунктом 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).
Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено.
Отже, приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов'язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.
Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального «змішаного» правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.
Враховуючи зазначене, Суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає.
Доводи учасників справи щодо статусу та порядку взяття на облік платника єдиного внеску та перебування на обліку, які ґрунтуються на аналізі норм Податкового кодексу України та розробленого відповідно до нього Порядку № 1588, Суд не враховує при вирішенні спірних правовідносин з огляду на положенням пункту 1.3 статті 1 Податкового кодексу України, за якими цей Кодекс не регулює питання, зокрема, погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також положення частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, згідно з якими виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об'єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об'єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).
Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).
Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.
Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із частинами першою - третьою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на вимоги пункту 2 частини другої статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне з метою захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та обрати належний та ефективний спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, шляхом: визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві від 21.05.2020 № 5297-25 на суму 12643,96 (дванадцять тисяч шістсот сорок три гривні 96 коп.) грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір за подання позову у сумі 840,80 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн належать до стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у м. Києві від 21.05.2020 № 5297-25 на суму 12643,96 (дванадцять тисяч шістсот сорок три гривні 96 коп.) грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві судові витрати зі сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська